Крах чорних гномів - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 23

Карл одразу протверезів — наче й не пив. Мозок працював чітко, запам’ятовуючи все почуте.

Унтерштурмфюрер Мюллер притулився до пишної брюнетки. В одній руці тримав келих з лікером, у другій — плитку шоколаду. Давав дівчині ковтнути лікеру, а потім намазував шоколадом губи. Обом це подобалося, обоє сміялись і не звертали жодної уваги на оточуючих.

— Ти танцюватимеш, Ева? — знов загорлав Дузеншен. Видно, він добряче набрався: очі почервоніли, дивився спідлоба, важко дихаючи. Стиснув зуби — жовна перекочувалися під вилицями.

Партнерша шарфюрера нічого не відповіла. Підвелась, глянула на Дузеншена порожніми очима, рвонула сукню на грудях. Затріщали кнопки, і сукня впала на підлогу. Дівчина залишилась в трусиках і вузькому ліфчику. Зробила кілька ритмічних рухів.

— Прекрасно, Ева! — захоплено заплескав у долоні шарфюрер. — А тепер — танець живота!

— Чудова фігура, як ви вважаєте, Кремере? — гукнув до Карла Шрікель.

Кремерові зробилося гидко, але кивнув. Мусив дограти цю гру…

— А в мене погана? — Еммі скочила на стілець, зіп’ялася навшпиньки. — Чому ніхто не звертає уваги на мою фігуру?

— У тебе просто божественна, моя крихітко, — запевнив Шрікель. — Вип’ємо за жінок!

Навіть Кремер підняв повний келих.

— Мені хочеться сьогодні напитись! — вигукнув. — Таке чудове товариство, що просто гріх бути тверезим.

Карл знав — він буде тверезий, скільки не вип’є, мусив бути тверезий. Удаючи п’яного, вдарив Шрікеля по плечі.

— Ви — чудова людина, гауптштурмфюрер, і я б поцілував вас, якби тут не було стільки гарних жінок!

Пригорнув Еммі, цмокнув у нафарбовані губи.

Шрікель подивився на нього уважно, і Кремер здогадався: гауптштурмфюрер не такий п’яний, як удає. Відкликав Карла в куток кімнати і, прикидаючись відвертим, почав:

— Отак і живемо. Іноді дозволяємо собі трохи розважитись, а взагалі — роботи чортзна-скільки…

Кремер і оком не повів. Знав: його викликають на відвертість. Прикинувся, ніби йому байдуже все, що казатиме Шрікель.

— Ти колись зайди, — перейшов на “ти” Шрікель, — я тобі покажу чудові штучки… — присунувся до Карла, зашепотів на вухо: — Розумієш, ми виконуємо дуже відповідальне завдання. Ці варвари, — кивнув невизначено, — бомблять наші міста, і можуть загинути шедеври мистецтва. Зараз ми займаємося евакуацією картин з палацу Цвінгер. Сам розумієш, — додав пихато, — таку справу доручають людям, які добре розуміються на мистецтві.

“Отож, — згадав Карл розмову біля гнома-філософа. — Тобі дай волю, і картини Веласкеса підуть на смітник”.

Зареготав:

— Бавитесь, значить, у картинки!.. А я думав — ви серйозні люди! Офіцери СС — і мазня на полотні…

— Бачу, ти справді не розумієшся на мистецтві, — зневажливо опустив куточки губ Шрікель. — Але ж врахуй, ця мазня коштує величезні гроші.

— До пори до часу… — не здався Кремер. — Поступка відсталим смакам. Коли ідеї націонал-соціалізму опанують світ, ніхто не дасть і пфеніга за найкращу картину з палацу Цвінгер.

— Це ти вже переборщив! — зареготав гауптштурмфюрер. — Для чого ж ми їх ховаємо?

— Колись згадаєте мої слова, — не відступав Кремер. — Залишаться лише картини, що прославляють полководців і воїнів. Врахуйте, мистецтво розбещує душу, примушує думати, а Великій Німеччині не потрібні ані сибарити, ані філософи. Солдат — ось наше майбутнє!

Шарфюрер Дузеншен, почувши ці слова, аж підскочив на стільці.

— Чудово сказано! — вигукнув. — Ви — правильна людина, Кремере, і я п’ю за ваше здоров’я!

Шрікель жестом зупинив шарфюрера.

— Але ж повинні залишатися якісь цінності, — продовжив суперечку. — В чомусь же повинні проявлятися духовні запити нації.

— Найкращі цінності, — повчально мовив Кремер, — це золото й брильянти, і я назву ослом кожного, хто не згодиться зі мною.

Еммі ковзнула із стільця, обминула Шрікеля і припала до Карла.

— Ти — справжній мужчина, — сказала ластячись. — Я також люблю коштовності. Подаруй мені щось на згадку…

Кремер відірвався од неї і, похитуючись, попростував до столу. Непевною рукою, розплескуючи, налив у келих вина.

— Йди-но сюди, — поманив пальцем дівчину, — ти мені подобаєшся, і я хочу з тобою випити…

— Еммі має успіх! — вигукнула Ева. Сукня її все ще валялася на підлозі, дівчина сиділа на ручці крісла, в якому розвалився Дузеншен. — Добре, Еммі!

— Заткнись! — грубо обірвав дівчину шарфюрер. Одбатував півторта, почав годувати Еву. Дівчина, сміючись, пручалася, обом було весело.

— Музику, — заплескала в долоні Еммі, — давайте всі танцювати.

Мюллер зник кудись зі своєю партнершею. Гауптштурмфюрер підморгнув Дузеншену — той обтер серветкою губи Еви, повів її у повільному танго. Еммі вимкнула горішнє світло, тепер кімнату освітлював лише торшер. Карл також пішов танцювати. Нараз побачив: Шрікель відчинив двері до сусідньої кімнати.

“Тепер почнеться друга дія”, — здогадався. Справді, коли вони порівнялися з дверима, Еммі потягла його туди. Карл, п’яно сміючись, не пручався.

Невеличка кімната з м’якою тахтою і пухнастим килимом на підлозі. Тьмяне світло нічника, на низенькому столику — пляшка, келихи, цукерки.

“Усе на місці, — всміхнувся Кремер, — так би мовити, художнє оформлення… Потрудились, декоратори…”

Еммі безсоромно притиснулась до нього.

— Як тут гарно, — прошепотіла. — Сядьмо…

Впала на тахту, оголивши, наче ненароком, коліна. Карл сів у крісло напроти.

Еммі з викликом дивилася крізь примружені очі. Раптом дражливі іскорки в її очах згасли, сором’язливо обсмикнула сукню, зіщулилась.

— Тобі подобається тут? — запитала.

Карл, наскільки міг, зробив осовілі очі, п’яно всміхнувся, потягся до дівчини.

— З тобою мені подобається всюди…

— Ти зовсім не такий, як усі! — Еммі сказала це таким тоном, що, якби Карл не знав, з ким має справу, обов’язково повірив би у її щирість. — Ти кращий, ніж інші…

Карл зрозумів її тактику: хоче викликати на особливу інтимність, підлещується. Що ж, можна відповісти тим же.

— Я давно не зустрічав таких вродливих жінок, — сказав. — А тепер ти мені подобаєшся ще більше.

— Чому? — грайливо зиркнула.

— У тобі відчувається тонка натура, ти розумієш мене з півслова…

Еммі сіла на тахті.

— Мені хочеться шампанського.

Відкорковуючи пляшку, Кремер скоса глянув на двері — хтось причинив їх. “Грубо працюєте, гер гауптштурмфюрер”, — посміхнувся, та наступної миті зрадів. Отже, Шрікель уже не рахується з ним: повірив, що Кремер справді сп’янів.

Піднявши келих, Еммі зблизька зазирнула Карлу у вічі.

— Ти дійсно такий багатий, як мені казали? — запитала.

— Є дещо, — хвалькувато поплескав по кишені Кремер. — А хто тобі казав?

— Не все одно… — Еммі сіла йому на коліна. — Де ти заробив гроші?

Карл здогадувався: усі ці запитання не суттєві — Еммі спрямовує розмову в потрібне русло. Почав розповідати про ювелірний магазин на вулиці Капуцинів. Та це не цікавило дівчину, бо перевела розмову на інше.

— Там, — вдарила Карла по руці, — кажуть, є багато гарних слов’яночок…

— Але ж не кращих за тебе, — зробив спробу обійняти дівчину, та вона вислизнула і знову вмостилася на тахті.

— А мадьярки гарні?

“Ого, куди гне!” — подивувався Карл. Виправдовуючи перед фон Вайгангами свою довгу відсутність, він послався на комерційні справи в Угорщині. Спробуй перевір: радянські війська рвуться до Будапешта і не сьогодні-завтра вся Угорщина буде звільнена.

— Мадьярки — чудо! — поцілував кінчики пальців. — Нещодавно мені довелося бути в Будапешті…

Карл вигадав довгу любовну історію, ніби мимохідь наголосив на кількох подробицях, які напевне були відомі Шрікелю. Гауптштурмфюрер настовбурчував вуха, коли Кремер розповідав фрау Ірмі про свої пригоди.

Дівчина лежала на тахті, заплющивши очі. Карл знав — запам’ятовує кожне слово. Що ж, Шрікель матиме завтра можливість ще раз переконатися в правдивості Карла Кремера.