Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 14

– Ти можеш в це повірити, нарешті ми це зробили, ми помстилися.

– Не спіши з висновками, в нас попереду ще чотири пункти призначення.

– І як ти до такого додумався.

– Завдяки тобі ти підштовхнула мені цю ідею.

– То тепер я погана.

– Ха-ха, – погода що раз погіршувалася, нам потрібно було поспішати поки дощ не почався. Ми миттю доїхали до будинку Джоша, адже він близько жив біля Елісон. Цього разу я вже не боялася, я миттю вийшла з машини знаючи що не можна втрачати а ні хвилини. Джек також вийшов ми оглянулись навкруги, перевіряючи чи нікого немає. Здається чисто, лишень я без своїх окулярів в ночі не була впевнена в цьому. Джек впевнено поспішив до будинку Джоша. Добре що його кімната знаходилася на першому поверсі і до неї було легко добратися.

– Що, вже цього разу ти без своїх супер коробок з сюрпризами, – пошепки промовила я до Джека.

– Ні без них в мене є для нього особливий подарунок, – витягнувши з кишені джинсів якийсь пакуночок Джек протягає його мені.

– Візьми.

– Порошок для свербіння.

– Так, – я з усмішкою на обличчі ледь стримуючи сміх іду за Джеком, нам пощастило вікно в кімнату Джоша було відчиненим, ми без проблем забралися в нього. Джек розправляє ліжко Джоша зриває наліпку і висипає весь порошок туди, всі три пачки, я теж слідую за ним.

– Солодких снів Джош.

І з цими словами ми біжимо до авто, Джек заводить мотор і ми вмить опиняємося вже далеко від дому.

– Три вже є, ще три і наша місія виконана.

– Ахахахахахахаха,– нарешті я наважуюся засміятися, – це геніально, ні ну дійсно порошок для свербіння.

– Зачекай ти ще не бачила що я підготував для наших милих дам. Бачиш той зелений контейнер, візьми його сюди, це для Тайри, – я послухалася і взяла його.

– Ого, це що шершні.

– Ага.

– В Тайри на них алергія.

– Ага.

– Ти божевільний.

– Ага.

– Ти щось можеш відповісти крім ага.

– Ага.

– Джек…а скільки їх тут.

– Всього-навсього два, більше не міг знайти. Ось ми вже приїхали.

– А от тут буде складніше її кімната знаходиться на другому поверсі.

– Я знаю саме тому ти залишишся на дворі і будеш стерегти чи ніхто не йде, а я тим часом залізу у вікно і зроблю все.

– Гаразд я згодна.

Джек як справжній скалелаз видирається на веранду і з легкістю пробирається до вікна Тайри, нам пощастило що це вікно теж було відчинене, Джек обережно відкриває вікно потім контейнер і випускає наших милих друзів у кімнату.

– Все, я спускаюся.

– Джек! Ні не роби цього тут якась машина під’їхала.

– Що? Так Мері тікай звідси в машину.

– А ти, я тебе не покину.

– Якщо я не прийду через п’ять хвилин заводь мотор і тікай.

– Джек.

– Швидко поки тебе не помітили, – я послухалася Джека швидко добігла до машини і чекала його там. Виявляється то була машина якогось хлопця, який привіз Тайру додому, вони не довго сиділи в машині, от я бачу як Тайра виходить і прямує до будинку. Джека досі не було, вмить у кімнаті Тайри загорілося світло, вона щось там шукала, а тим часом Джек пригнувшись під її вікном намагався бути непомітним. І тут, так само швидко світло погасло Тайра вибігла на двір до машини і вони поїхали.

– Це було близько, – вривається в машину Джек, від несподіванки я здригнулася.

– Джеку! Ти живий, тебе не помітили, – в цю мить я обіймаю його.

– Так…задушиш.

– Вибач.

– Їдемо до наступної цілі.

Наступною ціллю був будинок Белли і Лори, добре що вони жили по сусідству, але до них потрібно було далеченько добиратися.

– Здається зараз дощ почнеться. Небо зовсім захмурилося.

– Ні, я не хочу дощу, він же нам завдання ускладнить.

– Ага…

– О! я дещо вигадав якщо ти звісно погодишся.

– І що?

– Не будемо втрачати дорогоціного часу. Давай ти прокрадешся до будинку Лори, а я до Белли.

–Ти зглузду з’їхав, а якщо я провалюся і мене помітять?

– Не хвилюйся.

– Ні, Джеку я не згодна.

– Ну гаразд.

– Підемо разом.

Хмари весело пливли по небу десь в далечі був чутний грім, вітер прискорився. Ми нарешті доїхали до будинку Белли і Лори.

– Ну що ти готова до останньої місії.

– Так, що ти приготував для них, – Джек повертається і забирає із заднього сидіння останні дві коробки.

– Ну що вибирай мурахи чи жаби.

– Ха-ха мурахи ти серйозно, я чекала на щось грандіозніше.

– Не поспішай з висновками це не просто мурахи це мурахи- терміти.

– Ого, і для кого ж вони приготовлені.

– Для нашої стервочки Белли.

– У-у-у…я ненавиджу жаб тому візьму милих комах

– Гаразд, – ми виходимо з машини знову оглядаємося і прямуємо до будинків.

– Джек, а можна питання.

– Так питай.

– Ну шершнів ти зловив сам щурів тобі дав знайомий фарбу і сверблячий порошок купив, а звідки мурахи-терміти і жаби.

– Я взяв їх з кабінету біології, я дружу там з одним ботаном, жабів і мурах все одно тримали для експерементів. От я і попросив його він погодився.

– Ха-ха, – от ми пробираємося в будинок Лори? Беллу ми залишили на десерт.

– Швидше.

– Іду, – хоч і кімната Лори знаходилася на другому поверсі, але до неї було легко добратися, ми залізли по аварійній драбині.

– Не відчиняється.

– Що?! Як так, спробуй сильніше.

– Намагаюся.

– Дай я тобі допоможу, – нарешті ми із спільними зусиллями відчинили вікно, і пробралися до кімнати.

– Ну що випускай їх Мері.

– Ні-ні краще ти.

– Боягузка.

– Хочеш ще один синець під око?

– Гаразд-гаразд заспокойся, – поки Джек випускай жабів я обдивлялася її кімнату і помітила дещо цікаве, повно старих платівок, я вирішила поглянути і здивувалася.

– Джек!

– Що?

– Поглянь.

– Ого, скільки старих платівок.

– Вона теж слухає рок!

– Не сміши.

– Я не…сам поглянь, от платівка Бітлз, а от Металіки, Стікс, Кісс.

– Я в шоці.

– Я теж.

– Гаразд забираємося звідси поки нас не помітили, – і раптом ми чуємо шум невже Лора повернулася так швидко, повільні кроки наближалися до кімнати.

– Що робити Джек.

– Не панікуй, під ліжко.

– Що?

– Давай швидше, – я послухалася, ми залізли під ліжко і намагалися сидіти там тихо, аж раптом двері відчиняються в кімнату хтось заходить, і тут я почала нестримно хвилюватися здавалося от-от і серце вискочить із грудей.

– Лора люба це ти? – чуємо ми голос то була мама Лори, ввімкнувши світло вона оглянула кімнату, а потім переконавшись що нікого немає вимкнула світло і зачинила двері, і тут би все було добре як би не це.

– Джек! По мені щось слизьке лазить…так це ж жаби!

– Ні тільки не це, – я вже хотіла закричати аж раптом відчуваю як Джекова рука закриває мені рот, – Мері…Мері тільки не кричи прош, я їх зніму з тебе – вмить Джек забирає жаб з мене, і я як навіжена вибігаю із під ліжка.

– Бе…бе фу, вони такі слизькі, тепер це буде снитися мені в кошмарах.

– Все змиваємося звідси, – нарешті ми вийшли з будинку, і ось остання ціль Белла. На годиннику була третя, нам потрібно було поспішати, бо будь якої миті Белла могла повернутися. Ми швиденько як справжні професіональні злодюжки, непомітно пробралися до вікна Белли, її кімната була на першому поверсі тому ніяких складнощів добратися до неї не було.

– Не відчиняється.

– Спробуй сильніше смикнути.

– Замкнено.

– Що ж робити.

– О, я згадав в мене в машині є дещо зачекай мене тут гаразд.

– Добре, але швидше, – Джек вмить побіг до машини, але не побачивши під ногами гілку спідкнувся і впав на землю.

– А-а-а-а…чорт.

– Джек з тобою все гаразд.

– Так, все нормально, – піднявшись він продовжив свій путь цього разу повільніше. Взявши з машини все що треба брюнет поспіхом помчав до мене, вже цього разу оминаючи те місце де він упав.

– Ти швидко.

– Так-так погляньмо.

– Що це…це що лом?? Ми що будемо проламуватися в її будинок.