Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 4

Пізніше у вітальні я виявила букет білих троянд.Мама розповіла, що це подарував один її знайомий з яким вона вчора зустрілася. Клас тепер і в мами з’явився хлопець, а я досі самотня.

Сьогоднішній день я описувати не буду. Він пройшов одноманітно: як і вчора я провалялася в ліжку та дивилася серіали.

Розділ 4

І ось знову я чую як дзвонить будильник, понеділок. Завжди чомусь так не хочеться прокидатися в понеділок. Ледь прокинувшись, я повільним кроком пішла в душ, а потім снідати.

– Доброго ранку, як спалося? – почула я голос, що лунав з кухні, але це не була мама, це була Кетрін.

– Кетрін!!! – щасливим голосом прокричала я.

– Привіт.

– Але як…ти ж говорила, що в середу приїдеш?

– Я вирішила зробити сюрприз. Мама також здивувалася.

– О, так не те слово, – в розмову увірвалася мама.

– Я так рада, що ти швидше повернулася, як відпочила?

– Добре, там гарно може колись і ми разом поїдемо туди.

– Хороша ідея, – підтримала нас мама.

– Іди сюди моя маленька хорошенька сестричко, нехай я тебе обійму.

– Іду. І я не маленька, я вже доросла.

– Так, звісно ж, – ми обійнялися.

– Все! досить цих телячих ніжностей, я в школу запізнююся.

– Ха-ха добре… іди вже, нехай щастить там у школі.

– Дякую, Кетрін.

І знову ледь не запізнившись на автобус, я кулею помчала на зупинку. Зайнявши своє місце, я очима знайшла Єву і Джека, вони щось обговорювали.

– Привіт, а що ви тут так емоційно обговорюєте?

– Привіт, – відповіла Єва, – план як дібратися до концерту і чому Анни немає.

– Я ж тобі говорив, що я її бачив в машині разом із Алексом, Беллою і Лорою.

– А, я тобі ще раз говорю, що не може такого бути, ти помилився.

– Ого, оце і новини, отже тепер вона з ними, ну що ж,клас! Стільки років дружили, а вона так вчинила, – промовила я.

– Не спіши з висновками, може це все ж не вона була, – відповіла Єва.

– Ні, то була вона, я власними очима бачив її.

– Добре-добре, вірю.

– Це цілком можливо що вона покинула нас.

– Беззаперечно, Мері. Отже, як ти і говорила залишилось їх троє.

– Так, троє проти всього світу.

– Ну Єво, не треба так банально.

– Так, повернімося до плану, а то ми якось відхилилися від цієї теми.

– Тут все не так складно, – промовив Джек з азартом у голосі, – в нас є два плани, план А і план Б. План А полягає в тому щоб, швидко написати екзамен і поїхати на концерт, в мене буде машина, я попрошу батьків взяти її на день, але не факт, що ми встигнемо вчасно. План Б,плювати на екзамен і вперед назустріч пригодам. Але ще потрібно завчасно підготуватися до цього всього.

– Так-так цікаво, а якщо тобі не дадуть машину, що тоді будем робити?

– Тут запасний план візьмемо машину батьків Єви.

– Так, але це крайній варіант, – промовила Єва, – я дізналася, що вони на тиждень їдуть в подорож, а за мною і за будинком пригляне бабуся, а її легко переконати в чомусь.

– Тобі що, шість років, щоб за тобою доглядати?

– Ні! Але батьки наполягають на цьому, бояться, що я влаштую вечірку і розгромлю наш дім, що ж поробиш такі вони.

– Цікаво, мушу визнати чудовий не складний план,особисто я за план Б, – жартівливо сказала я.

Поки ми зацікавлено говорили, автобус вже під’їхав до школи. Ми почали виходити з нього, аж раптом побачили, що Анна і справді зрадила нашу компанію, вона навіть не привіталася а просто сиділа з компанією еліти і спостерігала за всім, що відбувається навкруги. Спочатку ми думали, що вона нас не помітила тому і не привіталася, ілюзії розвіялися коли ми зустрілися поглядами, вона лишень єхидно усміхнулася у відповідь.

– Ви тільки погляньте на неї, а нас як би і не існувало, – похмуро промовила Єва.

– Та облиш ти її, забудьте про неї.

– От стерва, – пробурмотів Джек.

Почувши перший дзвінок, який повідомляв нам про те, що до першого уроку залишилося п`ять хвилин, ми поспішили в клас. Як я рада, що сьогодні в нас три перших уроки були разом.А після оцих трьох уроків, мали бути два уроки фізкультури, тому можна вважати, що сьогодні у мене лише три уроки. Так, я можу з гордістю сказати, що я люблю понеділок, лишень прокидатися рано не люблю.

Сьогодні можна буде швидше піти додому і провести день з улюбленою сестричкою.

Два уроки проминули швидко, але третій не поспішав. Я майже кожної хвилини дивилася на годинник: «Коли вже той дзвінок пролунає...» – подумки промовляла я. І ось, коли до дзвінка залишилась одна чортова хвилина, я згадала Біллі Джо з його фразою – «one fukcing minyte!!». І нарешті пролунала довгоочікувана мелодія це був дзвінок. Час обідати. Всі миттю попрямували в столову, коридор став наповнюватися людьми, і, здавалося, що от-от школа лусне, а в столові не буде місця де розвернутися. Ми не часто обідали в їдальні, чесно кажучи там їжа була просто відстійна. Тому ми віддавали перевагу закусочній «The Black Road», яка знаходилася за кілька метрів від школи. Це було маленьке затишне місце, туди теж ходило багато учнів, тому на обід заклад був забитий людьми. Ми знали адміністратора цього закладу вже давно, можна сказати, що ми були друзями, і тому він завжди тримав вільний столик для нашої компанії. Прийшовши туди, ми замовили картоплю фрі, три великих бургера і колу.

Пообідавши, ми порозбігалися хто куди, я пішла додому відпросившись від фізкультури. Наступну половину дня я провела в компанії сестри, мами і маминого бойфренда. Вона вирішила нас познайомити, це було дуже несподівано. Мені здається, чи на сьогодні трішки забагато сюрпризів. Проте нічого ми ,здається, поладили, добре, що він швидко пішов і мама кудись пішла разом з ним. Я залишилася з сестрою і решту часу ми просто сиділи та говорили. Я розпитувала її про Рим, а вона мені з захопленням розповідала як провела там час.

Розділ 5

Наступні два тижні я описувати не буду, вони проминули нудно, без пригод, натомість опишу два останні дні перед концертом.

Це був прекрасний теплий день, сонце яскраво світило, ми з друзями після уроків пішли на пляж обговорювати подальші дії, Анна вже офіційно вилетіла з нашої компанії неформалів. Вже другий тиждень вона тусується з компанією еліти, бували й такі дні, коли вона підходила до нас і просто спілкувалася, як ні в чому не бувало, але побачивши свою компанію миттю забувала про нас. Ну і нехай, ми вже звикли.