Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 21

Ф о к а

Оце тобi Капернаум солодкий!

С и м е о н

Єго же й ти, здається, воспрiя?

Ф о к а

Ну й халепа! Невже на цiлий Київ

Не залишилось жодної повiї?

Чи бурею куди їх занесло?

С и м е о н

Стривай, я здумав. Ось в чому причина!

Не в кушнiра, а в бондаря вона -

Ходiм мерщiй. Тепер я пам'ятаю.

Тягне його знову праворуч.

Ф о к а

Е, нi, стривай. Це зовсiм iнша рiч.

У кушнiра, бач, легкий причандал,

I то макiтри нашi постраждали.

А в бондаря залiзне все: струги,

Уторники 1 якiсь там, молотки,

Як дасть раза - то вже амiнь, не встанеш.

1 Уторники - iнструменти для виготовлення уторiв - жолобiв на краях бочки, в якi вставляють дно.

С и м е о н

О маловiрний! Та навiщо ж вiн

Даватиме? То ж бондар - не кушнiр.

Ходiм мерщiй.

Ф о к а

Е, нi, стривай, коли ж

У бондаря... такi, бач, молотки...

Виходять обоє.

VI

М е л а н к а

(вертається).

Пропало все - погаснув мiй лiхтар...

I що ж тепер... i що ж тепер робити...

Кого благать... кого? Одна вночi,

Беззахисна, безсила, безпорадна...

Розчавлена надсильним тягарем...

(Сiдає на церковних сходах i плаче).

О боже мiй! За що даремну муку

На мене ти, нещасную, поклав?

За що ж мене довiв ти до розпуки,

Навiщо путь тернисту я пройшла!

Чи для того ж в борнi я знемагала,

Чи для того мiй огник берегла,

Щоб вiн загас, а я отут упала

I втратила надiю всю мою...

Нема в тобi нi правди, нi жалю...

(Завмерла в безвихiднiй тузi).

З глибини виходить якийсь поважний, гладкий городянин у довгому сукняному кожусi з засвiченим лiхтарем у руцi.

М е л а н к а

(придивляється).

О боже мiй... Невже... невже вогонь...

Невже вогонь менi ти посилаєш...

Так... так... лiхтар...

(Пiдводиться).

О, тiльки б не дозiр...

Нi, нi... це так...

(Метнулася назустрiч).

Добривечiр, мiй пане!

Дозволь огню у тебе попрохать.

Спiзнилась я i заблудила трошки.

Городянин спиняється i, пiднявши вгору лiхтар, дивиться суворо на Меланку.

Г о р о д я н и н

Геть, одчепись, лахудро безсоромна!

Як смiєш ти до чесних громадян

На вулицi зухвало так чiплятись!

Iще вогню їй треба! Подивись

Попереду, до чого ти подiбна.

По всiх ярах качалася в багнi.

Геть, проклята!

(Замахується цiпком).

Бо так тебе огрiю,

Що без огню в болото полетиш.

Проходить. Меланка з жахом кидається в свiй куток i ревно плаче.

М е л а н к а

Ще не кiнець... Ще, мабуть, не до дна

Свою весiльну випила я чару...

(Застигла в нiмiй розпуцi).

VII

З глибини виходить хмурий Козека, що веде до кляштора закутану в хутряну кирею Гiльду. Позаду слуга несе лiхтар.

Г i л ь д а

Далеко ще? Чи скоро той Конвент?

Ти, мабуть, сам дороги тут не знаєш.

К о з е к а

То не моя причина, що вночi

Проїхати не можна в цих завулках

I конi там загрузнули в багнi.

Тепер вже близько.

Г i л ь д а

Тихше. Постривай.

Хтось плаче тут... чи жiнка... чи дитина.

Здається, тут... Дай свiтло - посвiти.

(Схиляється над Меланкою).

Якась нещасна...

(Доторкується до її плеча).

Слухай-но. Хто ти?

Чого ти тут, сердешна, притулилась?

Меланка опам'яталася й дивиться на неї нетямущим поглядом, не пiдводячись, проте, з мiсця.

М е л а н к а

О, не жени... О, не жени, благаю.

Мене весь час тут мучили... кляли,

Знесилена, здрiмалась я... на мить,

Бо згаснула... бо згаснула надiя...

Гiл ьд а

О дiвчина нещасна!

К о з е к а

Це ж вона!

Це ж Свiччина Меланка!

Меланка отямилася, зривається на ноги.

М е л а н к а

Боже ж мiй!

В тебе є свiтло! Дай менi, благаю,

О, засвiти, благаю, мiй лiхтар!

Мерщiй, мерщiй! Ти ж бачиш, ось наказ:

Коли я свiчку в Поруб донесу,

Тодi його я визволю од смертi...

Вiн був погас. Але воскресла знов,

Воскресла знов тепер моя надiя.

Г i л ь д а

(що прочитала тим часом наказ).

Бiдняточко! Дитинко ж моя люба!

Яку ж ти муку мусила знести.

(Бере в неї лiхтар i запалює з свого).

Ну, то неси ж, неси мерщiй свiй огник

I цей наказ, щоб визволить його.

Неси мерщiй!

(Цiлує її).

Нi, нi! Я так не можу,

Тебе не можу так я залишить.

Тебе ще скривдять... Разом всi пiдем,

Щоб не було якого ошуканства.

М е л а н к а

(бере наказ i лiхтар).

О дякую, о дякую тобi.

Г i л ь д а

Ходiм мерщiй!

К о з е к а

(втручається).

Ба нi. Цього не можна.

Г i л ь д а

Як смiєш ти!

К о з е к а

Тебе повинен я

До кляштора негайно одвести

I схибити нi кроку не дозволю.

Г i л ь д а

Та це ж недовго.

К о з е к а

Навiть i на мить.

Г i л ь д а

Її ж там скривдять!

К о з е к а

Не моє то дiло.

Не гайся, бо насильно вiдведу.

Г i л ь д а

I справдi... раз у раз я забуваю,

Що я сама не бiльше - як раба...

Ну, то iди ж - прощай, моя сердешна.

(Знову цiлує Мелаику).

Нехай тебе хтось дужчий захистить.

М е л а н ка

Намучена i скривджена од всiх -

Повiк твоєї ласки не забуду.

Виходить лiворуч.

Г i л ь д а

I знову вiн... Яка химерна доля

З цим зброярем мiй шлях переплела...

Ну, що ж... Веди... без щастя, без любовi

До кляштора нарештi я дiйшла...

Любов? Її згасила... бо не смiю

Своїм огнем ту свiчку запалить,

Що iншою любовiю горить...

I в кляшторi замкну мою надiю...

Виходять всi троє праворуч.

VIII

Через якусь хвилину з лiвого боку вбiгає сполохана Меланка.

М е л а н к а

Куди ж тепер... Там вiн. Там вiн, цей князь.

Сюди iде... вiн кинувся за мною.

О, краще смерть, нiж стрiнутися з ним!..

Куди ж сховатись?..

Бiжить до церкви й притуляється грудьми до дверей, ховаючи лiхтар i своє обличчя.

Тут... отут в кутку...

О, заступи мене, святая дiво!

В ту ж мигь вбiгає Ольшанський.

О л ь ш а н с ь к и й

Сюди вогню! Свiтiть в усi кутки!

Увiходить цiла процесiя: четверо жовнiрiв iз смолоскипами, Козелiус iз пергаментом у руцi, двоє катiв в червоному вбраннi, з мотузками, молотками та якимись клiщами.

О л ь ш а н с ь к и й

(вихоплює смолоскип у жовнiра i починає оглядати всi кутки).

А, ось де ти, голубко, притаїлась!

(Повертає смолоскип жовнiровi i пiдходить до Меланки).

Ну, то чого ж, чого ж ти так тремтиш,

Чого злякалась, пташко полохлива?