Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 65

«Але навіщо тобі це божевілля? — спитала Сапфіра. — Навіть якщо ти не звертатимеш на це уваги, то навіщо тобі залишатися прикутою до болю інших людей, коли Ерагон може тебе звільнити?»

— Я вже ніколи не буду такою, як решта людей, — мовила Елва з якимось неприємним блиском в очах. — Тож, якщо мені судилось бути не такою, як усі, дозвольте мені зберегти частину мого дару. І доки я зможу його контролювати, він не буде для мене тягарем. Ерагоне! Ха! З цієї миті я непідвладна болю й допомагатиму всім тільки тоді, коли сама того схочу. І якщо я буду служити варденам, то робитиму це тільки тому, що мені так підказуватиме серце, а не тому, що мене попросиш ти, Насуадо. Відтепер я завжди робитиму так, як схочу, і горе тому, хто наважиться стати мені на шляху, бо я знатиму всі його страхи й миттю зроблю так, що він пошкодує про свій вчинок!

— Елво! — скрикнула Грета. — Не мели дурниць! Ти ж зовсім не те маєш на увазі!

Струснувши волоссям, дівча різко повернулось до неї:

— Я геть забула про тебе, моя няню. Ти завжди піклувалась про мене, і я дуже вдячна тобі за те, що ти вдочерила мене після того, як померла моя матуся. Але тепер мені не потрібна твоя допомога, я житиму й дбатиму про себе сама, щоб ні від кого не залежати.

Приголомшена жінка прикрила рота рукавом й відскочила від своєї вихованки на добрих три кроки.

Почуте неабияк вжахнуло Вершника. Він добре знав, що не має права зберегти Елвин дар, якщо вона ним зловживатиме. Сапфіра була такої самої думки, тому вони мерщій вигадали нове закляття. Та щойно Ерагон відкрив рота, щоб його вимовити, як швидка, ніби змія, Елва прикрила йому вуста долонькою, так і не давши нічого сказати. Наступної миті намет здригнувся від оглушливого реву Сапфіри, а всі довкола аж поприсідали. Сама тільки Елва, що продовжувала тримати ручку в Ерагона на вустах, залишилася геть незворушною.

«Відпусти його, дитино!» — гаркнув дракон.

Почувши Сапфірин рев, до намету, зі зброєю напоготові, влетіло шестеро Насуадиних охоронців. Ельфи Блодхгарма теж не марнували часу. Вони стали в бойовому порядку обабіч дракона й уважно спостерігали за всім, що відбувалось у наметі. Насуада тим часом зробила знак, і Нічні Яструби опустили свою зброю. Проте Блодхгарм та його загін вважали за доцільне того не робити, і їхні мечі сяяли, ніби крига.

Елва ж була такою спокійною, що здавалось, ніби гамір і спрямована на неї зброя геть її не обходили. Дівча схилило до Ерагона голову й розглядало його так, ніби він був якоюсь дивною комахою, що повзала по бильцю стільця. За мить Елва посміхнулася з таким милим і невинним виразом, що Вершникові стало не по собі від того, як він її недооцінював.

— Зупинись, Ерагоне, — мовила Елва солодким, ніби мед, голоском. — Якщо ти накладеш закляття, то зробиш мені боляче, а хіба ж тобі мало моїх страждань? Щоночі, лягаючи спати, ти згадуватимеш про мене, і спогади про те зло, яке ти мені заподіяв, роздиратимуть тобі душу. Ерагоне, ти хочеш скоїти зло? Отямся, невже ти вважаєш себе суддею цілого світу? Невже ти хочеш показати, що маєш наді мною владу? Гадаю, Галбаторіксу це б сподобалось!

Із цими словами дівчина відпустила Ерагона, але він був такий ошелешений, що навіть не ворухнувся. Елва влучила в самісіньке яблучко, і він нічого не міг їй заперечити. Усе, що вона казала, було чистісінькою правдою. У Вершника аж мороз по шкірі пішов, коли він збагнув, наскільки точно вона прочитала його думки.

— Я вдячна тобі, Ерагоне, — вела вона далі, — за те, що ти прийшов сюди, щоб виправити свою помилку. Адже не кожен має достатньо сміливості визнати й загладити свою провину. Однак я не можу подякувати тобі за те, що ти скоїв сьогодні. Ти зробив усе, що міг, і так вчинила б будь-яка чесна людина, опинившись на твоєму місці. Проте спокутувати той біль, що його мені довелось пережити, тобі не під силу. Отже, коли наші шляхи іще раз перетнуться, прошу тебе, Убивце Тіні, не вважай мене ані своїм другом, ані своїм ворогом. Я нічого до тебе не відчуваю й готова любити тебе так само, як і ненавидіти. А як воно все буде, залежить тільки від тебе. Сапфіро, ти подарувала мені сріблясту зірку на чолі й увесь час була до мене доброю, тому я завжди буду твоєю вірною слугою.

Звівши голову, щоб здаватися бодай трішки вищою, Елва роззирнулася навсібіч:

— Ерагоне, Сапфіро, Насуадо… Анжело, бувайте здорові!

Сказавши так, дівчина попрямувала до виходу. Нічні Яструби дали їй дорогу, і вона вийшла з намету. Ерагон тим часом стояв геть розгублений і спантеличений.

— Я створив чудовисько, — мовив юнак, після чого два ургали торкнулися кінчиків своїх рогів. Це було знаком того, що вони передчувають біду. — Пробач, Насуадо. Здається, я зробив тільки гірше для тебе… та й для нас усіх.

Спокійна, наче гірське озеро, Насуада розправила свою сукню:

— Не переймайся. Просто гра стала дещо складнішою, ото й усе. Цього варто було чекати, адже з кожною хвилиною ми стаємо дедалі ближчими до Урубейна й Галбаторікса.

А вже наступної миті Ерагон відчув, як до нього хтось наближається. Юнак відсахнувся, але все ж таки не встиг уникнути болючого ляпаса такої сили, що йому мимохіть довелося схопитись за стілець, щоб не опинитися на підлозі. Прийшовши до тями, Вершник блискавично повернувся й звів ліву руку, готуючись відбити наступний удар. Другою рукою він вихопив мисливського ножа, що завжди був у нього за поясом. Та нового нападу не було, оскільки ельфи тут-таки скрутили Анжелі руки, готові будь-якої миті випровадити її з намету, тільки-но Ерагон попросив би їх про це. Біля ніг своєї войовничої хазяйки ошивався Солембум, настовбурчивши шерсть і вишкіривши страшні ікла.

— За що? — ошелешено спитав у знахарки юнак, відчуваючи пекучий біль і металевий присмак крові, яка жебоніла з його розбитої губи.

— За те, — ображено закинула голову та, — що наступні десять років мені доведеться вчити Елву гарних манер! А це аж ніяк не входило в мої плани!

— Вчити її? — вигукнув Ерагон. — Гадаєш, вона тобі дозволить? Отямся, вона зупинить тебе так само, як і мене!

— Гм… Не думаю. Вона не знає моїх слабких місць, а отже не зможе заподіяти мені нічого лихого. Я помітила це ще тоді, коли ми вперше з нею зустрілись.

— А ти б не могла нам допомогти? — спитала Насуада. — Адже після того, що сталося, нам би не завадило мати якийсь захист від Елви.

— Я не робитиму цього, — мовила Анжела й вийшла з намету. Слідом за нею, гордо задерши хвоста, почимчикував і Солембум.

Ельфи й собі, сховавши зброю, покірно вийшли на вулицю.

— Магія, — поскаржилась Насуада й потерла скроні руками.

— Магія, — погодився Ерагон.

Грета тим часом упала на підлогу і рвала на собі одяг та розпатлане волосся.

— О, моє бідолашне дитятко! — відчайдушно голосила вона. — Я втратила свою ягничку! Втратила! Що з нею тепер буде, коли вона залишиться сама-самісінька? О горе мені, моє власне дитя прогнало мене від себе. Оце й уся нагорода за те, що я її виростила? О жорстокий і дикий світе, ти вкрав моє щастя! — причитала вона. — Мою сливку… Мою трояндочку… Мій солодкий горошок… Вона втекла, і поруч із нею не буде нікого, хто зміг би про неї подбати… Убивце Тіні! Ти ж не дозволиш, щоб з нею сталося щось лихе?

Ерагон узяв жінку під руку й допоміг їй звестись на ноги. Він спробував запевнити Грету, що хто-хто, а вже вони із Сапфірою обов'язково подбають про Елву.

«Якщо вона, — зітхнула Сапфіра, — не встромить нам ніж поміж ребер».

ДАРУНКИ ЗОЛОТА

Ерагон і Сапфіра стояли ярдів за п'ятдесят від червоного намету Насуади. Юнак тішився, що йому принаймні ближчим часом не доведеться перетинатися з Елвою, і замріяно поглядав у небо. Дракон тим часом збирався злітати на річку Джиєт, щоб скупатися в її спокійних глибоких водах. Юнакові ж треба було завершити змащування обладунків, приготуватися до Роранового весілля та ще й устигнути завітати до Джоуда, щоб підшукати собі доброго надійного меча.