Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 64

Насуада ще раз спробувала вмовити Елву, але та жодним чином не реагувала на її слова. Тоді вона попрохала Анжелу, Ерагона й Сапфіру допомогти їй. У відповідь на те знахарка лиш знизала плечима й пояснила, що навряд чи зможе бути більш красномовною, ніж Насуада. Важко зітхнувши, вона прошепотіла Насуаді на вухо:

— Елва має сама зробити свій вибір і бути такою, як їй хочеться, бо це її життя. А зараз ми напалися на неї, ніби зграя сойок на орла.

Ерагон був тієї самої думки, проте все ж таки згодився поговорити з Елвою.

— Елво, — мовив він, — я не можу змусити тебе думати так чи інакше, бо ти, і тільки ти маєш вирішувати, що тобі робити. Але перш ніж відмовитись від пропозиції Насуади, ти мусиш добре обміркувати її слова. Насуада намагається врятувати нас від Галбаторікса, і їй потрібна наша підтримка. Тільки тоді в нас будуть шанси на успіх. Я не вмію зазирати в майбутнє, проте свято вірю в те, що твій дар може стати непереможною зброєю проти Галбаторікса. Ти здатна передбачити кожен його напад. Ти можеш пояснити нам, як знищити його закляття. А найголовніше те, що ти відчуваєш слабкі місця тирана, це ж запорука нашої перемоги!

— І це все, що ти можеш мені сказати, Вершнику? — мовило дитя. — Якщо ти й справді хочеш, щоб я змінила свою думку, тобі варто повправлятися в красномовстві.

— Ні, я не хочу, щоб ти змінювала свою думку, — відповів Ерагон. — Я просто намагаюся впевнитись, що ти добре обдумала своє рішення.

Дівчинка засовалась на місці, але так нічого й не відповіла.

«Що у твоєму серці, о Сяюче Чоло?» — спитала в неї Сапфіра.

— Я говорила від чистого серця, Сапфіро, — м'яко, без жодного сліду роздратування, відповіла Елва.

На тому розмова й закінчилась.

Насуаду неабияк розчарувала впертість дівчинки, але вона намагалась не подавати вигляду, хоч її обличчя й не було надто привітним.

— Я все-таки не згодна з твоїм рішенням, Елво, — урешті-решт мовила Насуада, — однак ми змушені з ним погодитись, оскільки переконати тебе — справа марна. Буду чесною, я ніколи не відчувала того болю, що його ти відчуваєш кожного дня, тож якби я була на твоєму місці, то, може, вчинила б так само, як ти. Ерагоне, прошу тебе…

По цих словах Вершник став перед Елвою на коліна. Узявши її маленькі долоньки у свої руки, юнак відчув, як усе її тіло палало, палало так, ніби в неї була сильна лихоманка. Дівча тим часом зазирнуло своїми фіолетовими оченятами йому в очі.

— Їй буде боляче, Убивце Тіні? — спитала тремтячим голосом Грета.

— Не повинно, але я не знаю напевно. Знімати закляття значно важче, ніж накладати, і чарівники рідко коли за це беруться.

Обличчя Грети спохмурніло. Вона погладила Елву по голівці:

— Не бійся, моя сливко.

Дічинка роздратовано зиркнула на жінку, але та, здається, цього не помітила. Вершник тим часом, більше не звертаючи уваги на Грету, продовжив:

— Послухай мене, Елво. Є два способи знищити закляття. Один полягає в тому, що чарівник, який наклав закляття, відкриває себе для енергії власної магії…

— О, у мене з цим завжди виникали труднощі, — мовила Анжела. — І саме тому я більше довіряю відварам, травам і магічним предметам.

— Анжело, якщо ти не заперечуєш, я все ж таки продовжу…

— Вибач, — із ледь помітною посмішкою сказала знахарка.

— Отож, — вів далі Ерагон, — чарівник спочатку має відкрити себе…

— Або ж вона… — знов урвала його Анжела.

— Ти даси мені мовити бодай слово? — не на жарт розгнівався Ерагон.

— Ой, вибач…

Вершник помітив, що Насуада насилу стримується, аби не розсміятись.

— Спочатку він відкриває себе для потоку енергії всередині свого тіла й, говорячи прадавньою мовою, промовляє не лише слова закляття, але й те, чого він збирається досягти за їхньою допомогою. Гадаю, ти розумієш, що це доволі складно. Якщо чарівник поставив собі якусь неправильну мету, то він, на жаль, тільки змінить початкове закляття замість того, щоб його знищити… А другий спосіб полягає в тому, що чарівник накладає іще одне закляття, яке нейтралізує дію першого. І хоч ми його не знищимо, ти повернешся до нормального життя. Якщо на це твоя ласка, то я так і зроблю.

— Непогана ідея! — вигукнула Анжела. — Але скажи мені, як ти забезпечиш протизакляття постійним потоком енергії?

Не зводячи очей з Елви, Вершник вів далі.

— Для цього нам знадобиться твоя енергія, — сказав він дівчинці, стискаючи руками її долоньки. — Зовсім трішки енергії, проте це зменшить твою життєву силу. Якщо я зроблю це, ти ніколи не зможеш бігати так само швидко, як ті, хто не має закляття.

— А чому ти сам не можеш дати мені енергію? — спитала Елва, здивовано звівши брови. — Адже саме ти винен у тому, що зі мною сталося.

— Я б охоче зробив це, та чим далі я від тебе перебуватиму, тим важче мені буде посилати енергію. А якщо я опинюся дуже далеко, скажімо, за милю або ж більше, то це мене вб'є. Ну що, можемо розпочинати? Не бійся, якщо я зроблю в заклятті помилку, то не станеться нічого поганого — воно просто не заблокує моє благословення. Тоді я накладу на тебе інше закляття.

— А якщо воно теж не подіє?

Юнак, хвильку помовчавши, сказав:

— Тоді я завжди можу повернутися до першого способу, про який тобі щойно розповідав. Це ж бо єдиний спосіб, за допомогою якого закляття можна зняти цілком, але якщо спроба буде невдалою, то тобі може стати ще гірше, ніж зараз.

— Розумію… — прошепотіла Елва.

— То що, ти дозволяєш мені розпочати?

Дівчинка ствердно кивнула й схилила голову.

Глибоко вдихнувши, Вершник зосередився, опустив очі додолу й став говорити прадавньою мовою. Щоб уникнути помилки, Ерагон вимовляв кожен звук дуже обережно, і вони зливалися в слова, важкі й влучні, ніби удар молота. Протизакляття весь час крутилося йому в голові, він думав про нього, повертаючись із Хелгрінда, й намагався обрати найкращі слова, чекаючи на той день, коли йому доведеться спокутувати свою провину й урятувати Елву від того болю, на який він її прирік.

Сапфіра весь час допомагала йому своєю енергією, й Ерагон відчував, як вона уважно стежить за накладанням протизакляття, готова будь-якої миті втрутитись, помітивши, що він може зробити помилку.

Протизакляття було дуже довгим, бо юнак намагався нейтралізувати кожне можливе тлумачення свого благословення. Минуло добрих п'ять хвилин, перш ніж Ерагон вимовив останній рядок, останнє слово й останній склад.

— Я ще його відчуваю… — розчаровано сказала Елва в цілковитій тиші.

— Кого? — схилившись уперед, поцікавилась Насуада.

— Тебе, його, її, усіх, у кого є біль. Він не зник! Зникло відчуття, що змушувало мене допомагати цим бідолахам, але біль ще й досі в мені пульсує.

— Ерагоне?! — скрикнула Насуада.

— Мабуть, я щось пропустив, — спохмурнів юнак. — Дозвольте мені трохи подумати, і я складу інше закляття, що все виправить. Є ще кілька варіантів, про які я думав, але… — Він замовк, стурбований тим, що протизакляття не діяло так, як йому хотілося. А крім того, накласти спеціальне закляття, яке б позбавляло Елву болю, було значно складніше, ніж спробувати зняти саме закляття. Одне неправильне слово, одна кепсько збудована фраза, і він міг знищити будь-яке з її відчуттів. Дівчинка могла втратити співчуття, могла загубити власне відчуття болю й нічого не відчувати, поранившись.

Перш ніж щось робити, Ерагон вирішив порадитись із Сапфірою. Та він не встиг іще сказати й одного слова, як Елва урвала його своїм щасливим вигуком:

— Ні!

Юнак спантеличено зиркнув на неї. Здавалось, дівчинка вся аж світилася. Її круглі, схожі на перлинки зубки виблискували, коли вона посміхалась, а в оченятах спалахнули радісні вогники.

— Ні, нічого більше не роби.

— Але ж чому, Елво?

— Бо я не хочу витрачати свою енергію на ще якісь там закляття. Я відчуваю, що можу не звертати на них уваги! — Вона схопилась за бильця стільця й уся аж затремтіла від захвату. — Тепер я не повинна допомагати кожному, хто страждає! Я можу на все це не звертати уваги й не відчувати болю! Я можу не звертати уваги на чоловіка з відрізаною ногою, я можу не звертати уваги на жінку, яка щойно обпекла пальця, я можу не звертати уваги на них усіх і не відчувати їхніх страждань! Яке полегшення! Яка тиша! Благословенна тиша! Немає жодних порізів, подряпин, синців і зламаних кісток. Жодних переживань дурнуватої молоді. Жодного болю покинутих жінок і зраджених чоловіків. Немає тисяч жахливих ран, яких завдають одне одному воїни під час бою. — По щоках дівчинки потекли сльози, і вона радісно засміялася. Проте цей сміх нагадував шурхіт листя, через що в Ерагона аж волосся стало дибки.