Відчай - Семенов Юлиан Семенович - Страница 25

Ісаєв знову почав гортати сторінки, звертаючи увагу на сліди нігтя; я так ворожив, згадав він, немає нічого надійнішого, ніж ворожіння на Біблії, велика книжка, кожен рядок таїть у собі багато думок…

— Ваші помітки? — спитав Ісаєв, кивнувши на відкриту наугад сторінку.

— Мої легенькі… Я відкреслював мізинцем, другі, різкі, — генерала Власова, він непогано розумів німецьку…

— Зустрічались?

— День у камері і тричі на очній ставці.

Ісаєв помітив глибокий, гострий ніготь у «Книзі Пророка Єзекіїля»:

Чітке відкреслення Власова обривалося саме тут; за цим ішов акуратний, ледь помітний мізинець; Ісаєв мимоволі подивився на руки, що безсило висіли вздовж тіла Валленберга: довгі, тонкі пальці, синюваті нігті, як у всіх, хто хворіє на недокрів'я, досить рівно підрізані (невже йому дають ножиці? Ні, мабуть, обкушує, як і я, тільки в нього це краще виходить; а втім, зрозуміло: він сидить уже не перший рік, досвід — діло наживне, навчусь і я, якщо не шльопнуть у найближчі тижні).

Валленберг підкреслив ті абзаци, які йшли всього через кілька рядків після того, що так люто вм'яв Власов:

Ісаєв гортав далі, відчуваючи невідому йому досі радість від прочитання цієї рваної, але водночас литої, єдиної прози.

І знову різке відкреслення Власова з «Левита»:

Ніби на зло Власову — мізинець Валленберга:

Ісаєв підвів очі на Валленберга:

— Мовчазні діалоги.

Той кивнув.

— Подивіться Псалтир… П'ятдесят дев'ятий псалом… Ісаєв заплющив на мить очі, потер повіки, прочитав напам'ять:

— «Даруй тим, хто боїться Тебе, знамено, щоб вони підняли його заради істини…» Ви це мали на увазі?

Валленберг не міг приховати захопленого здивування:

— Знаєте, всі, кого підсаджували до мене, зразу починали розповідати про себе й питати поради, як бути… Потім починали цікавитись мною… Витончена поступовість… Ви — зовсім нова якість, цікаво… До речі, у цьому ж псалмі закладено все «Одкровення» від Івана: «Ти потряс землю, розбив її… Зціли ушкодження її, бо вона хитається»… Але, перш ніж заглянете в «Одкровення», поверніться в «Єзекіїль», по-моєму, тридцять шоста глава…

— Дивився…

— Вас зацікавили підкреслення посередині, я стежив за вашими очима… А ви подивіться початок… Не шукайте, я прочитаю вголос, ви мене ошелешили своєю догадливою пам'яттю, тепер дивуйтеся з моєї. — Валленберг кашлянув, і Максим Максимович побачив в його очах відкритість; досі її не було, напружена зосередженість.

— «За те, що пустошено й топтано вас знавкола, щоб були ви спадком для останку народів, і були ви взяті на кінчик язика й на балаканину народу, тому, Ізраїлеві гори, послухайте слова Господа Бога: «Я підняв Свою руку, що ті люди, які навколо вас, — вони понесуть свою ганьбу!..» Хіба подібне не сталося, з Німеччиною? Я ж тому і почав свою роботу в…

Ісаєв різко перервав його:

— Ми ж умовилися! Ніяких розмов ні про мою, ні про вашу роботу…

Валленберг знизав плечима:

— А ми, до речі, тільки й робимо, що говоримо про мою роботу… Дотримуватися заповітів Біблії — ось моя робота…

— Ви найбільше оперуєте Старим Завітом, — сказав Ісаєв. — Як бути з Новим?

— Його спотворили переписувачі початку тисячоліття, — впевнено відповів Валленберг. — Тоді вже зріла недосконала хистка ідея Святої Інквізиції… Але й у Новому Завіті я готовий оперувати словами Апостола Павла: «Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? Зовсім ні! Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніяминового племені. Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав…»

Ісаєв знайшов це місце в Посланні Апостола Павла до Римлян, прочитав швидко, уважно, разом; тільки особливо потрібні йому місця він перечитував тижнями, щоб лишалися назавжди в пам'яті.

З Валленбергом можна сперечатися, подумав він; саме з ним, не з Павлом; Апостол — це вже політика, а не велика проза; тому прочитав:

— «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе…» Чи не здається вам, що це не помилка переписувачів, а включення економічних важелів влади, початок боротьби за першість?

— Якоюсь мірою ви праві, — кивнув Валленберг, — але наступна фраза повертає нас до істини Божої: «Бо володарі — пострах не на добрі діла, а на злі»… Хіба це виправдання зла? Політика таїть у собі виправдання будь-якого злочину, примат сили постійний, особливо, — він зітхнув, — при наявності хорошого пропагандистського апарату…

— Це так і не так, — відповів Ісаєв, повільно перегортаючи Біблію. — Дивіться, ось вам Пророк Малахія, останні рядки Старого Завіту: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманили?» — Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим мене випробуйте, — промовляє Господь Саваот…» Затямте собі, це Старий Завіт. І йдеться не про дух, а про їжу…

— Тоді цитуйте далі, — заперечив Валленберг. — «Жорсткі ваші слова проти Мене, — говорить Господь, — а ви кажете: «Що ми на Тебе сказали?» Ви кажете: «Марність служити для Бога! І що за користь, що ми стережемо Його службу, та ходимо в жалобі перед лицем Господа Саваота? А тепер ми вважаємо пишних щасливими, і ті, хто вчиняє безбожне, будуються та випробовують Бога, і втікають». Хіба це політика?