Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 18

Якби вона не дозволила подіям іти так, як вони йдуть, а виявила твердість духу і таки спровадила Артема назад до його матері, проблем не було б. А то тримала на чорний день, думала, раптом знадобиться. А, точніше, взагалі нічого не думала. Просто було дуже багато роботи. Не було часу розібратися з тим, що валяється в хаті. Наприклад, у кутку стоїть ціла торба одягу і взуття, з яких повиростав син, і нема часу віддати, комусь би знадобилось, а так стоїть, займає пів-хати… І знову напливали п'янкі квітневі вечори, і Тоні зустрічав її біля виходу, і вони їхали десь вечеряти, а потім до нього.

Гелена ходила кімнатами на другому поверсі над магазином і роздивлялась портрети на стінах і дивні книги на полицях, і Тоні знімав з полиць фоліанти у шкіряних палітурках французькою та фламандською мовами, гортав перед Геленою пожовклі сторінки, між якими траплялися засушені побляклі квіти з несподівано п'янким запахом. Нових книжок у цьому домі не було. Навіщо вони? Навряд чи котрусь із них захочуть розгорнути через триста років. А ці книги, якщо цей світ не завалиться, й тоді вабитимуть ще ненароджених читачів. З бібліотеки вони перебиралися до спальні, і в інтервалах між поцілунками він говорив їй, що давно мріяв познайомитися з жінкою зі Східної Європи, бо найкращі жінки саме звідти. Але добре, що не давав шлюбного оголошення, дочекався нагоди, поки жінка здалеку сама приїхала до нього.

Безтурботний час екологічного євростажування добіг кінця. Учасникам видали посвідчення, що вони прослухали, опанували, й віднині розвиватимуть у своїх країнах передову екологічну культуру. Залишалися тільки три дні екскурсій по країні для учасників стажування. Антоніус домовився з Мартом Кертом, що сам зорганізує для Гелени екскурсійне обслуговування і відвезе її в аеропорт.

- Я тобі писатиму і дзвонитиму. Ми скоро побачимося знову, якщо тільки ти того хотітимеш, коли повернешся додому, – шепотів Тоні, і Гелена неймовірним чином відчувала, що його, так, само, як і її, щось мордує. Можливо, він поспілкувався ближче із Мартом Кертом, і той подивився в її анкету і сказав Тоні, що вона одружена? Але це ні про що не свідчить! Буває, люди давно не живуть разом, але з якихось причин не оформили розлучення. А в нашій країні спробуй не жити разом, якщо багатьом взагалі жити немає де. І подружні стосунки мимоволі періодично поновлюються, якщо той тип весь час під боком…

Настав її передостанній вечір в його домі. Вони поряд у вітальні на софі, він поклав їй на коліна свою голову, ледь прикриту залишками рудуватого волосся. Він обережно пестить кісточки її ніг, ледь їх торкаючи, а вона боїться поворухнутися, так їй добре. Внизу лунає гуркіт, то несамовито гупають в його двері. Здається, їх хочуть виламати. Він неохоче підводиться, визирає у вікно, бачить, хто там унизу стукає, і на його обличчі апокаліптичний переляк.

- Піди відчини, – каже вона йому, і він поспішає вниз, попросивши її лишатися тут. Господи, хто це зіпсував їм ТАКІ хвилини? Гелена згадала, що протягом дня хтось декілька разів телефонував сюди, і Тоні кидав трубку, пояснюючи їй, що то були wrong calls. Стривожена Гелена біжить вниз, до входу, і завмерши на сходинках, бачить, як Антоніуса пристрасно обнімає молода жінка, припадаючи до нього то губами, то щокою. А Тоні розгублено ледь поплескує жінку по сідниці.

- My baby! My teddy-bear! – вуркоче гостя.

Коли новоприбула особа помітила Гелену в пеньюарі, вона одразу ж нагородила Тоні дзвінким ляпасом. Гелена хутко збігла по сходинках і люто вдарила її в лице.

- Why me? – весело розреготалася новоприбула, – you would better… ой! как єво?.. be so kind…

Щодо походження нової гості сумнівів немає. То є співвітчизниця Гелени. Або громадянка котроїсь із сусідніх північних держав. Більшої, чи тієї, яка менша. Жінка молода, не старше тридцяти. Досить показна, хоча й дещо вульгарна.

Говорить англійською значно гірше за Гелену, але напалася на Антоніуса і допомагаючи собі російськими фразами виголошує гнівний монолог-допит…

- Ото так ти закінчуєш справи про розлучення й розподіл майна! А сам вішаєш локшину на вуха наступній! Думаєш, я не бачила, скільки амурних листів лежить у твоєму секретері?

Це вже котра за номером? П'ятнадцята? Двадцять п'ята? Аж розум відібрало, коли до тебе в руки пішли дешеві баби зі Сходу!

- I can't say it was cheap… – пролепотів Антоніус.

- Старий розпусник! – не заспокоювалася гостя, – одна за поріг, а друга в дім! Я пришлю до тебе твою поліцію! Тебе оштрафують за падіння моральності! Теж мені середній клас!

Поважний буржуа!

- Як ти дісталася сюди? – нарешті спромігся Антоніус.

- Ти не відповідав на листи, не відповідав на телефон, – почала драматично хлипати гостя, – я подумала, щось сталося! Ти хворий, або у в'язниці, треба рятувати! Російська баба завжди так думає! А ти, виявляється, відкрив удома філію антверпенського борделю! Я зараз приведу полісменів! Ти мені заплатиш за це!

- Скільки? – простогнав Антоніус.

Гелена побігла нагору, до спальні. Притьмом скинула напівпрозорий пеньюар з бантиками, одяглася в те, що збиралася одягти в дорогу. Встигла подумати, що то один з тих костюмів, які Тоні купив їй на великодньому ярмарку. Але куди вже зараз сортувати чи перепаковувати речі…

Тим часом Тоні разом із гостею перебралися теж нагору, до вітальні.

– У мене є листи, що ти збираєшся одружитися зі мною, тільки-но розділиш майно з колишньою дружиною! – лунало на весь дім, – заплати зараз хоча б тисячу, і я дам тобі підписку, що більше не турбуватиму тебе!

- У мене немає готівки…

- Піди до каси в магазин!

- Але то буде в місцевій валюті…

- Нічого.

Гелена ввійшла у вітальню з валізою в руках. Тоні тихо застогнав і поволікся униз. Почувся звук, з яким відмикалися двері до магазину.

- Таня, – гостя простягла Гелені руку. – Мені дуже жаль, що все так сталося.

- Гелена. Мені теж дуже прикро.

- Ти звідки?

- З Києва.

- В Києві ще можна жити. А я з Бородуліна. Ми рушаємо туди на машині. Можемо й тебе взяти.

- Ви на машині?

- Так! Брат чекає біля собору.

- У мене літак післязавтра рано-вранці.

- Тобі він купив квиток на літак? Мені брав лише на автобус.