Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 257

В козацькім війську про капітуляцію розповідали так: Після смерти Тимоша козаки трималися в обозі, але мали великий голод, їли коней і шкіру і замирилися з господарем Стефаном на тім, що вони вийдуть з тілом Тимоша і з зброєю, і з трьома гарматами; лишилося козаків живих і вийшло з облоги тисяч чотири. З Тимошевої служби (?) всякої і з скарбу сочавського Стефан узяв четверту частину, а решту віддав Ляхам, Мультанам, Венграм і Шведам і відправив їх; Ляхи за королівським наказом пішли до короля, а сам Стефан до Яс, і з ним пішло чоловіка з сотню 11).

Гадяцький козак, цитований вище, що був у гетьмана, коли там одержано останнє потвердженнє смерти Тимоша і капітуляції, оповідав ще загальніше: як Тимофій помер, то волоський господар Стефан Лоґофет замирився з козаками, що сиділи в Сочаві на тім, що вийдуть з города з тілом Тимофія, а скарби й Лупулову дружину з сином там облишать 12). Цікаво, що в обох оповіданнях підчеркується, що сучавська залога замирилася з воєводою Стефаном, і замовчується договір з Поляками. В тім моменті, коли гетьман і старшина запевняли Москву, що ніяким чином не миритимуться з Польщею, се була мабуть неприємна подробиця і замовчувалася навмисно. Можливо, що се не лишилося без впливу і на лиху долю, яка потім спіткала привідцю капітуляції Федоровича.

Примітки

1) “Того ж дня (4 жовтня) від господаря (Стефана) і п. Кондрацкого новина, що Сефер-казі йде з військом на переді, а за, собою має хана, і вже самі Волохи, що стоять при союзниках, почали хитатись. Король й. м. порадившися з присущими сенаторами і деким з війська, постановив вертати (від Бару над Дністер)-аби не стратити війська свого під Сучавою, котрого там 5 тисяч, а особливо чужоземських пішаків і армату”... “Господарова, замкнена в Сучаві, просить милосердя короля й. м., і віддає всі незмірні скарби, що має при собі-тільки тут задача, хто їx має дістати: Мультани, Угри чи Поляки? Більше як три дні вона не буде чекати, притиснена голодом і всякими недостатками, і се мотиви переговорів, доручених Маховскому-Міхал. с. 678 і 682. Се питаннє-кому саме піддадуть ся сучавські козаки: Полякам, Уграм чи Стефанові, очевидно дуже цікавило союзників-з огляду на сучавські скарби. Доні пише з обозу 25 вересня, мовляв Кондрацкий дає знати, що козаки мабуть заведуть переговори про умови гонорової капітуляції, але як переказував оден полонений, ще не погодилися, кому піддатися: найбільша частина хоче піддатись Лоґофетові, деяка частина-Уграм, а решта Полякам. Тому Кондрацкий вважає корисним, щоб король післав від себе якусь поважну особу, яка б могла вплинути на козаків, щоб піддалися Полякам”-с. 562. Про місію Маховского “з титулом і правами комісара”-Narratywa c. 154.

2) Доні деп. XXIV а і XXV b, Кохонский с. 384.

3) Міхаловского с. 682, Осол. 1453 с. 363. також у Рудавского і Коховского.

4) Тому й імя старшого-“Микола Федорович”, може бути вірне, а може й ні.

5) Див. нижче лист Барановского з 20 жовтня.

6) Лист якогось Барановского з Стариск у Міхаловского с. 690-1, інформатором являється якийсь не названий на імя поручик; деякі відомости я переставив, збираючи разом.

7) Се мабуть ті самі убийства, про які говорить Кравс і Коховский, тільки Кравс, прикрашуючи і прибільшуючи своїм звичаєм, представляє так, що Поляки і наємне німецьке військо вибили козаків до ноги і відібрали у них здобичу, не випустивши з Волощини. Мовляв козаки вийшовши з табору після замирення і придбавши поживи, попробували знову замкнутись, але Кемень змусив їx до нової капітуляції, заборонивши під карою смерти продавати їм що небудь, поки вони не зложили зброї і не вийшли з табору; але ніякої кривди з боку Угрів вони, мовляв, не потерпіли, а побили їх Поляки і “Шведи” (з наємного війська)-с. 217-8.

8) Зацитую ще коротку згадку Павла з Алєпа. “Тимофія поховали вийнявши з нього середину і набальзамувавши. Положили в труну обшиту оксамитом зовні і в середині. Перед смертю він отримав радісну вість, що жінка родила йому двох хлопців; не потішився ними, бо й року не пожив з жінкою”-ст. 107-8.

9) Доні переказує його оповіданнє в депеші з 19 жовтня, XXV b.

10) З оповідань ріжних осіб Доні описує нунцієві її вбраннє: вона одягається на турецьку моду: носить оксамитну сукню довгу аж до землі з розтятими рукавами; рукава сорочки дуже довгі, завинені на запястю й застібнені ґудзиком з дуже дорогим діамантом. На голові має округлу шапочку з найкращих соболів, а з коміру звисають великі перли, сплетені в ланцюг-с. 570.

11) Акты ЮЗР. X с. 58.

12) Тамже с. 54.

ЛУПУЛОВІ СКАРБИ, АРЕШТ ЛУПУЛА, ЖАЛІ ЯН. РАДИВИЛА, ПОХОРОН ТИМОША, ДОЛЯ ДОМНИ РОКСАНДИ, ЇЇ ЛИСТИ ДО ЦАРЯ.

Лупулові скарби не оправдали себе: така була загальна поголоска, переказана у Твардовского і Коховского, і мабуть вірна, бо ніде тих скарбів не чути; Коховский переказує ріжні пояснення, де се так вони поділись: одні здогадувались, що Лупулова роздала їх підчас облоги козакам, або що їх поховала; инші думали, що сам Лупул розмістив свої гроші під проценти у ріжних заграничних банкирів 1).

Були підозріння і на Кондрацкого: навіть скору його смерть поясняли тими неприємними поголосками, що ходили про нього: ніби випустив козаків за гроші з облоги.

Татари, не діставши скарбів, пошукали своєї шкоди на Поляках: “Сочавчики”, ідучи в неладі до головного війська, наскочили на Татар, і були пограблені, побиті, навіть корогви потратили 2). Лупул якийсь час крутився над Дністром коло Раштова, не рискуючи пройти до Сучави з тими помічними козацькими полками, що прийшли до нього, а тепер старався заохотити хана до походу на ратунок Сучави-їздив то до Хмельницького, то до хана, намовляючи їх до походу. Після того як прийшли вісти про капітуляцію сучавської залоги і про те, що козацько-татарське військо пустилося за воєводою Стефаном, щоб відібрати від нього сучавські скарби, він випросився у гетьмана і собі, по ті скарби-і по свою рідню. Павло Яненко-Хмельницький, що був післаний від гетьмана, щоб відставити Тимошеве тіло до Чигрина, каже, що гетьман і хан дали Лупулові в супровід зо дві тисячі козаків і Татар, але з дороги гетьман звелів їх вертати, а старого господаря наказав відпровадатити до Умани, чому- сього козаки не могли пояснити, і дійсно се зістається незрозумілим 3).

Лупулова сімя зісталася в руках Стефана; козаки оповідали, що він таки велів скалічити свого хрещеника-Лупулового синка: розпороти йому ніс, аби він не міг претендувати на господарство, а мати його “заслав на село”. Але Костин свідчить, що Лупулового синка фактично не скалічено, і він кілька років пізніш дістався на господарство 4).

Лупула ж зажадав собі від гетьмана хан і гетьман його велів видати. Про се розповідали московським послам в грудні в Умани-наказний полковник і городовий отаман: гетьман велів Лупулові бути в Умани, але потім прислав по нього хан чоловіка з 30 яничарів, і з ними гетьман чоловіка 20 своїх козаків, і вони взяли Лупула і повезли до Криму. А тому мовляв видав його гетьман ханові, що “Лях Суловський”, що був раніш в Умани підстаростою, вхоплений “в загонах” на допиті розповів гетьманові про невірну поведінку Лупула: “коли гетьманів син Тимофій був в облозі в Сочаві, князь Василь (Лупул) писав польському королеві, щоб він прислав на нього своє військо,-і за се гетьман віддав князя Василя” 5).

Очевидно ханові скортіло дістати щось із Лупулових скарбів-уже не сучавських, а тих його заграничних депозитів, про які тепер раптом заговорили на всіх язиках, і всякими способами стали їх дошукуватися: родина Лупула, воєвода Стефан і сам царгородський диван. Відомо напр., як воєвода Стефан дошукувався Лупулового депозиту, 40 тис. золотих, що він зложив в однім з афонських манастирів, і кінець кінцем сі гроші арештував великий візир (в лютім 1654 р.). З сих мотивів, а також щоб зробити кінець балачкам про заходи Лупулових прихильників коло привернення йому господарства, диван кінець кінцем велів відставити Лупула до Царгороду і там він помер не дождавшися повороту на господарство 6). Родину його старався дістати до себе Януш Радивил, але воєвода Стефан не хотів її пустити з своїх рук, боячись, що вона почне зараз же доходити наново свого господарства-як не через Радивила то через Хмельницького. Таке переконаннє мали і в Царгороді, і тому очевидно, й забрали туди Лупула. Реніґер пише з Царгороду в грудні, що модавська справа не вважалася тут ліквідованою: Лупул живе, хоч і в ханових руках, його донька, як кажуть, родила сина від молодого Хмельницького по його смерти тому козаки мабуть не лишать молдавського господарства. Коли Поляки переможуть козаків, се забезпечить спокій князям-союзникам, як ні-то буде знову війна 7).