Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 7

– Чорт, доведеться трохи тут зависнути…погляньте які затори, – повернулася я до реальності почувши незадоволений голос Джека.

– О чорт, і на довго ми тут застрягли?

– Не знаю, побачимо.

– А скільки кілометрів ми вже проїхали? – запитала я.

– Десь кілометрів десять. А що?

– Та ні, нічого я просто замріялася.

Ми простояли в заторах десь хвилин десять. Я вже втратила надію що ми коли-небуть приїдемо до місця призначення, аж раптом на диво ця величезна зміюка з ряду машин почала рухатися. Вже через декілька хвилин ми їхали по майже порожньому шоссе. Навкруги розтяглися височенні будівлі і дерева, вітер лоскотав обличчя розвіюючи гаряче повітря від асфальту… Чим раз людей ставало все більше і більше. Всі про щось говорили і жартували.

– Ну що ви готові?

– Я так хвилююся ми майже приїхали – радісно промовив Джек.

– Так і це помітно, погляньте навкруги скільки фанатів з символікою групи, – підтримала розмову Єва.

– Це так круто, в такі моменти ти не почуваєшся самотньо – сказала я.

– Так, аж не віриться.

Нарешті ми доїхали до місця призначення, народу було так багато, що ми не знали де припаркувати машину. Вулиці просто були заповнені людьми і машинами, нарешті від’їхавши достатньо далеко Джек все ж знайшов вільне місце для паркування.

– Приїхати ми приїхали, а от як ми маємо звідси вибиратися?

– Не будь занудою Джек якось виберемося.

– Ну гаразд, вперед.

– Ходімо вже, я більше не можу терпіти. – нетерплячи промовила Єва.

Ми рушили вперед я дивувалася як же багато людей навколо. На щастя черга була малою, тому що більшість фанів вже були в середині або просто сиділи і пили пиво. Ми підійшли до пропускного пункту показали квитки нам на руку вдягнули пропускні браслети і ми пішли в середину до своєї фан зони. Я ще раз в думках подякувала Алексу за квитки і за місця, і вирушила вперед за друзями.

– Здуріти можна скільки тут народу! – крізь шум промовив Джек.

– Так, багато їх тут…

Я вже не чула розмови Джека і Єви я просто стояла в очікувані, коли ж вони з’являться, коли нарешті розпочнеться концерт.

Проминуло хвилин десять Джек і Єва все ще про щось розмовляли. А я все ще чекала, скажу вам чесно хвилини очікування це пекельна мука, від хвилювання ти не знаєш що й робити. Проминуло ще кілька хвилин і ось нарешті, ведучий виходить на сцену і промовляє довгоочікувані слова «Зустрічайте на сцені легендарних Green Day». Мить і всі замовкли, ще мить і я бачу як Тре посідає своє місце, за ним в слід іде Майк і Джейсон, а потім Біллі, всі починають божевільно кричати, в той момент я думала що оглухну, я дивлюся на Джека і Єву вони так щиро і невимушено радіють поглянувши на них в мене на обличчі з’являється широка усмішка і в душі панує тепло і спокій.

– Мері! Мері! Ти можеш в це повірити ми здійснили нашу мрію, – чую я крізь шум Єву.

– Так ми це зробили! – я схопила і міцно обійняла Єву,а потім сама не тямлячи що роблю вхопила Джека і поцілувала його в щічку при цьому обіймаючи.

– Ого я це за що? – від здивування Джек почервонів і мило усміхнувся.

– Зате що ми це зробили!!! – голосно намагаючи перекричати натовп людей говорить Єва і робить те саме що і я. Потім ми починаємо всі гуртом обійматися і стрибати як навіжені при цьому дико волаючи. Нам так весело, і я думаю це винагорода за все те лайно що ми пережили в школі, за ці всі роки навчання, я напевно ніколи не забуду цей день. Як же круто тут, я не можу стримати емоцій, нарешті ми це зробили, ми здійснили нашу мрію. Трішки заспокоївшись ми перестали стрибати, і вже десь на сьомій пісні ми втомилися і вже просто стояли з широкою усмішкою на обличчі і дивилися концерт.

І тут мій погляд кинувся на вокаліста і я помітила що він дивиться на нас, у відповідь я йому усміхнулася він мені теж. Ви тільки уявіть цей момент мені на душі стало так тепло, а серце так шалено билося в грудях ,що мені здавалося ще мить і воно вискочить. Я звернулася до друзів.

– Ви це бачили…бачили!!!!

– Що Саме!?

– Біллі поглянув на нас.

– ЩО! Як я це пропустила?

– Да ти жартуєш, що справді?

– Так! Він поглянув на нас, а потім на мене я йому усміхнулася, а він мені.

– ЩО…Бліііннн крутоо, як ми це пропустили.

В цей момент Єва з Джеком пильно дивилися на вокаліста з надією що він це повторить і знову погляне на нас, і це було не дарма, під час соло він знову поглянув на нас. В цей момент ми всі обійнялися і з широкою усмішкою дивилися на нього він знову усміхнувся нам, і ми знову почали нестримно стрибати і радіти. Не встигнувши і порадіти, як вокаліст показавши на наш плакат усміхнувся і показав великим пальцем вгору. Побачивши це, інші учасники групи теж з цікавістю поглянули в наш бік і теж щиро нам усміхнулися.

– О Боже! О Боже Мері Джек ви це бачили вони всі поглянули на нас.

– Так! Я це бачила.

– Це просто нереально круто!

– Так Джек, саме так!

– Здається їм сподобався наш плакат!

– Так! Саме так!

– Я такий радий емоції просто переповнюють мене.

– Ми теж!!

Ще одне соло і пісня закінчилася,але вокаліст не поспішає оголошувати наступну пісню він зупинився і підійшов ближче до нас. О Боже, що зараз буде я так хвилювалася серце шалено билося, Джек і Єва теж хвилювалися я це помітила, тому що вони ще міцніше схопили мене. Біллі підходить і раптом зупиняється в декількох сантиметрах від нас: «що ж ти виробляєш я зараз свідомість втрачу» подумки промовила я.

– Вау, – промовляє він до нас, – цей плакат справа ваших рук? Я завмерла навіть не могла поворухнутися в цей момент я і тільки думала « О Боже! Це він до нас?! Сам Біллі Джо Армстронг звертається до нас? Ні напевно це сон» Тишу порушив Джек.

– Так, – тремтячим голосом промовляє він.

– Ого молодці! Так піднімайтеся на сцену нехай народ побачить вас, – після цих слів ми обмінялися здивованими поглядали і виконали наказ вокаліста. Піднятися на сцену нам допомогли охоронці.

– Як вас звуть, – знову звернувся до нас Біллі.

– Я Джек, а це мої подруги Єва і Мері.

– Дуже приємно мене звуть Біллі ну ви і так це знаєте, а чи може ні?

– Так знаємо, – нарешті наважилася сказати я.

– Молодц,і – викрикнув Майк.

Ми почали сміятися.

– Так,я і не сумнівався, а тепер запитання до зали: «є тут люди які не знають як мене звати?», якщо є то прошу вийти тому що тут вам не місце, тільки велика зелена сім’я має право тут знаходитися, – промовив вокаліст до натовпу, звісно ж це був жарт і нікого не вигнали. Біллі підійшов до мене і майже пошепки промовив, – а ви подаруєте цей плакат нам. Я так само тихо відповіла.

– Так.

– Ви чули народ цей плакат наш! – голосно з усмішкою на устах відповів Біллі.

Вони забрали наш плакат. Ми вже хотіли спускатися на свої місця аж раптом Біллі промовляє до нас.

– Ей ви куди, не так швидко,залишайтеся. Вокаліст оголошує наступну пісню це була наша улюблена пісня з альбому Аmerican idiot ,а саме Holiday ,а ми просто стоїмо на сцені і розважаємося не вірючи в своє щастя. Фанати нестримно волають і підспівують. Нарешті пісня закінчується, ну чому саме на таких крутих моментах час іде так швидко. Ми не знали що робити чи залишатися чи іти. І тут приходить порятунок, вокаліст промовляє.

– Джек, Мері, Єво – невже він запам’ятав наші імена, чорт круто я його люблю. – я хочу щоб ви залишилися ще на сцені, ще одна пісня а потім ви вже можете піти на свої місця.

– Окей! – погодилися ми.

Наступною піснею була «Are We The Waiting» спокійна і душевна пісня. Ми взялися за руки і під її ритм спокійно почали рухати руками піднімаючи їх вверх. Ми почали підспівувати і Біллі дав знак іншим щоб і вони робили те саме,натовп вже не так шалено поводився вони просто підспівували нам і групі. Це було надзвичайно, світло погасло лишень маленькі прожектори освічували сцену,а потім багато маленьких вогників вмить спалахнули там де стояли фанати, я хочу щоб цей момент ніколи не закінчувався. Невже це трапилося з нами ми на сцені разом із нашими кумирами підспівуємо і насолоджуємося цим прекрасним моментом, я й досі не могла в це повірити.