Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 6

– Ая-ай-яй, непорядок, – після цих слів Джош вихопив піднос в одного із учнів, і жбурнув у мене, я миттю покрилася їжею. Цього йому було не достатньо, і він так сильно штовхнув мене, що я впала і ледь не вдарилася головою об підлогу.

– От тепер порядок, – промовив він і пішов геть.

Компанія еліти синхронно повернулася і вийшла з їдальні. В цей момент до мене підбігли друзі, і допомогли мені піднятися.

– Як ти, все гаразд? – першим запитав мене Джек.

– Так, все нормально.

– Ходімо звідси, – взявши мене за руку Джек попрямував до виходу.

Що я можу сказати? Джош – рідкісний тип кретинів, він завжди діставав мене морально. Через це я його ненавиджу. Взагалі, компанія еліти вважає себе крутішими за інших, а насправді це просто купка дебілів, з купою  грошей.

Після того як я почистила свій одяг, ми попрямували до старого дуба, на наше містечко. Я поринула в свої думки, обдумуючи сьогоднішню пригоду, що трапилася зі мною. Я навіть не почула, коли пролунав дзвінок.

– Ходімо, Мері, вже урок, – повідомила мені Єва.

– В мене немає настрою, я прогуляю його, а ви йдіть, добре?

– Ні! Ти підеш на урок, сьогодні в нас тема Стівен Кінг, ти не можеш її прогуляти, – сказав Джек.

– Ні, це ти не можеш її прогуляти, а я можу: Стівен Кінг – найулюбленіший письменник Джека, він просто марить ним.

– Ну, Мері, заради мене ходімо.

– Ну, гаразд, якщо ти так просиш я піду.

Ми всі дружньо пішли на урок, він не був нудним, навпаки він був веселим. Цілий урок розмовляли лишень дві людини Джек і вчитель. Не заперечую того факту, що я теж люблю читати, але з Кінга я прочитала всього лишень дві книги «Сяйво» і «Ловець снів». Мені було весело спостерігати за Джеком, вчителем і їх діалогом.

Урок закінчився, і це, напевно, був найвеселіше урок за сьогодні.

– Мері! Ходімо швидше, бо на автобус запізнимося, – повідомила Єва.

– Ні, друзі, не сьогодні, я хочу прогулятися, тому піду пішки.

– Добре, але ось тримай ватман, я його нещодавно придбала.

– Добре, нехай щастить, зустрінемося завтра о першій в тебе дома.

– Окей, бувай, – попрощався Джек зі мною і обійняв, я здивувалася.

– Все буде добре, ми зробимо це, – пошепки промовив Джек і пішов геть.

На душі все ще вирувала буря образ від сьогоднішнього дня і пригод, рука ще поболювала. Я не пішла одразу додому, а попрямувала в місце, де я почуваюся вільною – ліс. Цей невеличкий за розмірами ліс знаходився неподалік від мого дому. Там віяло спокоєм і свободою. Ввімкнувши в плеєрі свою улюблену пісню, я почала роздивлятися це величне, як на мій погляд, місце. Спокійним кроком я прогулювалася ним десь годину, а коли втомилася пішла додому.

– Мам! Я в дома, – вигукнула я на весь дім. Мама була на кухні і щось готувала.

– О! Мері, ти вже вдома?

– Так…ммм, так смачно пахне.

– Дякую, я старалася, роздягайся і мершій їсти.

Я послухалася маминого наказу, і пішла в кімнату, миттю переодягнувшись, я попрямувала на кухню.

– Як справи в школі?

– Нормально, а Ніл вдома?

– Ні, його не буде він поїхав у відрядження. Тому ми і сьогодні так рано прокинулися, та поїхали на озеро.

– Аа-а-а, зрозуміло.

Повечерявши, я повернулась в свою кімнату. Проте, майже всю ніч не спала, бо малювала плакат. Мушу визнати, що вийшло непогано. Я його так і не домалювала. Очі самі вже заплющувалася, і я зрозуміла, що з мене досить: «Завтра домалюю», – подумала я і лягла спати.

Розділ 6

Ранок суботи виявився досить теплим і сонячним, лишень подекуди пливли самотні хмаринки яких ганяв легенький вітерець.

– Мері, Мері прокидайся.

– Що?...вже ранок.

– Так! Ранок ти що знову цілу ніч серіали дивилася?

– Я, та ні мам.

– Ех, краще б до екзамену готувалася я тебе вже хвилину намагаюся розбудити.

– Та не дивилася я серіали.

– Іди їсти і бігом до школи, сподіваюся ти не забула що сьогодні в тебе останній екзамен?

– Ні…вже іду, – я ледь-ледь прокинулася, мені так лінь було вставати з теплого ліжка, що я хвилин шість просто крутилася і була схожа на тюленя який викинувся на берег. Годинник показував одинадцяту дня. Я вирішила не чекати до першої, тому поснідавши і взявши все необхідне для нашого плану я пішла до Єви.

***

– Сюрприз!

– Мері, що ти робиш тут так рано ми ж домовлялися на першу?

– Та знаю, я просто вирішила прийти швидше я ще плакат не доробила,може впустиш мене?

– О! так проходь, Мері не ображайся але в тебе вигляд як у зомбі.

– Знаю я малювала плакат.

– Цілу ніч?

– Ні.

– А виглядає наче цілу.

– Ха-ха, ну що вперед доробимо цей плакат.

– Так вперед, Джек сказав мені що під’їде за нами. Ніяких проблем не виникло все іде по плану.

– Добре.

– Покажи плакат?

– Тримай.

– Вау…та він прекрасний, і не треба казати що ти не художник, бо це шедевр.

Наступні дві години ми з Євою доробляли плакат, розважалися і слухали музику.

На годиннику рівно перша і як по плану не спізнившись ні на хвилину прибув Джек. В честь свого приїзду він посигналив. Нам було так весело що ми навіть не помітили як швидко проплинув час. Почувши що Джек вже приїхав ми миттю скочили з місця на зустріч йому.

– Привіт, – привітався Джек з нами, – як справи? Ну що готові до пригод?!

– Так звісно готові! – одночасно вигукнули я і Єва.

– Проходь, – промовила Єва запрошуючи Джека в дім

– Потрібно все ще раз перевірити, чи ми щось не забули, – промовив брюнет.

Наступні шість хвилин ми перевіряли наш багаж. Переконавшись що ми все взяли, поспішили до авто. Поклавши всі речі по місцям ми вирішили ще трішки погостювати у Єви і випити чаю з печивом. Допивши чай ми вирушили в дорогу.

– Єво ви вже їдете? – виходячи з дому промовила бабуся Єви міс Річерсон до нас.

– Так бабусю, будемо пізно не хвилюйся.

– Нехай щастить вам дітки.

– Спасибі міс Річерсон.

Ми розсілися помісцях: я сіла позаду, а Єва з Джеком попереду, ввімкнули музику і помчалися на зустріч пригодам.

– Ти що розповіла бабусі про наш план? – промовила я до Єви.

– Та ні, просто я сказала їй що ми після екзамену їдемо на пляж, і що там буде вечірка в честь закінчення екзаменів.

– І так приз за найкращий обман отримує Єва Річерсон.

– Ха-ха ну дякую Мері.

– Ні, справді це геніально.

В дорозі нам не було нудно ні на хвилину, ми веселилися як могли. Перед очима пропливали будинки, а легенький вітер приємно лоскотав обличчя. І по дорозі нам в голови прийшла геніальна думка викрасти Green Day, звісно ж це був жарт і ми б так ніколи не поступили...

Я люблю кудись їхати, дорога мене манить, як би я мала можливість все життя подорожувати я б не впустила її. Незнайомі міста, люди, кожного дня якісь нові пригоди на нових місцях.