Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 134

Потому Ганел став на коліна перед Ориком і вимовив довгу фразу мовою гномів. Коли він закінчив, Орик торкнувся пучками пальців його чола, і Ганел повернувся на своє місце. Невдовзі біля трону опинився Надо, й ритуал знову повторився. Далі черга дійшла до Манндрата, Хадфали й решти ватажків кланів, за винятком грімстборітхна Вермунда, якому заборонили з'являтись на коронацію.

«Мабуть, вони присягають Орикові на вірність», — прошепотів Ерагон до Сапфіри.

«А хіба вони ще цього не робили?»

«Робили, але не привселюдно. — Перш ніж продовжити, юнак глянув на трон і побачив, як до нього підійшов Тордріс. — Сапфіро, як ти гадаєш, кого саме ми бачили? Справжнього Гунтеру чи тінь? Його розум був дуже реальний, тож я навіть не знаю, чи змогли б чарівники гномів так вдало все підробити».

«Думаю, це й справді була тінь, — відповів дракон. — Адже боги ніколи не допомагали гномам на полі бою, та й у багатьох інших справах, про які мені доводилось чути. До того ж, мені не віриться, щоб справжній бог прибіг на заклик Ганела, ніби вимуштруваний пес. Я б, наприклад, нізащо не прибігла. А хіба бог не має бути величнішим за дракона? Утім… сказати напевно не візьмуся, адже в Алагезії існує багато речей, які нам не під силу збагнути. Може, ми бачили тінь із давніх часів, блідий відбиток того, що було колись раніше. Може, вона продовжуй, приходити на землю, прагнучи повернути свою силу. Гадаю, ніхто не зможе нам цього сказати».

Після ватажків кланів на вірність Орику присягнули голови гільдій, а потім новообраний король подав знак Ерагонові. Вершник підійшов до трону неквапливими впевненими кроками, став на коліно і, як один із членів Дургрімст Інгейтум, визнав Орика своїм королем й присягнув служити йому вірою й правдою, захищаючи від усіх ворогів. На завершення ритуалу Ерагон привітав Орика вже як посланець Насуади й запевнив короля в тому, що між народами гномів і варденів завжди пануватимуть мир та дружба.

За мить після того, як Ерагон повернувся на своє місце, до Орика хлинуло ціле море гномів, які теж мали присягнути новому королю на вірність.

Ритуал тривав довго-довго, а потім піддані почали підносити правителю дарунки. Орик отримав золотий кубок, по вінця наповнений рубінами й діамантами, зачаровану кольчугу, яку не могла пробити жодна зброя, гобелен у двадцять футів завдовжки, витканий із м'якої шерсті борід фельдуност, агатову табличку з іменами всіх своїх попередників, вигнутий кинджал, що мав руків'я із зуба дракона, і безліч інших скарбів. Король був щедрий, тож на знак вдячності дарував своїм підлеглим каблучки.

Вершник і дракон підійшли до Орика останніми. Ерагон знову став на коліно біля королівського трону й витяг з-за пазухи золоту нарукавну пов'язку, яку минулої ночі випросив у гномів. Він простягнув її Орикові:

— Ось мій подарунок, королю. Цю пов'язку зробив не я, проте я вклав у неї закляття, яке тебе захищатиме. Допоки ти її не зніматимеш, тобі не буде страшна жодна отрута. А ще вона захистить тебе від ударів ворогів, відвівши вбік їхню зброю. Відтепер тобі не варто боятися й магії. І це далеко не всі небезпеки, від яких тебе врятує мій подарунок.

Схиливши голову, Орик узяв пов'язку з рук Вершника.

— Твій подарунок надзвичайно цінний, Ерагоне Убивце Тіні, — сказав король, пов'язавши пов'язку собі на руку під допитливими поглядами всіх присутніх.

За мить до Орика звернулась уже Сапфіра:

«А ось і мій подарунок, Орику!»

Клацнувши пазурами об кам'яну долівку, дракон пройшов повз трон короля й поставив передні лапи на край риштовання, в якому був Зоряний Сапфір. Дерево хруснуло під її вагою, проте витримало. Хвилина минала за хвилиною, але нічого не відбувалося. Сапфіра продовжувала стояти перед велетенським каменем, пильно в нього вдивляючись. А гноми поглядали на неї, затамувавши подих.

«Ти впевнена, що можеш це зробити?» — спитав Ерагон, хоч і дуже не хотів їй заважати.

«Не знаю… Кілька разів я використовувала магію, навіть не думаючи про неї. Усе виходило само по собі. Я просто хотіла, щоб світ змінився, і тоді він справді змінювався. Це було просто… Схоже, мені треба трохи зачекати, аж доки я відчую, що можу відродити Ісідар Мітрім».

«Давай я допоможу тобі своїми закляттями».

«Ні, малий. Це моя робота, а не твоя!»

І в цей час у залі залунав низький чистий голос, що виводив повільну задумливу мелодію. Один за одним до нього приєднались решта голосів хору, сповнюючи Тронжхейм сумною красою своєї музики. Ерагон уже хотів був крикнути, щоб вони замовкли, але Сапфіра спинила його:

«Усе гаразд, малий. Дай їм спокій».

Незважаючи на те що юнак зовсім не розумів, про що співає хор, він підсвідомо відчував, що в їхніх піснях оплакувались ті речі, які гноми колись втратили, так само, як це сталося із Зоряним Сапфіром.

Коли пісня добігла кінця, Вершник піймав себе на тому, що думає про своє життя в Паланкарській долині, життя, яке ніколи не повернеться… Сльози затуманили йому зір.

Юнак дуже здивувався, коли відчув, що Сапфіра теж за чимось сумує. Раніше він ніколи не помічав, щоб дракон бодай раз був у такому настрої. Вершник уже хотів був спитати, що сталося, проте відчув, як всередині Сапфіри щось ворухнулось.

І коли в залі запанувала цілковита тиша, дракон вивільнив із себе таку могутню енергію, що Ерагонові на мить забило памороки. Невдовзі дракон схилився над Зоряним Сапфіром і торкнувся його поверхні кінчиком морди. Тріщини, що вкривали камінь химерним мереживом, засяяли так яскраво, ніби спалахи блискавки, а потім риштовання рухнуло на підлогу, й усі побачили, що Ісідар Мітрім був знову цілий-цілісінький.

До того ж, тепер сапфір мав глибший і багатший червоний колір, а внутрішній бік трояндових пелюсток укривав золотий візерунок небесної краси.

Гноми поглядали на Ісідар Мітрім, не вірячи своїм очам. Потому вони зірвались на ноги й так гучно заплескали Сапфірі в долоні, що легко могли б заглушити гуркіт водоспаду. Дракон тим часом вклонився галасливій юрбі й почвалав назад до Ерагона, наступаючи своїми лапами на пелюстки троянд.

«Дякую тобі», — прошепотіла Сапфіра, опинившись поруч зі своїм Вершником.

«За що?»

«За те, що допоміг мені. Твої почуття вказали мені вірний шлях. Без цього я б могла простовбичити там кілька тижнів, та й узагалі не певна, що відчула б натхнення відродити Ісідар Мітрім».

Звівши догори руки, Орик зумів сяк-так угамувати гномів.

— Від імені всієї нашої раси, — урочисто мовив він, — я дякую тобі за твій подарунок, Сапфіро. Сьогодні ти відродила гордість нашого королівства, і ми ніколи не забудемо того, що ти для нас зробила. І ніхто не скаже, що кнурлани — невдячний народ! Відтепер і назавжди гноми величатимуть твоє ім'я під час зимових свят поруч з іменами інших Великих майстрів нашого народу. А коли Ісідар Мітрім знову опиниться на верхівці Тронжхейма, твоє ім'я буде вигравірувано на Зоряній Троянді поруч із іменем Дюрока Орнтронда, який її огранив.

Потому Орик звернувся до них обох:

— Ви вкотре довели, що ми можемо вважати вас своїми добрими друзями, і я дуже щасливий, що мій названий батько прийняв вас до клану Дургрімст Інгейтум.

Після коронації відбулося ще безліч ритуалів, що мало цікавили як Вершника, так і його дракона. Ерагон тим часом допоміг Сапфірі витягнути з-поміж зубів овечу вовну. Завдання, що не кажіть, було не з приємних, Тож юнак залюбки прийняв би після нього ванну, проте в нього, на жаль, не було такої можливості.

Натомість Вершник і дракон подались на бенкет, влаштований на честь Орика. Святкування було гучним і тривало до пізньої ночі. Гостей розважали жонглери й акробати, а також трупа акторів, що показали виставу під назвою «Аз Сартосвренхт рак Балмунг, грімстборіт рак Квізагур». Ця назва означала: «Сага про короля Балмунга із Квізагура».

Нарешті святкування добігало кінця. Більшість гномів були вже напідпитку. Ерагон вирішив, що тепер можна вільно поговорити з Ориком. Тож він схилився до короля, що сидів за кам'яним столом: