Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 15

– Саме так, нічого страшного я тільки постараюся підняти вікно це не буде так помітно, – вмить брюнет приступив до роботи хвилин дві він копирсався поки вікно не піддалося йому і нарешті відчинилося.

– Ну що ходімо.

– Так.

– Тільки після вас мадам.

– Ой який джентльмен, – ми пробралися в кімнату Белли і здавалося що ми потрапили на звалище непотрібних речей, або на якийсь ринок повсюду були розкидані її речі одяг, взуття.

– Ого, ну і бардак в мене і то чистіше в кімнаті.

– Точно тут не те що мурахи заведуться тут і жуки.

– Ха-ха да.

– Ну давай швидше, – швидко зробивши останню місію ми безшумно забралися звідти.

– Ну ось остання місія виконана, треба її відсвяткувати.

– Так, але не забувай що я все ще під домашнім арештом.

– А я тут хотів піти з тобою на один концерт, вони завтра тут виступають.

– Це часом не Sweet Poison.

– Так саме вони, ти що їх знаєш.

– Можна і так сказати, – ми сіли в машину і вже вирушали додому, погода зовсім зіпсувалася вітер посилювався і почав йти невеличкий дощик добре що ми все встигли зробити ще до того як дощ почався.

– То звідки ти їх знаєш?

– Це довга історія.

– Ну гаразд, але ми підемо так?

– Ну не знаю.

– Ну Мері-і-і будь ласка.

– Ну гаразд, і не дивися на мене своїми щинячими очима, йдемо.

– Ура, я тебе люблю.

– Ну, не потрібно цих телячих ніжностей.

– Все чекаю тебе завтра о тій же порі що й сьогодні, – і ось вже нарешті видніється мій дім, нарешті я посплю.

– Ну бувай зустрінемося завтра.

– Так до завтра, в них там барабанщиця гарна ти мене з нею познайомиш.

– Добраніч!

– А ще з гітаристкою.

– Добраніч Джек, – захлопнувши двері від авто і попрощавшись з Джеком я попрямувала додому, тихо відчинила двері і як справжній професіонал-злодюжка без жодного звуку пішла до кімнати, ця ніч мене дуже втомила.

Розділ 11

Ранок, я ледь прокинулася через погоду так не хотілося йти до школи, на дворі сипало як із відра добре що хоча б вітру не було і мені ще так хотілося повалятися в ліжку. І тут мій геніальний мозок вигадав одну ідею…

– Мам я не піду на перший урок.

– Чому?

– Мені щось не добре.

– Ого, та ти вся бліда, ну гаразд я зателефоную директору скажу що тобі зле, а якщо не стане краще то залишайся вдома гаразд.

– Добре.

– Може мені залишитися вдома з тобою.

– Ні, не варто.

– Точно.

– Так.

– Ну гаразд, але все одно я буду телефонувати тобі.

– Гаразд.

– Ну все я запізнююся на роботу, бувай.

– Удачі на роботі, – Так! Мій мозок все ж таки геніальний, ура ще годину можна поспати.

Я так і зробила попрямувала до кімнати і солодко заснула під шум дощу. Мене розбудив телефонний дзвінок, телефонував Джек.

– Привіт Мері, привіт, – чую я голоси Єви і Джека, – ми хвилюємося чому до школи не прийшла.

– Привіт народ, зараз буду просто зранку погано почувалася і тому не прийшла на перший урок.

– І на другий запізнишся.

– Ні, я ще можу встигнути.

– Ні, він вже почався.

– Блін. А ви чому не на уроці?

– В нас філософія, вирішили прогуляти, зараз ми в Black Road сьогодні в них день класичного року.

– Круто.

– Тож збирайся ми тебе теж тут чикаємо.

– Вже біжу… – я швиденько одягаюся збираю речі і вирушаю в школу, дощ вже перестав іти. В мене були два варіанти, або йти на зупинку до якої хвилин п’ятнадцять, або ж викликати таксі, я обрала друге порившись в маминих документах які лежали на столі я все ж знайшла візитну карточку служби таксі і викликала його, трішки почекавши я побачила перед домом жовте таксі, так швидко? Переконавшись що це моє таксі я сіла в нього і вирушила до школи, добралися ми туди за хвилин десять в два рази швидше ніж на шкільному автобусі.

– Привіт народ!

– О, Мері ти так швидко.

– Привіт.

– Ну що говорите день класичного року.

– Ага.

– Круто.

– Ага.

– Джеку ти знову за своє.

– Ага.

– Годі.

– О моя улюблена пісня, – нашу розмову перервала Єва.

– Я теж її люблю, – то була пісня мабуть всім відома AC/DC Back in Black, запальна і весела. Ми просиділи там весь наступний урок, а потім все ж таки вирішили повернутися до школи, залишалося всього-навсього два уроки до кінця. Історію ми просиділи разом, я завжди любила цей кабінет, великий просторий, на стінах висіли різні плакати, стенди і ще мені подобалося те що парти ідуть суцільно, за один ряд могли поміститися восьмеро людей. Пролунав дзвінок всі почали виходити з кабінету, наступним уроком була біологія,а в Джека і Єви – географія. І еліта точніше частина еліти мала теж там бути, по всій школі блукали чутки про те що ми з Джеком зробили цій компанії, Джоша так і не було в школі його батьки вирішили що в нього алергія, і відвезли його до лікарні на щастя нікого не підозрювали. Я не любила біологію тому що цей урок був нудний, як на мене, на щастя всі нудні уроки коли небуть закінчуються, через те що я хотіла спати я заснула прямо на середині цікавої лекції про динозаврів, добре що мене не помітили. Ось пролунав останній дзвінок, всі швидко почали виходили з кабінету поспішаючи додому. Дощу не було, але по небу подекуди лунали звуки грому і щоб не намокнути я поспішила на зупинку де мав зупинитися шкільний автобус, мама сьогодні мене не забиратиме зі школи вона повідомила що в неї багато роботи і вона буде пізно, Єви і Джека ніде не було видно. Я впевнено йшла до зупинки і здригнулася він того що хтось схопив мене за руку, то був Саймон, повернувшись перед собою я побачила всю компанію еліти ну майже всю не було Тайри й Джоша.

– Привіт Мері!

– Привіт.

– Ах ти ж мерзенна істота.

– Що?

– Не удавай ніби нічого не знаєш!

– Про що це ти Саймон.

– Він намагається донести до твого нікчемного мозку те що ти зробила, – зухвало продовжив Марк.

– Не варто було тобі зв’язуватися з нами.

– Я не розумію? – хоча я давно вже зрозуміла про що вони, але я не хотіла цього показувати і тому поводила себе так ніби ні про що не догадуюся.

– Освіжу твою пам’ять, вчора на вечірці у Елісон хтось розфарбував машину Марка і впустив в машину Саймона щурів! – промовила Белла.

– Ха-ха, то ще є люди які вас ненавидять.

– Не прикидайся Мері! – штовхнувши мене промовив Марк.

– Свідки бачили як якась дівчина дуже схожа на тебе вибігала звідти, – продовжив Саймон.

– Ви що…вважаєте що це я могла таке зробити.

– А хто ж іще.

– По-перше як я могла бути там якщо я під домашнім арештом, крім школи і дому мене більне нікуди не відпускають, по-друге як я могла непомітно запустити щурів в машину так щоб сигналізація не спрацювала?

– Це логічно, але наші свідки надійні і не могли помилитися.

– Хочеш війни буде тобі війна! – після цих слів вони синхронно повернулися і пішли геть, автобус вже чекав на зупинці, а я ще й досі сиділа завмерши на очах почали з’являтися сльози. Що далі буде, тепер мені точно не дожити до випускного.

– Дівчино ви заходите чи ні! Мені ще тут довго стояти? – звернувся до мене водій автобуса.

– Так-так я іду, – я зайшла в автобус, Джека там не було вже відїждаючи від школи я побачила машину Євиної мами, яка їхала в напрямку школи. А раптом вони і Джека помітили разом зі мною, а якщо вони щось йому заподіють, сльози так і наверталися від цих думок. І я вирішила зателефонувати йому і поцікавитися що з ним, вже вийшовши з автобуса я хотіла набрати номер, але дощ почався і я швиденько побігла додому, відчинила двері стягнула мокрий одяг приготувала гарячий шоколад і тоді аж зателефонувала Джеку. Джек досить довгий час не брав трубку, жахливі думки знову пролітали в мене в голові, і тут нарешті я чую стомлений голос Джека.

– Алло.

– Привіт, все гаразд?

– Так.

– Чому ти не їхав на автобусі?

– Я…я взяв машину у батьків. А ти звідки знаєш що я не був ти ж з мамою їхати мала.