Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 136

Слухаючи Насуаду, Вершник водночас розраховував свої дії.

— Чотирьох днів нам не вистачить, — відповів він, — і шести так само. Сапфірі знадобилося три дні, щоб дістатися до Фартхен Дура, хоч вона й летіла без мене і жодного разу не зупинялась. Якщо мапи, які мені доводилось бачити, були точні, то до Елесмери нам доведеться подолати таку саму відстань, а може, ще й більшу. Приблизно така сама відстань розділяє й Елесмеру та Фейнстер. Одним словом, Сапфіра ніколи не подолає цей переліт аж так швидко.

«Твоя правда, не подолаю», — згодилась Сапфіра.

— Навіть за найбільш сприятливих обставин, — вів далі Вершник, — нам потрібен цілий тиждень на переліт. І в такому разі ми не зможемо провести в Елесмері більше ніж яку хвилину.

На обличчі дівчини з'явилась утома.

— А вам конче треба летіти аж до самої Елесмери? Хіба ви не зможете зв'язатися зі своїми вчителями, як тільки оминете охоронні закляття на узліссях Ду Вельденвардена? Тоді ви зуміли б заощадити чимало дорогоцінного часу.

— Не знаю… Але можемо спробувати.

Насуада на мить заплющила очі.

— Я відкладу напад на Фейнстер на чотири дні… — нарешті сказала вона. — Проте вирішувати, летіти до Елесмери чи ні, доведеться вам. Зрештою, якщо ви не знайдете способу, як можна перемогти Галбаторікса, у нас не буде жодних шансів. Але пам'ятайте про той надзвичайний ризик, на який ми наражаємось, а також про життя варденів, які мені доведеться принести в жертву, щоб виграти для вас час.

Ерагон похмуро кивнув:

— Я пам'ятатиму…

— Дуже на це сподіваюсь… А тепер вирушайте! Не марнуйте жодної секунди! Лети швидше, ніж яструб, що падає на свою жертву, чуєш, Сапфіро? — Насуада торкнулася кінчиками пальців до вуст, а потім приклала їх до невидимої поверхні дзеркала. — Хай вам щастить, Ерагоне й Сапфіро! Якщо ми знову зустрінемось, то, скоріше за все, це буде на полі бою.

Зображення дівчини зникло. Ерагон зняв закляття, й вода у мисці знову стала прозорою.

ГАНЕБНИЙ СТОВП

Роран сидів рівно й дивився повз Насуаду. Його погляд блукав по одній зі зморщок на стіні намету.

Міцний Молот шкірою відчував, що Насуада уважно його вивчає, проте не хотів дивитись їй в очі. У наметі панувала важка тиша. Юнак іще й іще раз прокручував у голові жахливі події останнього тижня, від чого його скроні починали шалено пульсувати. Йому дуже хотілося опинитись надворі й на повні груди вдихнути прохолодне повітря.

Насуада озвалась першою:

— Ну й що мені тепер із тобою робити, Роране?

Юнак ще дужче випрямив спину:

— Що хочете, моя пані.

— Це відповідь сміливого чоловіка, Міцний Молоте, та вона аж ніяк не допоможе мені вийти з того становища, в якому я опинилась. — По цих словах Насуада зробила два великі ковтки вина. — З одного боку, ти двічі не виконав прямих наказів капітана Едріка. Але, з другого — якби ти цього не зробив, то навряд чи комусь пощастило б розповісти мені цю історію. Ти хоробрий і мужній воїн, проте твої подвиги затьмарює непокора, за яку я, що б там не було, змушена буду тебе покарати.

— Так, моя пані.

Обличчя Насуади зблідло:

— Чорт забирай, Міцний Молоте! Ти хоч розумієш, що якби не врятував солдатів та ще й не був братом Ерагона, то вже давно гойдався б на шибениці!

Уявивши, як зашморг стискає йому горло, Роран насилу проковтнув слину. Насуада тим часом почала замислено вистукувати пальцями по бильцю свого крісла:

— То ти й надалі хочеш бути одним із варденів, Міцний Молоте?

— Так, моя пані, — відповів юнак, не вагаючись ані миті.

— І чим же ти готовий спокутувати свій гріх, щоб залишитись у моїй армії?

— Я готовий на все, моя пані.

Вираз Насуадиного обличчя став м'якший, і вона задоволено кивнула:

— На іншу відповідь я й не сподівалась. Кепсько лиш те, що традиції варденів майже не залишають мені вибору. Існує три види покарання. Я могла б тебе повісити, але не стану цього робити… на те є безліч вагомих причин. Я можу покарати тебе тридцятьма ударами батога й вигнати з лав варденів… А ще я можу всипати тобі п'ятдесят ударів і залишити під своїм командуванням.

«П'ятдесят ударів… Ну що ж, це всього лиш на двадцять більше, ніж тридцять», — подумав Роран, зібрався на силах і облизав свої пересохлі губи:

— Мене шмагатимуть там, де це зможуть усі побачити?

Схоже, це питання заскочило Насуаду зненацька, бо та здивовано звела брови:

— Твоя гордість тут ні до чого, Міцний Молоте. Покарання має бути жорстоким, щоб решті варденів навіть на думку не спадало вчинити так само, як вчинив ти. Пробач, але тебе відшмагають публічно. Ти дуже розумний юнак… Та навіть коли б ти був повним бевзем, то все одно мав би чудово розуміти жахливі наслідки своєї непокори. Отож, зараз тобі залишається зробити вибір: або ти хочеш бути разом із варденами, або покинеш своїх друзів, родину й підеш геть?

Роран гордо звів голову, роздратований тим, що Насуада говорить про цей безглуздий вибір:

— Я залишуся з варденами, моя пані. І мені байдуже, скільки ударів доведеться витримати — вони все одно не завдадуть того болю, який мені довелось пережити, коли я втратив рідного батька й рідну домівку.

— Не завдадуть, — м'яко відповіла Насуада. — Адже один із чарівників Ду Врангр Гата уважно спостерігатиме за покаранням і потурбується про те, щоб батіг не завдав тобі смертельних ран. Але жоден із наших чарівників не має права тебе зцілювати, а ти не маєш права прохати їх про це.

— Зрозуміло.

— Як тільки Джормандер зможе очолити наші війська, ми проведемо твоє прилюдне покарання, а доти ти залишатимешся під охороною, в наметі біля ганебного стовпа.

Від думки про те, що йому не доведеться довго чекати, Роранові трохи полегшало на душі, бо що може бути гіршим, ніж скніти без діла.

— То я піду, моя пані, — мовив юнак.

Насуада відпустила його граційним помахом руки. Крутнувшись на підборах, Міцний Молот вийшов надвір. Двоє охоронців, не кажучи жодного слова, провели його через увесь табір до невеличкого намету, що притулився під чорним ганебним стовпом.

Той стовп був футів із шість заввишки й перед самісінькою верхівкою мав товсту поперечину, до якої прив'язували зап'ястки в'язня. Поперечину вкривали довгі глибокі борозни, полишені нігтями бідолах, на чию спину лягали удари батога.

Роран різко відвів погляд, а потім зігнувся й заліз до намету, де не було нічого, крім старого дерев'яного стільця. Умостившись на ньому, юнак зосередився на своєму диханні, намагаючись бодай трішки заспокоїтись.

Спливла майже година, коли Роран почув довкола намету тупотіння чобіт і брязкіт зброї. Було схоже на те, що довкола ганебного стовпа почала збиратись юрба варденів. Юнак спробував уявити, як на нього дивитимуться сотні людей, зокрема й карвахольці… Серце йому почало прискорено битись, а на чолі виступив липкий холодний піт.

Минуло ще майже півгодини, аж доки до намету не зайшла чаклунка Тріанна й не попрохала Міцного Молота зняти із себе весь одяг, окрім штанів. Юнакові було дуже ніяково, проте жінка, здавалось, зовсім не звертала на це уваги. Потому чаклунка уважно оглянула його тіло й наклала додаткове лікувальне закляття на плече, поранене під час останньої битви арбалетною стрілою. Лише тоді вона схвально кивнула головою, мовляв, тепер ти цілком готовий прийняти кару, і дала юнакові сіру сорочку, пошиту з мішковини.

Та не встиг Роран її вдягти, як до намету влетіла перелякана Катріна. Юнак глянув на її виснажене бліде обличчя, і його серце сповнилось безмежного жалю та смутку.

Катріна тим часом зиркнула на чаклунку й присіла перед нею в реверансі:

— Будьте такі ласкаві, чи можу я бодай хвильку поговорити зі своїм чоловіком наодинці?

— Звісно… Я зачекаю там…

Тріанна вийшла з намету, і тоді Катріна кинулась до Рорана й повисла в нього на шиї. Той обняв її так само пристрасно, адже не бачив своєї коханої відтоді, як покинув табір варденів.