Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 13

– Мері! Що ти собі дозволяєш, я б показав цим покидькам де раки зимують.

– Джек вони цього не варті. Тебе ж вижинуть зі школи, вони тільки цього і чекають.

– Джек послухай вона права.

–І що мені робити.

– Нічого дожити спокійно до випускного і…

– Так і…– сигнал машини перервам мою промову, ми бачимо що Євина мама стоїть навпроти нас сердито дивлячись на мене з вінка автомобіля.

– Єво! Вже час додому. – гукає вона.

– Вибачте народ мені вже потрібно йти, тепер мама щоразу буде забирати мене після школи, бувайте і Джек послухай Мері.

– Бувай.

– Бувай Єво. Єва сіла в машину а ми з Джеком залишилися на стоянці роздумуючи що далі робити.

– Моя мама теж незабаром приїде за мною.

– Ваші мами що зговорилися.

– Не знаю, напевно.

–Що будемо робити далі.

– Не знаю хоча…– і тут в мій мозок знову прилетіла ідея, – ні не варто погана ідея.

– Що…Мері, а ну розповідай я знаю що твій мозок здатний придумувати хороші ідеї.

– Ну…гаразд, я думаю нам потрібно помститися але не помітно.

– Хм…хороша ідея, хороша ідея.

– Як в книжці, Джона Гріна «Паперові Будинки» ти її читав.

– Так, я її недавно прочитав, Мері!

– Що?

– Ти геній.

–Спасибі, то який в нас план.

– Сьогодні буде вечірка в Елісон і думаю вся компанія еліти буде там тусуватися отже їх кімнати вільні.

– Ти що хочеш прокрастися в їх будинки, мушу визнати я тебе недооцінювала.

– Довірся мені я вже дещо придумав.

– І що же.

– Це сюрприз. – Знову сигнал машини на цей раз це була моя мама і мені вже було потрібно йди.

–Джек!

– Сьогодні в дванадцятій годині ночі я приїду за тобою, чекатиму тебе на подвір`ї біля будинку. Дивися не проспи.

– Гаразд, Джеку!

– Що?

– А як же Єва.

– Ми її не будемо в це вплутувати. Це буде нашим невеличким секретом все бувай.

–Бувай.

В невеличкому шоці я сідаю в машину.

– Привіт люба.

– Привіт мам.

– Як школа.

– Нормально.

– А що з цим Джеком, чому в нього синець під оком і губа розбита.

– Нічого, просто в школі сьогодні був невеличкий конфлікт.

– От я говорила тобі, не вештайся з цим розбишакою.

– Ну мам він не розбишака,– «ага не розбишака, ну що Мері готуйся до війни з елітою» подумала я.

Розділ 10

Прийшовши додому я випила дві кружки кави, щоб не проспати, потім щоб марно не гаяти час ввімкнула фільм і почала дивитися, після перегляду фільму я не знала що вже робити, ще якийсь фільм я не хотіла дивитися і щоб не заснути я знову пішла на кухню і зробила собі каву, потім повернулася до кімнати, годиннику показував десяту, мама вже збиралася лягати спати, а я щоб не заснути ввімкнула музику. Але як мені стало відомо потім, це не допомогло бо через декілька хвилин я заснула. Мої очі повільно почали заплющуватися, я намагалася боротися з цим, навіть кава не допомогла я втомилася боротися зі сном і здалася.

Крізь сон я чую якийсь шум вже розплющивши очі я зрозуміла що це дзвонить мій телефон, я швидко намагаючи перебороти сон підняла трубку то був Джек.

– Мері, привіт ти що забула про наш план вже все готово, я чекаю тебе біля будинку виходь.

– Джек, вибач я заснула вже іду. Я швидко збираюся надягаю чорні джинси чорну кофту і того ж кольору кеди. Обережно спускаюся сходами безшумно, і ось я нарешті надворі. Джек вже чекав мене біля машини. Я швидким кроком підбігаю до нього.

– Привіт.

– Привіт, ти чого так довго.

– Я одягалася.

– А що це за прикид на тобі, збираєшся вступити в секту готів.

– Ні, я ніндзя, а взагалі це камуфляж щоб мене ніхто не помітив.

– Ха-ха ну ти й даєш.

– Ну що…

– Та нічого залазь в машину, – сівши в машину я помітила на задньому сидінні якісь коробки й контейнери.

– Що це Джек.

– Що саме.

– Ці коробки.

– А-а-а це сюрприз для наших «любих друзів»

– І що там.

– Потім побачиш, а нашою першою зупинкою буде вечірка в Елісон. Дорогі пасажири пристибніть паски безпеки ми вирушаємо.

Ніч була похмурою і здавалося що от-от піде дощ. Повівав ледь помітний теплий вітерець, ми їхали по майже пустому місту лишень подекуди з`являлися машини, людей теж майже не було тільки істині любителі прогулятися вночі траплялися нам по дорозі. І от вже чутно гучну музику ми майже приїхали.

– Джеку, а ти не боїшся що нас можуть помітити, тут багато народу.

– Ні не боюся, всі розважаються і ніхто не зверне увагу на нас, тим паче всі напевно вже п’яні, і ти ж ніндзя тебе точно не помітять.

– Ха-ха дуже смішно, заспокоїв.

–Та не хвилюйся ти, – от ми вже доїхали, серцебиття прискорилося від хвилювання, в моїй голові пропливали думки, а якщо нас помітять що тоді нас же прибють, мені точно не дожити до випускного.

– Все приїхали, виходь.

– Ні, я не хочу, я краще тут посиджу посторожу машину.

– Мері! Зберися все буде добре я ж з тобою.

– От саме від цього мені і страшно.

– Все ходімо, – Джек вийшов з машини відчинив задні двері і забрав деякі коробки звідти, я ще досі сиділа в машині переборюючи свій страх, зараз або ніколи давай Мері не будь боягузкою надерем всім зад.

– ТАК! Надерем всім зад, – з такими словами я вилізаю із машини.

– Мері.

–Що я вже іду!

–А обов’язково кричати? Нас можуть почути.

–Вибач.

– Так, гаразд допоможи мені візьми цю коробку.

– Гаразд, емм… Джеку тут щось ворушиться що це вбіса таке!

– Мері, краще тобі не знати ти ще більше почнеш панікувати, не хвилюйся вони тебе не з’їдять.

– Не з’їдять? Та що там таке.

– Поки що не відкривай, і постарайся заспокоїтися.

– Я спокійна!

– Та я бачу. Ти десь тут бачиш машину Саймона і Марка.

– Емм… ось вони.

– Пригнися.

– Що там.

– Хтось вийшов і йде прямо до парковки.

– Джек, я ж говорила що нічого не вийде, поки не пізно забераймося звідси.

– Тихо, – то був якийсь хлопець ми його так і не розгледіли, він підійшов до однієї з машин завів мотор і поїхав геть.

– Фух, пронесло.

– Так, ходімо ми не можемо втрачати а ні хвилини, – ми підійшли до машини Саймона, Джек витягнув з кишені якийсь пристрій і прикріпив його до дверець авто, дверцята в машині вмить відчинилися.

– Звідки це у тебе.

– Думаєш ти тут одна ніндзя.

– Знову ти зі своїми жартами.

– От тепер можеш відкривати коробку, але тільки за будь яких обставин не панікуй.

– Гаразд постараюся, – я обережно відчинила коробку і побачила що в середині щури, тим часом Джек поклав щось на сидіння авто, – Боже Джек звідки вони в тебе.

– Є один знайомий, дай їх мені, – мої руки почали тремтіти, я обережно відала коробку Джекові, він миттю випустив їх в салон вони почали розбігатися, а почувши що десь поруч їжа побігли до шматків які Джек туди поклав, після цього Джек хутко закрив дверцята і ми побігли до наступної машини.

– Що на цей раз ти вигадав, – після моїх слів Джек відкрив невеличку коробочку в середині якої була баночку з жовтою фарбою.

– Давай перефарбуємо його авто, мені ніколи не подобався цей колір.

– Мені теж, ей а як же сигналізація. Чи ти знову скористаєшся своїм чудо пристроєм.

– Мій чудо пристрій лише відчиняє дверцята машин, і на деякий час блокує сигналізацію ми не встигнемо.

– І що робити.

– Зробимо це надзвичайно обережно, щоб сигналізація не спрацювала.

– А якщо спрацює.

– То змиваємося звідси як найшвидше.

– Все чисто.

– Вперед.

В будинку лунала музина яку добре було чутно аж на подвір’я, всі веселилися, пили, лишень ми з Джеком як ті злодюжки оглядалися навкруги підходячи до машини. Джек витягнув з кишені якийсь клаптик паперу в йому було щось загорнуто, то були щітки від фарби.

– Ну що подруго розважимося.

– Так, – Джек відкрив коробку з фарбою і ми взялися за роботу, звісно ми не збиралися перефарбовувати всю машину, а навпаки ми почали просто бризгати на неї фарбу, закінчивши наше діло ми позбулися доказів і хутко забралися з місця злочину, наступною зупинкою як повідомив мені Джек мав бути будинок Джоша, для нього він приготував особливий подарунок.