Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 94

Українець без жодного слова сів на ліжку. Сьома приклав палець до губів і поманив його за собою. Левко вскочив у джинси, натягнув кросівки і навшпиньки вислизнув з «нори».

Хлопці вийшли на терасу. Сонце щойно зійшло, розпластавши ков¬дру з променів над сельвою. Повітря було свіжим, а кольори настіль¬ки насиченими, що здавались нереальними, наче з картини. На стіль-чику біля бараків, задерши голову й висолопивши язика, схропував перший вартовий. Другого не було видно. Мабуть, досипав десь по-між ангарів.

Семен повів Левка до північної кромки і спинився на самісінькому краю платформи. Зазирнув униз і... переконався, що не помилився.

—Бачиш оте дерево?

Росіянин тицьнув на кущоподібне триметрове деревце, рясно всі¬яне блідо-жовтими видовженими квітами. Воно притулилось у розко¬лині між каменями на три рівні нижче верхньої тераси. Площадки під ним не було — в цьому місці стіни різних рівнів майже дотикалися, -— деревце росло з розколини, в якій протягом століть назбиралось до-статньо ґрунту. Воно в буквальному сенсі висувалось із прямовисної стіни.

Левко позіхнув і перепитав:

—З жовтими квітками? — У тих квітах було щось до болю знайо-ме. Українець десь зустрічав їх, і то не один раз. Але де? Він же впер¬ше у джунглях.

—Ага.

—Бачу.

—Це -— Янгольські Сурми. Angels’ Trumpets.

—І що? — Українець знову позіхнув, аж щелепи хруснули.

—Наукова назва цієї рослини — Brugmansia Candida, тобто бруґ- мансія деревовидна. Це дерево, а особливо його квіти, є одним з най- сильніших галюциногенів у світі. Шамани багатьох народів Південної

Америки використовували бруґмансію для ритуальних обрядів, спим кування з духами, пророцтв і тому подібної чорної магії.

Левко туго кліпнув і покосився на Семена. Він ще не відійшов від сну і не міг в’їхати, якого дідька Сьома потягнув його в таку рань дивитись на задурливі квіточки і розповідати про чорну магію.

—Не розумію...

Росіянин зітхнув:

—У журналі «Psychiatry and Clinical Neuroscience»1 був описи ний випадок, коли після однієї чашки чаю, завареного на пелюстках бруґмансії, хлопчина ампутував собі пеніс і язик.

—Та ти що... — сонно пробурмотав Левко. — Для чого він по зробив?

Сьома не витерпів і з силою ляснув товариша по лобі:

Прокинься, Лео! Той хлопчина був у нестямі. Алкалоїди, які міс-тяться у бруґмансії, настільки потужні, що внаслідок вживання наспіс цілковитий розрив з реальністю. Людина марить і не усвідомлює цьо¬го, все здається напрочуд реальним. Якщо галюцинації, викликані ін¬шими наркотичними рослинами, описуються переважно як приємні й безневинні, то всі, хто вживав бруґмансію, в один голос твердять: видіння, спричинені Янгольськими Сурмами, неймовірно моторошні й бридкі.

—Відколи це ти став біологом? — спитав Левко і тут-таки змір¬кував, що «біолог»,; мабуть, не зовсім доречне в такому разі слово,

—Глянь уважніше на квітки. Вони тобі нічого не нагадують?

Левко закивав (хоч і не зміг пригадати), а Семен продовжив:

—Вони нічим не відрізняються від квіток дурману. Нашого звичай-ного дурману. Хіба що пелюстки дурману не такі яскраві, більш бліді.

—Точно! — Перед очима у Левка враз постали подібні рослини, які він не раз бачив у бабусиному селі на Кіровоградщині (тільки там вони мали вигляд великих трав, а не дерев).

—Так я дізнався про бруґмансію. Років два тому надибав у Мере¬жі інформацію про види дурману з більшою концентрацією алкалої¬дів, ніжу тих, що ростуть у Росії чи Україні. Зацікавився, став читати. Потім натрапив на згадку про інший рід рослин з тієї ж родини, що й дурман (пасльонові), але з іще більшим вмістом галюциногенів, які зростають переважно у Латинській Америці. Це й була бруґмансія.

1 «Психіатрія і клінічна неврологія» — англомовний науковий журнал, що виається японською Спілкою психіатрії та неврології. Станом на 2012 IF(impact factor) журналу складає 2,133.

Здається, в тому самому «Psychiatry and Clinical Neuroscience» писа¬лись, що за 1994 рік в одній тільки Флориді сто дванадцять підлітків потрапили до реанімації через споживання бруґмансії, деякі померли. Рослина спричиняла глибокий транс із кривавими й бридкими ефек- іпми, що іноді призводили до тимчасового безумства. Дерево завдяки яскравим квітам я зауважив першого ж дня, як ми підійшли до Паїті- N. — Семен показав пальцем на деревце, а тоді розвернув Левка до себе: — Чувак, бруґмансія — це ключ до втечі.

Левко нарешті вхопив ідею, але вона йому не сподобалась. Ні разу.

—Як ти пропонуєш...

Росіянин недослухав і відповів, випереджаючи запитання:

—Підкинути в їжу перед обідом. Сатомі допомагає на кухні, вона іможе це зробити. І тоді ти... тобто ми... отримаємо день, щоб вшити¬ся з Твердині.

—Цілий день? — не повірив Левко.

Семенові очі недобре зблиснули:

—Якщо правильно визначитись із дозою, наслідки інтоксикації відчуватимуться на третій день після отруєння. Бругмансія «погасить» гарнізон мінімум на дві доби. Повір, Лео, ця рослина — страшна і не-безпечна штука.

Левко закліпав (тепер значно швидше) і, витягнувши шию, став роз-дивлятись далеке кущисте деревце, завішане, мов ялинка новорічними іграшками, біло-жовтими квітами. Таке мирне й незагрозливе на вигляд.

—Бляха, до дерева двадцять п’ять метрів. — Українець остаточ¬но проснувся.

—Я знаю. Але якщо ти не хочеш...

—Хочу. Що треба робити?

Сьома якось дивно (приречено?..) посміхнувся.

—Для початку нарвати квіток.

CII

18 серпня 2012 року. 06:27 [UTC—5]

Паїтіті

Спускаючись до «нори», Левко поцікавився у приятеля:

—Чому передумав?

Семен спинився і довго мовчав, вдаючи, що зручніше вмощується на костур. Зрештою він сказав:

—Я не передумав. Просто раніше не вірив, що у тебе... що у нас усе вийде.

Слова були далекими від правди. Семен брехав. Росіянин почу-< вався винним перед Левком через те, що не сказав про Ґрема і Са- томі. Проте головною причиною зміни рішення стало усвідомлення, що його товаришів, якщо вони залишаться в Паїтіті, раніше чи піз¬ніше вб’ють. Сьома підозрював, що Х’юз-Коулман лиш вичікує. Він дочекається реакції з Європи з приводу зникнення чотирьох студен¬тів у Перу, подивиться, наскільки активно вестимуться пошуки, піс¬ля чого зробить усе, щоб скерувати рятувальників (якщо такі будуть) по хибному сліду. Можливо, тоді Джейсону знадобляться тіла Ґре¬ма, Левка і Сатомі, — щоб підкинути на шляху пошукової групи (певна річ, десь дуже далеко від Паїтіті) й інсценувати трагічну за¬гибель мандрівників. Можливо, до цього не дійде. Пошукових заго¬нів може й не бути (хоча Сьома вірив, що Ян зробить усе, щоб спо¬рядити рятувальну експедицію), але навіть якщо будуть, вони не зайдуть далеко. Джейсону лишиться трохи потерпіти, поки пошуки не вщухнуть самі по собі, після чого він з легкою душею позбудеть¬ся студентів. Вони стануть зайвими. Його, Семена, зважаючи на не¬щодавні відкриття, майже напевно лишать живим, проте решта так чи інакше помре.

Сьома знав, що ніколи не пробачить собі загибель товаришів, то¬му мусив допомогти. Чи тікатиме сам? Він іще не вирішив. Аби не катуватись роздумами, Семен постановив, що остаточне рішення при¬йме в останній момент, що передуватиме втечі.

Звісно, якщо до такого моменту дійде.

—То ти з нами? — сяючи, Левко потиснув друзяку за плече.

Зневіра щезла: Семенів задум давав значно більше за хисткі спо-дівання чи надію — він пропонував реальний шанс вирватися з поло¬ну. Українця сповнювало п’янке піднесення — він рвався у бій. Він готовий був пробачити приятеля. Ні, не так — він просто викинув з го¬лови історію з Сатомі і розмови з Джейсоном. Левко посміхався, по¬сміхався по-справжньому. Вперше з того моменту, коли побачив Твердиню.

—Не знаю...

—Ти не хочеш тікати?

—Я не знаю, чого хочу.

—«Якщо не знаєш, чого хочеш, помреш в купі того, чого не хо¬тів». Це «Бійцівський клуб», друже. —Левко зазирнув у обличчя то¬вариша. — То ти з нами чи ні? — повторив запитання.