Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 90

Примітки

1) Іпат. с. 233, 284.

2) Іпат. с. 230.

3) Іпат. с. 279.

4) Іпат. с. 285-6.

5) На таку гадку наводить особливо дорогобузька депутація: її, видно, інтересувало) головно, аби місто не було пограблене військом Ізяслава, і так розумів се, очевидно, й сам Ізяслав (див. вище с. 167).

6) Іпат. с. 365, 367.

7) Іпат. с. 375.

8) Іпат. с. 273.

9) Іпат.с. 327.

10) Іпат. с. 368 — про Мстислава Ізяславича.

11) Реєстр князїв на сих волостях (не вповнї докладний) див. в катальоґах Поґодїна, в його ИвслЂдованіях т. VI.

12) Іпат. с. 455.

13) Іпат. с. 559.

14) Іпат. с. 113.

15) Іпат. 338, 422.

16) Новійша проба статистики київських рукописей, які заховали ся до тепер — у Волкова Статистическія свЂдЂнія о сохранившихся древне-русскихъ книгахъ (Памятники древней письменности CXXII) с. 30-1.

ТУРОВО-ПИНСЬКА ЗЕМЛЯ: ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ПІДКЛАД, ТЕРИТОРІЯ І ГРАНИЦЇ; ГОЛОВНЇЙШІ ГОРОДИ: ТУРОВ І ПИНСЬК; ПОЛЇТИЧНЕ ЖИТЄ ЗЕМЛЇ; ЗМАГАННЄ ЗЕМЛЇ ДО ВІДОКРЕМЛЕННЯ; ТУРОВСЬКА ДИНАСТИЯ; СТАНОВИЩЕ ТУРОВО-ПИНСЬКИХ КНЯЗЇВ В XIII В.

В додатку до сього роздїлу я скажу де що про Турово-пинську землю — небогато, бо відомости наші про сю землю взагалї незвичайно скупі і часто поплутані, а до того й інтерес вона для нас має тільки другорядний, бо її етноґрафічна приналежність до українсько-руської ґрупи племен в ті часи непевна, а до теперішньої українсько-руської території вона належить тільки своїм західнїм краєм. Бувши довший: час „київською волостию” 1) вона достойно і праведно може бути обговорена тут — в додатку до Київщини 2).

Етноґрафічним підкладом сеї землї — князївства ми мусимо уважати Дреговичів. Київська лїтопись не раз просто так і називає турово-пинську територію: „Дреговичі” 3). Але справа з дреговицькою територією стоїть дуже не ясно 4), і в теперішнїм станї науки сеї неясности не можна й усунути. Лїтопись каже, що Дреговичі сидїли між Припетю й Зах. Двиною 5); але басейн р. Березини належав до Полоцького князївства (потім відокремляєть ся він в осібне князївство Минське), і приналежність його до Дреговичів часто оспорюєть ся, а полїтичні центри Турово-пинської землї — Туров і Пинськ лежать на правім уже боцї Припети, так що лїтописного означення що до припетської границї уже нїяк не можна прийняти за докладне 6). Тож приходить ся зовсїм відложити на бік справу етноґрафічного підкладу, що могла б нам вияснити початкову чи ідеальну територію Турово-пинського князївства, її ґенезу, — а просто зайняти ся його полїтичними границями.

З сими стоїть річ нїби трохи лїпше, але й тут богато неясного. Треба памятати, що Турово-пинське князївство, положене в сфері впливу і в сусїдстві двох сильнїйших полїтичних центрів — Київа і Володимира, легко могло поносити, і певно поносило ріжні територіальні страти, хоч ми переважно й не можемо докладно їх сконстатувати, а тим меньше — вимірити.

В наших лїтописях з X-XIII в. вичисляють ся такі міста виразно як приналежні до „Дреговичів”, себто Турово-пинського князївства: Туров, Пинськ, Случеськ, Клечеськ 7). Крім того в серединї XII в. до Турово-пинського князївства, видно, зачисляв ся ще й Черторийськ, на Стири 8), але пізнїйше він належав уже до волинських земель: в першій чверти XIII в. ним володїв луцький князь Мстислав Нїмий, а коли по його смерти взяли Черторийськ пинські князї, Данило і його тесть Мстислав Удатний уважали се узурпацією („не подобаеть Пиняномъ держати Черторыйска, яко не могу имъ терпЂти”). Данило відібрав його від Пинян, і він зістав ся й на далї в Луцькій волости 9). Коли відійшов він від Турово-пинської землї не знати.

Нема непевности, що Городно (містечко в Пинськім повітї між Стирем і Случею) теж належало до Турово-пинського князївства; ґеоґрафічне положеннє виразно на се вказує. Але ми починаємо про нього чути тільки тодї, коли воно вже становить осібну княжу волость — так званого Всеволодка городенського, в 20-х рр. XII в. 10). Він був сином Давида Ігоревича, що володїв останнїми часами перед смертю Погориною; правдоподібно в заміну за Погорину Сьвятополк а може й Мономах, що теж володїв Турово-пинською землею, дав його сину кусник сеї останної — Городенську волость. Окрім Городна ся волость обіймала ще Дубровицю і правдоподібно — Степань на Горини 11), отже — землї по нижнїй Горини, тим часом як властива т. зв. Погорина, себто землї на верхнїй Горини, належали тодї до Київщини; потім до Волини. Чи вся Городенська волость була сформована з Турово-пинських земель? В тім нема нїчого неможливого, коли пригадаємо, що сусїдній Черторийськ належав по всякій імовірности до Турово-пинських земель, а він лежить майже однаково далеко від Припети як і Степань. В усякім разї в другій половинї XII в. Городенська волость злучила ся з Турово-пинською: старші лїнїї городенської династиї скінчили ся на синах Всеволодка 12), їх землї, очевидно, перейшли до Всеволодкового зятя Юрия Ярославича, туровського князя 13), наслїдком сього посвоячення; вже 1184 р. в Дубровицї бачимо Юриєвого сина Глїба 14). Молодші лїнїї могли зацїлїти (пізнїйше ми стрічаємо виводи деяких княжих фамілїй від сеї династиї), але про них ми нїчого не знаємо.

На західнїй границї Пинського князївства лїтописи згадують місто Небль (теп. Нобель, близько Припети) 15), але не дають виразних вказівок, куди воно належало. Остатня звістка яку вони дають, скорше б натякала на приналежність його до Пинська, і се стає дуже правдоподібним, коли зважимо, що пізнїйше Небль дїйсно входив у склад Пинського князївства 16). Але се місто мусїло бути пограничним, бо дальші осади на верхнїй Припети (Льбязь, Ветли, Ратно), як вказують акти XIV в., належали до Володимирського князївства, і дуже можливо, що так воно було й давнїйше.

Якийсь час — коло 60 лїт, належала до Турово-пинського князївства Берестейська земля, і разом з Турово-пинською була прилучена до Київа. Стало ся се правдоподібно за Всеволода 17), а відлучила ся Берестейщина назад в серединї XII в. 18). Границею Пинщини і Берестейської землї був вододїл р. Пини і Буга: землї в районї правих притоків Буга належали вже до Берестя, себ то до Волини (як Кобрин, Каменець на Лоснї), а землї пізнїйшого Пинського князївства (XV-XVI в.) скінчили ся як раз областию Пини та середньої Ясольди, і се можна прийняти й для попереднїх часів. На півночи крайнї городи турово-пинські були Клецьк, Копиль і Слуцьк.

До котрої землї належала т. зв. Чорна Русь — волости в районї полудневих притоків Нїмана — Новгородок, Несвиж, Слоним, Волковийсь, і верхньої Ясольди (Здитов), доки їх не забрали литовські князї, се досї не вияснено. Етноґрафічний підклад теперішньої кольонїзації показує, що сї землї стояли в кольонїзацийнім звязку не з берестейським Побужем, а з дреговицькими — білоруськими землями; се потверджує й повний індіферентизм галицьких князїв XIII в. до сих земель. Звичайно думають, що сї волости належали до полоцьких, чи то минських, як і волости басейну Березини 19), і се вповнї можливо, хоч і бракує нам яких небудь близших вказівок на се, окрім хиба argumentum a silentio: що як би то були турово-пинські землї, то може б ми про них що чули в XI-XII в., коли Турово-пинська земля належала до Київа.

Также гіпотетично лише можемо ми провести турово-пинську границю і по вододїлї Птичи й Свислочи, бо в басейнї Свислочи бачимо полоцькі волости — Минську й Ізяславську. Клин між Припетю й Днїпром, по відокремленню Турово-пинської землї, як ми бачили вже, належав до Київщини (Брягинська волость), як і волость Мозирська. Чи належали вони коли до Турова не знати.