Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 5

– Ну що ж, залишилось всього два дні, ви готові? – поцікавилася я.

– Авжеж готові, – підтвердили Єва з Джеком. Ми все ж таки вирішили зупинитися на плані Б, так ми любимо ризик, цікаво, що нам за це буде…може нас виженуть зі школи, хоча залишився всього два тижні до закінчення, тому сумніваюся.

– Який прекрасний вечір, все ж таки – природа чарівна, – мрійливо промовила Єва.

– Так, це прекрасно! – погодилися ми з Джеком.

Ми сиділи на причалі бовталися ногами у теплій воді, дивилися на захід сонця, слухали спокійну музику групи «Lifehouse», і просто мріяли, вигадували різні ситуації, як би ми вчинили, якщо б зустріли своїх кумирів на вулиці .

***

П`ятниця, один день до концерту, як же важко прокидатися так рано, і чому саме екзамен в суботу, учителі точно вирішили познущатися з нас: «Хм, субота прекрасний день для екзамену, і плювати, що це вихідний, лол». Напевно так вони і думали або: «Ха-ха, ми помстимося вам маленькі гобліни, за те, що не слухали нас на уроках, от вам екзамен в суботу МУ-ХА-ХА-ХА!», - так, звісно, так це й було.

Я прокинулась від звуку будильника, спустилася на кухню але мами там не було. На столі лежала записка: «Сніданок в холодильнику, ми пішли на озеро, приїдемо ввечері, з любов’ю мама. P.s: буть слухняною, люблю тебе». О, супер. Під словом «ми», мама мала на увазі її з Нілом, Ніл - це мамин бойфренд, і тепер він живе в нас. Правда, ще не офіційно, а лишень інколи приходить переночувати або просто провести час з мамою і нами. Мушу визнати, що він – хороший дядько. Поснідавши, я попрямувала на стоянку, вперше навіть не запізнилася на автобус. Дивина тай годі.

– Привіт, народ, – привіталася я з Євою та Джеком.

– Привіт, Мері.

– Я тут вияснив, що до місця призначення нам прийдеться добиратися двадцять кілометрів.

– Не так вже і багато, – промовила я.

– Так, – погодилася Єва.

– Тоді нам потрібно виїхати десь о-пів на третю або ще швидше, враховуючи які там будуть затори.

– Отже, зустрінемось о першій в мене вдома, підготуємо все і вирушимо в путь, – сказала Єва.

– Гаразд.

– В мене тут ідейка з`явилася, – промовила Єва.

– Яка? – поцікавилися ми.

– А давайте плакат намалюємо.

– Чудова ідея, Єво, – промовив Джек.

– Ага, – погодилася я.

– Мері, ти ж в нас круто малюєш, – промовила Єва.

– Не так вже і круто…

– Та годі тобі, я ж бачила твої малюнки, вони просто прекрасні як для самоучки.

– Ну, дякую за комплімент.

– От ти і намалюєш плакат, з мене ватман.

– Добре, – погодилася я.

– От мені одне цікаво, як наші батьки відреагують на те, що ми зробимо, – сказав Джек.

– Зараз ми не можемо це передбачити, потім будемо знати, коли повернемося.

– Відчуваю, буде великий скандал.

– І нам буде гаплик, – сказала Єва з сарказмом у голосі.

– Ага, це точно, – погодилися ми з Джеком.

Вийшовши з автобуса, ми попрямували на уроки. Перший урок в мене був з Євою – англійська. Другий філософія з Джеком, а третій література у всіх разом. Ми з Євою попрямували в кабінет. На диво, урок англійської проминув швидко, і не був таким нудним, як завжди, на відміну від філософії. Старий вчитель, містер Вернар, щось промовляв про філософію людини та її світосприйняття, я його майже не слухала, на уроці було так нудно, що я мало не заснула. Дивлячись на Джека, я зрозуміла, що і йому нудно, не було нудно лишень одному учневі – ботану Дереку Макфаєру, він активно щось записував у зошит.

Мої вії повільно почали заплющуватися, я поступово поринала в сон. Аж раптом, крізь сон я чую чийсь милий голос: «Мері, Мері прокидайся»

– Мері!

– Га, що, я не сплю, ні.

– Вже перерва, ходімо.

– Так, я іду-іду.

Я піднялася з крісла і попрямувала за Джеком. Невже я заснула? Це не дивно, дивно те, що містер Вернар не помітив цього. Та я щасливчик! Уявляю, щоб би було, якщо б він мене помітив. Годину десь точно я б вислуховувала його лекції.

– Привіт, народ, як ви, як урок? – зустріла нас Єва.

– Урок настільки був цікавим, що Мері заснула, – з сарказмом в голосі промовив Джек.

– Що, справді?! – поцікавилася руда.

– Так, – відповів їй Джек.

– І не потрібно тут ля-ля він сам винен не можна бути такою занудою.

– Ха-ха-ха-ха! – засміялися ми гуртом.

– Це ще добре, що він мене не помітив, тоді б мені було не так весело.

– Ага, точно, і ти б ще годину вислуховувала його лекції, потім би знову заснула і знову все по кругу.

– Як день сурка, ти Джек людина анекдот.

– Гаразд друзі ходімо вже обідати.

Чомусь цього разу нам захотілося пообідати в їдальні, і це була наша помилка. Все б було добре, але ви ж знаєте мене: зі мною має відбутися якась дебільна пригода, інакше це не я. І ось це сталося. Я спокійно підходжу до каси розраховуюся і «БЛІН!». Ні, невже знову Белла. Я не побачила її, тому повертаючись, я прокинула свій піднос з їжею на неї.

– МЕРІ! – закричала не людським голосом вона, і гомін в їдальні вмить перетворився на тишу, дехто навіть побоявся ворухнутися.

– Белло? Чорт, Белло, я…я не хотіла, я ненароком. Просто не побачила тебе, вибач.

– Кольт, якщо ще раз щось таке утнеш, тобі до випускного не дожити, зрозуміла?!

– Так, вибач.

– Якщо я ще раз побачу тебе ближче ніж на метр від мене, ти поплатишся!

– Так…так вибач, – і щойно я гадала що це вже кінець і всі розійдуться мирно, аж раптом я побачила компанію еліти що наближається до мене, і чому я дивуюся, це ж я.

–Так-так що тут у нас, – промовив Джош, – Мері сонечко, що ти в біса зробила!

– Нічого.

– Нічого? Тоді чому моя подруга вся брудна.

– Емм…ну...