Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 66
«Як довго тебе не буде?» — потираючи підборіддя, спитав Ерагон у Сапфіри, що вже зібралася була летіти.
«Гадаю, кілька годин. Спочатку я хочу скупатися, а потім збираюся вполювати двох або трьох жирненьких оленів, яких я бачила на західному березі річки, коли ті спокійно ласували собі зеленою травичкою. Хоча… Як це не прикро, вардени вже встигли винищити й розлякати чимало дичини, тож, може, мені доведеться пролетіти півдюжини миль убік Хребта».
«Гаразд, але спробуй далеко не залітати, — попередив Сапфіру Вершник, — бо тебе можуть побачити солдати Імперії».
«Так я й зроблю, — кивнув дракон, — хоча… якщо натраплю на невеличкий загін ворожих солдатів… — Сапфіра ласо облизнулася, — то неодмінно спробую отримати насолоду від швидкої битви. До того ж, люди смакують мені так само, як і олені».
«Сапфіро, ти цього не зробиш!» — скрикнув Вершник.
«Може, й не зроблю… хтозна, — зблиснула вона очима. — Усе залежить від того, чи будуть вони в обладунках, чи ні. Ненавиджу гризти метал і висмоктувати м'ясо з мушель, так, ніби це гігантські равлики».
«Зрозуміло, — похнюпився Ерагон, а потім глянув на високу ельфійку зі сріблястим волоссям: — Ельфи навряд чи відпустять тебе саму. Ти дозволиш двом із них полетіти з тобою? Сумніваюся, що вони встигнуть за тобою, пересуваючись по землі».
«Ні, сьогодні я хочу полювати сама! — сказала Сапфіра, а потім змахнула крилами, здійнялася в повітря й за мить була вже високо над головою Вершника. Коли вона повернула на захід, до річки Джиєт, і була вже досить далеко, Ерагон почув її тихий голос: — А коли я повернусь, ми ж політаємо разом, малий?»
«Авжеж, повертайся швидше, і ми будемо літати вдвох, тільки ти і я», — відповів юнак дракону, поглядаючи, як він стрімголов гайнув на захід, страшенно задоволений відповіддю свого Вершника.
За мить потому до юнака підскочив гнучкий, мов лісовий кіт, Блодхгарм і став питати, куди це полетіла Сапфіра. Намагаючись не дивитися йому в очі, Ерагон усе пояснив. Ельф був дуже роздратований, але терпляче його вислухав і нічого не відповів.
— То що, — сказав Ерагон сам собі, коли Блодхгарм приєднався до своїх побратимів, — почнімо з найголовнішого.
Юнак попрямував табором, аж доки не вийшов на великий майдан, де вправлялися з різною зброєю близько тридцяти варденів. Вони були надто заклопотані, щоб помітити Ерагона, тож Вершник, полегшено зітхнувши, присів і поклав праву руку долонею догори на витоптану землю. Потому він згадав потрібні слова прадавньої мови й прошепотів: «Кулдр, різа лам ієт ун малтінає унін боллр».
Земля поруч із ним не змінилася, проте юнак відчув, як закляття полинуло її надрами на сотні ярдів у всіх напрямках. Секунд за п'ять поверхня землі завирувала, ніби вода в забутому на вогні чайнику, й набула яскравого жовтого кольору. Свого часу Оромис розповів Ерагонові, що де б він не був, у землі завжди містяться крихітні часточки тих чи інших елементів, видобути які можна тільки за допомогою магії. За мить із центру жовтої ділянки вирвався фонтан золотистого пилу й полинув прямісінько Ерагонові на долоню. Потому часточки почали з'єднуватися, і незабаром на долоні Вершника утворилося три кульки чистого золота, завбільшки з чималий горіх.
«Летта», — промовив Ерагон. Він відпустив магію, відчувши, як його миттю накрила хвиля втоми. Вона була такою потужною, що йому довелось присісти навпочіпки, щоб не впасти. Юнакові потемніло в очах, він схилив голову й вдихнув на повні груди, чекаючи, доки до нього повернуться сили, й розглядаючи на своїй долоні гладенькі, ніби дзеркало, кульки. «Яка краса, — подумав Вершник. — Якби ж то я вмів робити це ще тоді, коли ми жили в Паланкарській долині… Адже закляття забрало в мене значно менше сил, ніж тоді, коли я спускався зі Слоуном із верхівки Хелгрінда».
Поклавши золото до кишені, юнак знову подався табором у пошуках чогось їстівного — надто вже багато енергії витратив він за сьогоднішній ранок, раз у раз накладаючи закляття. Тепер треба було добряче попоїсти. Проковтнувши потрійний сніданок у наметі кухарів, Вершник попрямував на майдан, де розташувались мешканці Карвахола. Раптом за кільканадцять метрів від себе Ерагон почув брязкіт металу й вирішив глянути, звідки він долинає. Обійшовши кілька возів, якими було загороджено дорогу, юнак побачив Хорста, котрий стояв між наметами, тримаючи в руці залізяку, інший кінець якої був розпечений до вишнево-червоного кольору й лежав на поверхні масивного двохсотфутового ковадла, прилаштованого на низькому широкому пеньку. Альбрич і Бальдор, сини Хорста, закидаючи молоти високо над головою, по черзі опускали їх на червоний метал.
Удари молотів були такі гучні, що Ерагон не наважився підходити ближче. Хорст помітив його лиш тоді, коли Альбрич і Бальдор нарешті скінчили свою роботу, а він повернув брусок до горна.
— Агов, Ерагоне! — гукнув Хорст до Вершника, махнувши вільною рукою, а потім дістав із лівого муха вовняну затичку й додав: — Ось так… Тепер я знову нормально чую. Що привело тебе до нас, друже?
Доки він говорив, його сини підсипали до горна вугілля й узялися за інше ковальське знаряддя — щипці й форми, які лежали на землі. Шкіра всіх трьох чоловіків вилискувала від поту.
— Хотів подивитись, що тут за брязкіт, — відповів Ерагон. — Хоч міг би й здогадатися, що це ваших рук справа. Адже в Карвахолі більше нікому здійняти такий гуркіт.
Хорст зареготав, закинувши голову так високо, що його густа борода, схожа на лопату, якийсь час стриміла в небо.
— Дякую, Вершнику, ох і потішив же ти моє самолюбство! Але мені здається, що ти й сам здійняв би не менший гуркіт!
— Авжеж, усі ми такі. Ти, я, Роран і решта карвахольців. Алагезії напевно б чогось бракувало, якби нас не було, — відповів Ерагон, а потім тицьнув на ковальське знаряддя: — А чого це ви тут? Я гадав, ви працюєте разом з усіма ковалями.
— Ми були там, Ерагоне. Однак я переконав капітана, який відповідає за цю частину табору, дозволити мені працювати поблизу нашого намету. — Хорст нервово посмикав себе за бороду. — Через Елейн… Ти ж знаєш, що вона чекає дитину і їй зараз дуже нелегко. Та воно й не дивина, якщо згадати все, що нам довелося пережити по дорозі сюди. Я дуже хвилююсь, бо тепер… ну… — він смикнувся, ніби ведмідь, що намагався відігнати від себе надокучливих мух. — Може б, ти зайшов до неї на хвильку, коли буде нагода, й глянув, чи можна їй якось допомогти.
— Обов'язково зайду, — пообіцяв Ерагон.
Хорст зітхнув, витяг залізяку з вугілля, щоб поглянути, чи добре розпеклася сталь, проте знову повернув її у вогонь.
— Нехай іще, — гукнув він до Альбрича. — Вона майже готова. — Альбрич почав роздмухувати шкіряні міхи, а Хорст мовив до Ерагона: — Коли вардени почули, що я коваль, то були такі раді, ніби перед ними стояв іще один Вершник дракона. Адже їм дуже бракує ковалів, сам знаєш. Вони дали мені інструменти й ось це ковадло. Бо коли ми залишали Карвахол, мені було геть не по собі під того, що я не матиму змоги займатися своєю улюбленою справою. Я, звісна річ, не майстер по мечах, але й іншої роботи тут стільки, що нам з Альбричем і Бальдором вистачить її ще на добрі півстоліття. І хоч ми працюємо майже без перепочинку, це значно ліпше, ніж скніти у в'язниці Галбаторікса.
— А надто зважаючи на те, що наші кістки зараз могли обсмоктувати разаки, — додав Бальдор.
— Твоя правда, синку, — кивнув Хорст і махнув рукою, щоб вони знову бралися за молоти. Тримаючи вовняну затичку біля вуха, він пильно глянув на Ерагона: — Ти ще щось хотів, Вершнику? Бо сталь уже готова, і я більше не можу зволікати.
— Хорсте, ти часом не знаєш, де Гедрік?
— Гедрік? — перепитав Хорст, наморщивши лоба. — Він має тренуватися, як і решта чоловіків, за чверть милі звідси. — Хорст показав, де саме його слід шукати, тицьнувши великим пальцем.
Ерагон подякував і пішов, почувши, як позаду нього знову залунав монотонний брязкіт, чистий, ніби удари дзвону, і різкий, як скляна голка, що на неї коваль нанизував повітря. Затуливши вуха, Вершник посміхнувся, бо був дуже вдоволений з того, що Хорст і надалі займався своєю улюбленою справою. Отже, він лишився таким самим, як і був у Карвахолі, незважаючи навіть на те, що втратив увесь свій статок і домівку. Відчуваючи завзяття й любов до життя таких людей, юнак дедалі сильніше починав вірити в те, що насамкінець усе буде добре — вардени таки переможуть Галбаторікса, а карвахольці знову повернуться до свого рідного села й заживуть, як і раніше, у мирі та злагоді.
- Предыдущая
- 66/177
- Следующая
