Адюльтер - Коэльо Пауло - Страница 30

Кубинець ще якийсь час опирався, але його марнолюбство й страх перед конкуренцією зрештою здобули перемогу. Ми призначили зустріч у нього вдома, у Вейріє.

Мені страшенно хотілося побачити, як він живе, — це надасть яскравості моєму матеріалу.

Ми перебуваємо в невеличкій залі, перетвореній на кабінет для консультацій у його будинку в селі Вейріє. На стіні висять кілька діаграм, які здаються запозиченими з індіанської культури: кілька енергетичних центрів, поєднаних меридіанами. На меблях лежать кілька кристалів.

Ми вже мали надзвичайно цікаву розмову про роль жінки в шаманських ритуалах. Він пояснив мені, що за народження ми переживаємо хвилини одкровення й це частіше відбувається з жінками. Як відомо кожному досліднику, богині селянської праці завжди були жінками, а трави, якими лікувалися племена, що жили в печерах, знаходили й збирали тільки жінки. Вони набагато чутливіші до духовного й емоційного світу, і це пояснює їхню схильність до криз, які давні лікарі називали «істерією», а сьогодні вони відомі під назвою «біполярність» — тенденція переходити від абсолютного ентузіазму до глибокого смутку по кілька разів на день. Кубинець запевняв мене, що духи більше схильні розмовляти з жінками, ніж із чоловіками, бо вони краще розуміють мову, яку не можна виразити словами.

Я спробувала застосувати те, що здалося мені його мовою:

— А чи ймовірно, що внаслідок нашої перебільшеної вразливості злий дух має змогу штовхати нас на вчинки, які нам не до вподоби?

Він не зрозумів мого запитання. Я переформулювала його:

— Якщо жінки так легко переходять від радості до смутку…

— Хіба я сказав «так легко»? Ні, я цього не казав. Навпаки. Попри свою надзвичайно гостру вразливість, вони набагато стійкіші й наполегливіші, ніж чоловіки.

— Як у коханні, наприклад.

Він згідно кивнув головою. Я розповіла йому все, що зі мною сталося, й ударилася в сльози. Він залишився незворушним. Але його серце було не з каменю.

— Коли йдеться про перелюб, тут особливо не допоможеш. У цьому випадку особа щаслива тим, що відбувається. Водночас у того, хто почуває себе в безпеці, оживає потяг до авантюр. Це ідеальна ситуація для перелюбу.

— Що штовхає людину на адюльтер?

— Це не моя сфера діяльності. Я маю особистий погляд на цю тему, але він не для публікації.

— Будь ласка, допоможіть мені.

Він запалив ладан, попросив, щоб я сіла перед ним зі схрещеними ногами, і прилаштувався поруч у такій самій позі. Суворий чоловік тепер здавався добрим мудрецем, який намагався мені допомогти.

— Якщо одружені особи хай там із якої причини вирішують залучити до свого шлюбу третього партнера, це не обов’язково означає, що взаємини між подружжям складаються погано. Я не вірю і в те, що головною мотивацією є секс. Тут частіше йдеться про нудьгу, про брак пристрасті до життя, про малу кількість викликів. Тут маємо поєднання таких чинників.

— І чому це відбувається?

— Тому, що коли ми віддаляємося від Бога, ми живемо фрагментарним життям. Ми намагаємося знайти єдність, але не знаємо дороги повернення, тому перебуваємо в стані постійного невдоволення. Суспільство забороняє перелюб і створює закони, але це проблему не вирішує.

Я відчула велику полегкість, ніби набула здатності сприйняття під іншим кутом. Я змогла дивитися його очима. Він знає, що каже, бо вже це пережив.

— Я мав пацієнта, який завжди, коли зустрічався з коханкою, ставав імпотентом. Але навіть так він палко прагнув бути з нею, а вона палко прагнула бути з ним.

Я не змогла стриматися й запитала, чи не він був цим чоловіком.

— Так, я. Моя дружина мене покинула. Але це не причина для такого радикального рішення.

— І як ви реагували?

— Я міг би звернутися до духовної допомоги, але мені довелося б заплатити за це в моєму наступному житті. Проте я мусив зрозуміти, чому вона так учинила. Щоб уникнути спокуси застосувати те, що знаю з магії, я вирішив дослідити цей випадок.

Майже знехотя кубинець набув вигляду професора.

— Дослідники Техаського університету в місті Остін спробували відповісти на запитання, яке ставить собі багато людей: чому чоловіки зраджують жінок частіше, ніж жінки чоловіків, навіть знаючи, що така поведінка руйнівна й примушує страждати осіб, яких вони кохають? Вони дійшли висновку, що чоловіки й жінки однаково прагнуть зрадити свого партнера. Але в жінки самоконтроль сильніший.

Він подивився на годинника. Я попросила його продовжувати й помітила, що він, певно, був радий, що може відкрити душу.

— Короткі зустрічі з єдиною метою задовольнити сексуальний інстинкт і без жодного емоційного розвитку з боку чоловіка сприяють збереженню та розмноженню людського виду. Розумні жінки не повинні звинувачувати чоловіків за це. Вони намагаються чинити опір, але біологічно набагато менш спроможні на це. Я надто зловживаю термінами?

— Ні.

— Ви помітили, що люди частіше бояться павуків і змій, аніж автомобілів, хоч смертей від транспортних пригод набагато більше. Так трапляється тому, що наш розум досі перебуває в печерах, де павуки та змії вбивали людей. Те саме відбувається з необхідністю мати багато жінок, яку ми спостерігаємо в чоловіка. У ті часи він ходив на полювання й природа його навчила: збереження роду стоїть на першому місці; тому ти повинен запліднити якомога більше жінок.

— А хіба жінки не думали про те, що мають зберегти рід?

— Звичайно, думали. Але для чоловіка цей компроміс із родом триває щонайдовше одинадцять хвилин, а для жінки кожна дитина означає щонайменше дев’ять місяців вагітності. Крім того, вона мусить годувати дитину й захищати її від небезпек, від павуків і змій. Тому її інстинкт набув іншої форми. Любов і самоконтроль стали важливішими.

Він заговорив про себе. Намагався виправдати те, що робив. Я озирнулася навколо й побачила індіанські мапи, кристали, курильниці з ладаном. По суті, усі ми однакові. Робимо ті самі помилки й ставимо собі ті самі запитання, що не мають відповіді.

Кубинець ще раз подивився на годинника й сказав, що наш час закінчився. До нього має прийти інший клієнт, і він не хоче, щоб пацієнти зустрічалися в його почекальні. Він підвівся й провів мене до дверей.

— Я не хочу бути грубим, але, будь ласка, більше не намагайтеся зі мною зустрітися. Я сказав вам усе, що мав сказати.

У Біблії написано:

Давид — великий приклад, ідол поколінь, безстрашний воїн — не тільки вчинив перелюб, а й послав на смерть свого суперника, використавши його вірність і відданість своєму царю.

Я не маю потреби шукати біблійні виправдання ані для перелюбників, ані для вбивць. Але мені пригадалася ця історія, я пам’ятала її від часів навчання в школі — у тій самій школі, де Жакоб і я цілувалися навесні.

Тим поцілункам довелося зачекати п’ятнадцять років, щоб повторитися, і коли вони повторилися, то були зовсім не такими, якими я їх собі уявляла. Вони здалися мені брудними, егоїстичними, брутальними. Але я все одно мріяла, щоб вони повторилися знову і якомога скоріш. За п’ятнадцять днів я й Жакоб зустрілися чотири рази. Нервозність потроху минула. У нас були й нормальні, природні взаємини, але були й неконвенційні. Я досі не реалізувала свою фантазію зв’язати його й примусити цілувати мою пуцьку, доки я переживу стільки оргазмів, що більше не зможу витримати, але сподівалася, що мені це вдасться.