Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 256

З замку нічого не візьмуть-лишать так як застали, в людях і річах. Всі шати і достатки Тимошеві будуть віддані гетьманам і комісарам, і все заграблене з церков волоських буде повернене. Виходячи з Волощини ніякої шкоди чинити не будуть. Старому господареві волоському і його прихильникам більше не будуть давати ніякої помочи.

Я, Микола Хведорович, старший на той час війська Запорозького, з товаришами і полковниками своїми присягаю Пресвятій Трійці, Пресвятій Діві і всім святим, що ми дізнавши ласки і милосердя-перед усім короля й. м., н. п. м., і князя семигородського, а також і господарів їх м., присягаємо королеві й. м. на підданство і послушенство за таку його милостиву ласку, кн. семигородському-ніяким чином не наступати ні на осіб, ні на державу його, а навпаки-против неприятелів його ставитись; так саме і що до господарів їх м. і що до умов (капітуляції). Діялося під Сочавою дня 9 жовтня”.

В більшости копій сі “пункти” надписуються й подаються за такі що їх козаки мовляв, прийняли, і на них піддалися 3). Але копія збірки Ґоліньского має инакший заголовок: “пункти найясніш. короля польського, доручені Себастьянові Маховскому” (л. 650), і судячи з їх стилізації, се дуже правдоподібно, що маємо перед собою польський проєкт, поданий через Маховского насамперед під увагу Кеменя і товаришів-тому зложений латинською мовою. Формула присяги також може бути тільки польським проєктом 4). Про дійсні умови козацької капітуляції судити на їх підставі не можемо, а властиво-можемо думати, що вона відбулася на умовах ще лекших, тим більше, що за деякими дуже правдоподібними звістками, при капітуляції було застережено, що се сучавське військо після капітуляції пристане до королівського.

Найбільш виразно оповідає се Коховский-мовляв тайною умовою з Федоровичем було договорено, що після сеї капітуляції козацьке сучавське військо під полишеними йому корогвами піде до королівського табору, і буде служити королеві в наступній кампанії, щоб загладити свій бунт. Подібне, тільки менш виразно, кажуть і деякі сучасні листи 5). Але якби там не умовлялись і що б не обіцялось, все уневажнили віроломні вчинки польської сторони. “Нарратива” й Кравс оповідають, розходячися в подробицях, але згідно в головнім, що коли козаки зложили присягу і стали виходити з свого табору, щоб розстаратись поживи і коней, їм не тільки що продавали поживу по страшних цінах, користаючи з їх тяжкого становища, але й побивали їх, забираючи гроші і здобич-пропало їх кілька сот. Результат був той, що козаки, давши перед тим заставців, тепер не журячися ними рушили собі просто за Дністер з тілом Тимоша і потягли до козацького війська не заходячи до королівського табору; затримали з собою й ротм. Могильницького, що їм придано для безпечности. Сучавський замок розграбували Угри, Волохи і Мунтяни, каже “Нарратива”-Поляки, мовляв, задоволилися самою славою, і Маховский хотів тільки те осягнути, щоб за ті суми, що мають дістати з Лупулових скарбів хан і Порта, вони пообіцяли не підтримувати Лупула.

Кілька конкретних подробиць переказує лист з 20 жовтня 6): “Се певно, що Сучава 10 жовтня піддалася новому господареві. Козаки, які там були, боячись аби їх не постинали, самі піддались і видали королеві старшину, 16 чоловіка, і їх в обозі стято, а одного Поляка вбито на палю: був він теж між старшиною кілька день перед підданнєм 7). Козаки з Волохами поріжнилися в обозі і кількох знатних бояр позабивали і постинали; инші втікли з сейменами з табору до замку, а потім до наших передались. Господарева, затрівожена тим, нарешті почала переговори; не менше також затрівожив їх і прихід Кеменя, що недавно прийшов під Сучаву з 6 тисячами війська і з арматою для облоги. Козаки видали 3 гармати, що стріляють трьохфунтовими кулями, 40 гаківниць і всі корогви; при тім зложили присягу на вірність королеві і Річипосполитій, і на приязнь новому господареві і Ракоцієві. Мають іти до королівського обозу з п. Маховским. Все добро Тимошкове, всю здобич лишили в замку. Тамже лишилося тіло Тимошкове-в однім склепі, в труні, накрите двома коврами 8). Господаревій лишено на волю вибирати-чи їхати до чоловіка на Україну, чи до Польщі, де собі вибере. Новий господар зараз спровадився до Сучавського замку, і там мав бути при скарбах до дальшої диспозиції короля: лишено при нім і тих скарбах тисячу німецької піхоти. До обозу прислав двох бояр, заявляючи своє підданство королеві і готовість іти з усіми Волохами в поміч против кождого неприятеля- зараз має післати до короля своє військо мультанське й угорське”.

Польний писар Ян Сапіга, що “для своєї приємности” вибрався під той час до Сучави, як раз потрапив на те як козацьке військо виходило з обложеного міста-з можливою парадою. При новім начальнику їх Федоровичу йшла окрема почесна сотня, перед ним вели шестеро коней-хоч козакам, потративши коней в облозі приходилось страшною ціною купувати їх від Поляків. На возі везли тіло Тимоша, вкрите довгим білим покривалом з нашитими на нім червоними і чорними хрестами. Сапіга вважав потрібним чемно привитатися з ними в такій обстанові 9).

Лупулова дружина, хоч трималася під вартою в окремому шатрі, довідавшися про приїзд Сапіги і Конєцпольского, знайшла спосіб побачитися з ними (настільки все було підкупне навколо!). Сапіга описує її як даму гарну вродою 10), приємну в розмові, незвичайно виувіченою в виразах, вона гідно зносила свою нещасливу долю і висловлювала тільки жах перед наміром “Лоґофета” скалічити її дітей “з варварських хоч і політичних мотивів”-утяти носа синові і уха доньці, щоб син не міг претендувати на воєводства, а донька не могла вийти за яку небудь визначну особу. Прощаючися вона кинулася до ніг Сапіги і Конєцпольского, благаючи їх вставитися перед королем, щоб він не позволив Лоґофетові скалічити її дітей: “нехай не думає, що вони не досить іще нещасні, вродившись від такої нещасливої матери”. Сама вона не знає що робити з собою: хотіла б до батьків, але боїться їх гніву, бо вони з самого початку були проти її подружжя з Лупулом; поїхала б до Царгороду, але не певна чи вдасться її чоловікові вернути собі господарство-бо хоч він і має сильних протекторів, але вона знає, як трудно йому буде дістати інвеституру против волі сусідів. Се говорилося очевидно з бажаннєм дістати запросини до Польщі і король дійсно післав їй запросини розгоститися в однім з його маєтків-тільки Стефан не згодився випустити її з своїх рук, і настоював на раціональности скалічення Лупулових дітей, бо мовляв се у них так ведеться для забезпечення влади: убивати дітей попередника або калічити їx так, щоб вони не могли претендувати на пануваннє.

Про свого чоловіка, казали, воєводина відзивалася з обуреннєм, мовляв се його Біг карає за його лукавство, інтриґи против сусідів і грошолюбство. Про гроші дані Тимошеві потверджувала мовляв вище наведене оповідання- казала, що він одержав від неї в золоті й сріблі більше як на 100 тисяч угорських червоних.

Про грошеві операції з козаками і бійки при виході з облоги Доні в депеші 16 жовтня оповідає такі поговірки в королівській кватирі: “Через недогляд польської старшини козаки купили у наших 500 коней, в день їли і пили з усіма разом, потім пішли бійки, і богато побито на смерть, вночи вони відійшли до певного місця і своїм звичаєм окружили себе возами. Наші думали, що вони лишаться тут і боронитимуться-бо пішла чутка, що Татари надходять їм у поміч. Але рано вони відійшли з своїм новим командантом Федоровичом, польським шляхтичом, настановленим на місце Тимоша” (с. 366).

Три дні потім він додає такі пояснення: “Загальна гадка така, що Маховский хотів як найбільше вибрати грошей від козаків і повадився з ними мякше ніж би годилося з бунтівниками доведеними до крайньої нужди в поживі. Се потверджується тим що він позволив їм купити до 500 коней, щоб вивезти тяжкі скрині та коробки, так що-казали-як би семигородський ґенерал і Кондрацкий не виступили против нього, то козаки, платячи високо понад вартість, купили б (коней) далеко більше, і наші з жадности до грошей не спинились би й перед тим, щоб зістатися пішо” (567).