Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Шухлядні краєвиди

Андієвська Емма

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Шухлядні краєвиди - Андієвська Емма - Страница 3

Изменить размер шрифта:

Як пахне – звук – буття, що – долина΄[21]

Працює – над годинником – дзиґар,[22]

Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.

Час – вивітрився, – кілька – кучугур

Та горб на плечах, – для майстерні – герб.

Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,

Ногою геть – і рідне, і нерідне.

Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.

Вилоги – дня – від покладів – природніх.

Рибалка над струмком – додому – вилов,

Зозуля – груш – на вербах – накувала.

Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —

Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.

Де є – джерела, із яких – майдан

Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.

Замість – світила, в небі – зяє – рот.

Навколо – густо – світлова – кора.

Пік існування: жодних правил гри.

А серце – ще – ніяк – від ошелешень.

Взнаки дається – мілководний – лишок. —

Від обрію – лишилася – калюжа —

В процесі – відмирань – і відмолоджень.

Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,

Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.

І хмаросяги, кольорові – бутлі,

Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]

Крокують – по – одинці – хто – куди,

Де – є джерела, із яких – майдан.

Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих

Із циклу «Відозви»

Райони – хмаросягів – торботряси,[24]

Цивілізацій – нестабільний – трусок.

Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —

Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.

З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.

Каліка – у візку – справляє швенді.[25]

У мізках – знову – гін – до форм – первинних.

Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —

Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння,[26]

Мала – великою – одразу – зона. —

Мовляв, чубрій[27] – кобилу – укодокав[28]

За те, що – нахилів – занадто – диких. —

Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,

Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.

І про – грозу

Двоє базік – на небо – зирк – та зирк:

З кількох – вогнистих – картоплин – гроза —

Без жодних – попереджень – і цезур, —

Візок – з кістками хма΄рок[29] – до озер,

Де голови, як – із окропу, – риба,

Яка – почула – Єрихонські – труби. —

Й навкілля – знов – новий – хребет – і ребра. —

Прогулюється – із дівчиськом – робот.

Й де – дійсність – намацальна – закоротка,

Там – Провидіння – сил – рухомі – грудки,

Що – за – дороговкази – і закляття,

Які, – як треба, – й лютих – тигрів – з клітки, —

Хоч – перш, ніж – їх – поновно – в глухий – кут,

Стихії – нишком – партію – в крикет.

Амур – в пісочку, що – підкови – гне

Глухий район, а – із вікна – бельканто.

І кожен – звук – гірські масиви – кондор.

Від існування – лічені – секунди. —

Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.

Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,

Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,

На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —

Над ними – обома – долоню – бункер.

Буття, – не часто, – виправля – й описку.

І на стежину – рятівну – і пасквіль. —

Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.

Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.

Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:

Амур – в пісочку, що – підкови – гне.

Єдине серце – мандрівний – атол

Із циклу «Відозви»

Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,

Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.

Єдине – серце, – мандрівний – атол, —

Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —

Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить,[30]

Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.

Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —

Прочинені, – й останнім, які – перші. —

І річка – віник, й Авгієві – стайні

Аж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —

Для свята, що – еони – на марниці

В процесах – переміщень – і стагнацій. —

Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —

І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.

Зсуви

На пральній дошці – ще – білизну – будні,

З-за хмаросяга – на пів неба – бадя.[31]

Зникає – місто – у погодній – бодні. —

Вага, що – рівнодення – пообіднє.

Знов – мапу – існувань – розчиномет. —

Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.

Принишкло – прицвяховане – й німе.

И коріння – закладають – динаміт.

Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —

Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.

Лиш усміхається – блакиті – мічман,

Котрий, – ногою – спогадів – курмаччя,[32]

Хоча – стріла – чека – й серед кодол:

«Ти – тільки – ти! – І вже – рука – багдаль[33]