Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 135

— Ваша величносте…

Орик знехотя відмахнувся:

— Я не хочу, щоб ти весь час називав мене «Ваша величносте», Ерагоне. Це нікуди не годиться… Якщо того не вимагатимуть обставини, звертайся до мене на ім'я, благаю тебе. Хоча ні… Наказую! — по цих словах гном із посмішкою потягнувся за своїм кубком і ледь його не перекинув.

Ерагон теж посміхнувся:

— Орику, я хотів спитати, чи тебе й справді коронував сам Гунтера?

Підборіддя Орика лягло на його груди, й гном, провівши пальцем по ніжці кубка, відповів дуже серйозним голосом:

— Це було те, що могло бути найближчим до Гунтери на нашій землі. Гадаю, я відповів на твоє запитання, Ерагоне?

— Мабуть… Мабуть, що так… А він завжди з'являється, коли його кличуть? Невже він ніколи не відмовлявся коронувати ваших правителів?

Орик спохмурнів ще дужче, а його брови зійшлися на переніссі:

— Ти колись чув про короля й королеву єретиків?

Ерагон заперечно похитав головою.

— Вони були кнурланами, яким не пощастило отримати благословення Гунтери, хоч вони й сіли на трон. — Губи Орика стали нагадувати смужку. — Та їхнє правління тривало зовсім недовго.

Після цих слів Ерагонові здалося, ніби хтось зав'язав довкола його шиї міцну невидиму петлю:

— Ти хочеш сказати, що якби зібрання кланів обрало тебе своїм королем, а Гунтера відмовився тебе коронувати, то ти б не сидів зараз на цьому троні?

— Так… Або був би королем нації, яка бореться сама із собою, — відповів Орик, знизавши плечима. — Проте я майже не переймався цим, бо навіть бог навряд чи дозволив би мені розідрати країну на безліч клаптиків! Гунтера ніколи б цього не зробив!

— Але ж ти не знав напевне, — прошепотів Ерагон.

Орик заперечно похитав головою:

— Звісно ні, аж доки він не вдяг мені на голову шолом.

СЛОВА МУДРОСТІ

— Пробач, — прошепотів Ерагон, необачно зачепивши миску з водою.

Насуада спохмурніла, а на її обличчі з'явилися зморшки, бо по воді пробігли невеличкі брижі.

— За що? — спитала вона. — Гадаю, більш доречними зараз будуть вітання, адже ти виконав усе, заради чого я посилала тебе до гномів, та навіть більше.

— Ні, я… — Ерагон на мить замовк, збагнувши, що дівчина не помітила брижів. Закляття Насуадиного дзеркала було складене так, що та добре бачила Вершника й дракона, що б там не сталося. — Я просто зачепив миску рукою, ото й усе.

— Не переймайся й дозволь мені офіційно тебе привітати! Орик став королем…

— Навіть якщо все вийшло тільки тому, що на мене вчинили замах? — перебив її Вершник.

Дівчина посміхнулась:

— Авжеж. Навіть якщо все вийшло тільки тому, що на тебе було вчинено замах. Ти все одно зберіг наш союз із гномами, а це наближає нас до перемоги. Дозволь мені тільки поставити тобі останнє запитання: коли саме гноми зможуть приєднатися до варденів?

— Орик уже наказав своїм воїнам готуватись до маршу, — відповів Вершник. — Скоріше за все, кланам знадобиться декілька днів, щоб стягнути свої сили, проте щойно вони це зроблять, як відразу ж вирушать убік нашого табору.

— Чудово! Це дуже втішна новина. Невдовзі нам і справді знадобиться їхня допомога. А коли ви із Сапфірою збираєтеся повернутись? За три-чотири дні встигнете?

Крила дракона дрібно затремтіли, а сам він став важко дихати Вершникові в потилицю. Ерагон озирнувся, а потім, обережно добираючи слова, відповів:

— Та як тобі сказати… Ти ж пам'ятаєш, про що ми домовлялись, перш ніж я вирушив до гномів?

Насуада прикусила нижню губу.

— Звісно, пам'ятаю, Ерагоне. Я… — на мить Насуаду відволік якийсь чоловічий голос, що його Вершник і Сапфіра ледь-ледь чули. Насуада тим часом знову глянула в дзеркало й продовжила: — Кілька хвилин тому до табору повернувся загін капітана Едріка. Здається, у них великі втрати, але наші вартові кажуть, що Роран живий.

— Його поранено? — спитав Ерагон.

— Я скажу тобі, як тільки знатиму. Але на твоєму місці я б не дуже хвилювалась, адже в Рорана така вдача… — голос невидимого чоловіка знову відволік Насуаду, й та зникла з поля зору. Ерагон нетерпляче засовався на місці.

— Пробач мене, — мовила Насуада, чиє відображення за мить знову з'явилось у мисці з водою. — Ми наближаємось до Фейнстера, й нам треба відбитись від кількох загонів, які леді Лорана вислала за межі міста, щоб підірвати наш бойовий дух… Ерагоне, Сапфіро, ви потрібні нам у цій битві. Якщо оборонці Фейнстера побачать під своїми стінами лише людей, гномів та ургалів, то почнуть думати, що в них є шанси врятувати місто, й битимуться з ще більшим завзяттям. Звісна річ, вони ніколи не втримають Фейнстер, але нам слід зробити так, щоб вони відразу це зрозуміли. Переконати їх зможе тільки Вершник і дракон.

— Але ж…

Насуада звела руку, показуючи, щоб Ерагон трішки помовчав:

— Є й інші причини, через які вам слід якомога швидше повертатися. Мої рани ще й досі даються взнаки, тож я не можу їхати верхи попереду варденів, як це робила раніше. І мені потрібно, щоб ти посів моє місце, Ерагоне, щоб ти слідкував, як виконують мої накази, й підбадьорював воїнів. До того ж, табором уже ходять чутки, ніби ти десь далеко… Ми намагаємося переконати варденів, що це не так, але, здається, наші зусилля виявились марними. Одне слово, якщо ці чутки дійдуть до Галбаторікса, а він накаже Мертагові й Торнаку напасти на нас, то навряд чи нам пощастить відбитися від них самотужки. Мені дуже шкода, але я не можу дозволити вам повернутись до Елесмери прямо зараз. Це надто небезпечно.

Ерагон міцно притис долоні до холодного кам'яного столу, на якому стояла миска з водою.

— Ну будь ласка, Насуадо, — попрохав він. — Бо якщо не зараз, то коли?!

— Скоро, але доведеться трішки потерпіти.

— Скоро… — Вершник набрав повні легені повітря й ще міцніше схопився за стіл. — Скоро… Коли ж саме?

На цей раз дівчина зиркнула на юнака доволі похмуро:

— Звідки мені знати? По-перше, ми маємо взяти Фейнстер, по-друге, закріпитися на новій території, а потім…

— А потім ти вирушиш на Белатону або ж на Драс-Леону, а потім на Урубейн… — скрикнув Ерагон. Насуада хотіла була щось відповісти, але він не дав їй сказати жодного слова: — І чим ближче ти будеш до Галбаторікса, тим більшою буде ймовірність того, що на нас нападуть Мертаг і Торнак або й узагалі сам король… Тоді ми тим паче не зможемо вас покинути. Зрозумій, ані я, ані Сапфіра не маємо зараз тих знань і вмінь, які дозволять нам перемогти Галбаторікса! Якби тиран захотів закінчити війну прямо зараз, йому б було досить покинути Урубейн і рушити вбік вашого табору… Навряд чи ми змогли б чимось допомогти… Нам треба побувати в наших учителів, щоб дізнатися, звідки Галбаторікс бере свою силу, а ще — вивчити кілька прийомів, завдяки яким ми могли б його перемогти.

Насуада в задумі відвела очі й стала уважно роздивлятися свої руки:

— Але ж Торнак і Мертаг можуть знищити нас…

— А якщо ми не заскочимо до Елесмери, Галбаторікс напевно знищить нас іще до того, як ми дістанемось Урубейна… Ти можеш на кілька днів відкласти штурм Фейнстера?

— Я б, звісно, могла, але кожен день, який ми стоятимемо під стінами міста, буде коштувати нам життів. — Насуада потерла долонями скроні. — Ти надто багато просиш заради дуже непевної вигоди, Ерагоне.

— Може, вигода й непевна, — відповів Вершник, — але наша доля буде плачевною, якщо ми цього не зробимо.

— Справді?.. Я в цьому не впевнена. Однак… — Насуада глянула кудись повз дзеркало, й запанувала доволі довга пауза. За мить вона кивнула головою, так, ніби твердо щось вирішила: — Я можу відкласти наш напад на Фейнстер щонайбільше на два-три дні. Неподалік є ще кілька міст, які ми могли б захопити раніше. А коли ми все ж таки опинимося під Фейнстером, треба буде підготуватися до битви, тож ніхто не здивується зволіканню. Але потім нам доведеться штурмувати Фейнстер бодай через те, що нам будуть потрібні припаси. Армія, яка непорушно сидить на ворожій території, — це армія, яка голодує. Отож, у вас є чотири, максимум шість днів.