Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 17

Незважаючи на черевце й лисину, Антоніус ван Ремер виявився напрочуд приємною і навіть привабливою особою.

Він сказав, що надзвичайно любить своє рідне місто, і хоче, щоб прибульці полюбили його так само ніжно, як і він, бо Льойк кращий за Париж, кращий за Антверпен, кращий навіть за Брюґґе. Всі пращури Антоніуса ван Ремера по чоловічій лінії були уродженцями Льойка, а всі жінки – привозними (everything what comes from far is good). Тільки в нього, Антоніуса, життя не склалося, бо він порушив традицію, одружився зі своєю сусідкою, промучився двадцять п'ять років, і, врешті-решт, розлучився. Але й досі вірить у щасливе майбутнє для себе і для свого міста – з цими словами Антоніус ван Ремер витяг удвічі грубшого довідника і простяг його Гелені.

- Тут значно кращі плани окремих районів, а також значно більше пізнавальної інформації. Ви довідаєтесь, що у Льєжі народилися не лише Сезар Франк і Андре-Модест Гретрі, а й Жорж Сіменон. А неподалік, у містечку Ерстал, живе всесвітньо відомий художник і цілитель Рене Тевіссен, який має зв'язок з космосом і лікує абсолютно всі хвороби.

Навіть тих, хто в нього не вірить, також лікує.

Гелена і Антоніус вечеряли разом. Антоніус запропонував узяти пива, і коли Гелена сказала, що, загалом, пива не любить, Антоніус заперечив: це, мовляв тому, що вона ще не куштувала тутешнього. Тут є такі види пива, за які платять неймовірні гроші, так само, як і за сортові вина. Є спеціальне пиво для риби, для птиці, для свинини, для дичини. Він із радістю частуватиме її щовечора чимось новим. Також новий знайомий наголосив, що це ні до чого її не зобов'язує. Він абсолютно безкорисливо хоче зробити приємне гості його міста. Яка ще й до того ж така розумна й освічена. Одначе родинним статусом поцікавився.

- У мене є син, – відповіла Гелена, згадавши, що, певно, її син десь вештається, а його татко тим не переймається, пише вірші.

Антоніус відповів, що в нього є дві дочки і чотири онуки – Рея, Солана, Маріанна і Офелія. Але він іще раз зможе стати батьком і встигне виростити дитину.

Антоніус не запитував, куди її везти, він знав, де зупинилася Гелена, бо вчора, облишивши свою автівку, ходив за нею, заворожений її впевненою ходою та пишним попелястим волоссям. А по понеділках його магазин відкривається пізніше, і він із самого ранку сидів у своєму автомобілі ось тут, дивився на двері готелю. Коли побачив її, тихенько рушив за нею. Потім вона пішла вузенькими вуличками, де не можна їхати, і він облишив своє авто, пішов за нею і довідався, куди і з якою метою ця пані приїхала до Льойка.

Щирість цього чоловіка середніх літ з великою лисиною і великими синіми очима зачаровувала і дивувала. Це були цілковито нові, не пережиті життєві враження, цілковито неходжена життєва стежина, якою хотілося неодмінно йти далі. Лишившись сама у кімнаті готелю, Гелена гортала сторінки нового туристичного довідника і не могла вчитати жодного речення, хоча книга була навіть не англійською, а російською. Літери не трималися купи, ілюстрації розпливалися, серце калатало від того, як він, прощаючись, стиснув їй руку і як попросив дозволу побачити її ще раз.

А наступного вечора вони зустрілися знову, і був ніжний натяк: чи, мовляв, не могли б вони познайомитися ближче, адже не щодня трапляються такі запаморочливі зустрічі…

Антоніус був фантастичним коханцем. А банальна зовнішність пересічного підстаркуватого дрібного буржуа з черевцем неймовірним чином робила його особливо привабливим. Гелена поринула у невимовно солодкий туман любовної млості, якого, здавалося, не зазнала навіть у дні ранньої юності, коли їй було дев'ятнадцять років і вони тількино почали кохатися з Артемом.

«Спілкування з другим чоловіком дає дуже багато», – чула Гелена від однієї зі своїх колег, яка вийшла заміж вдруге і була вражена несподівано новим досвідом. Антоніус також був другим мужчиною Гелени. Артема вона зустріла дуже рано.

Вони рано одружилися, а кохалися ще до того. Гелена раніше за багатьох своїх ровесниць пізнала таємниці любощів і пишалася цим. Але згодом їхній досвід зрівнявся. A потім у подруг і знайомих почалися невдалі шлюби, нові чоловіки, нові друзі, коханці та спонсори, і вони стали мудрішими за неї з її Артемом.

Гелена весь час порівнювала їх, свого чоловіка, який навіть на дні своєї глибокої життєвої кризи залишався високим струнким красенем, і цього невеличкого смішного товстунчика. Але ж як він уміє з жінкою! Яке в нього робиться обличчя, як він торкає, як цілує, які слова промовляє! Артем завжди був класним! Але чи є слова сказати, яким є Тоні! Особливо Гелену зворушувало, коли він шепотів, ніби мріє ще раз стати татом. Гелена не могла поскаржитися, що її чоловік Артем тікав подалі від свого сина. Але маленький син був для нього не метою кохання, а тягарем, хоча він і був готовий героїчно ділити його з дружиною. Коли син був немовлям і було неймовірно важко, Артем сказав Гелені: «Перетерпимо цей час і більше не робитимемо таких експериментів. Нам обом треба жити!» А Тоні пристрасно шепотів, що пізні діти – то таке неймовірне щастя, якого можуть збагнути тільки ті, хто його пережив. Якщо вони з Геленою дійдуть до одруження, він стоятиме на колінах і цілуватиме їй ніжки, щоб вона народила дитину. О, як солодко вони її робитимуть! Так, що їм позаздрять боги кохання всіх релігій!

А поки Тоні хоче знайомитися з нею ближче й ближче. Він неодмінно приїде до Києва познайомитися з її сином, – а може в них вийде хороший контакт? І Гелена жахалась, чи не повела вона занадто ризиковану гру, яка може завершитися невідомо чим. Вдень, сидячи на лекціях та беручи участь в обговореннях, вона солодко згадувала ночі з Тоні й з тривогою думала про скоре майбутнє. Удаючи, ніби слухає, як співробітниця світової екологічної організації, старанно вимовляючи англійські слова, розповідала про системи очисних споруд у громадських парках, Гелена перебирала можливі жахіття, якими завершиться її фатальний роман з Тоні: Артем уб'є їх обох, коли льєжський гість приїде до Києва. Або уб'є себе. Або, навпаки, руки на себе накладе Тоні, коли довідається, що прекрасна незнайомка зі стрункими ногами й попелястим волоссям виявилася одруженою із київським безробітним, який, долаючи суїцидні стани, їсть із банок супи, які недоїв чоловік його матусі, і, сидячи вдома, пише щемні вірші, лишаючи опуси навидноті, щоб кохана дружина читала їх після тяжкого робочого дня.