Пусто. Темно. Вiтер з завиванням проноситься по вузьких вулицях. Чути кiлька тихих далеких ударiв дзвона. З лiвого боку увiходять Ольшанський i Козелiус.

О л ь ш а н с ь к и й

Та це ж безумство! Свiчку вiдпустить,

Бунтiвника одвертого, що завтра ж

На замок цiле мiсто поведе!

То де ж вона? Її ти бачив?

К о з е л i у с

Нi.

Я стежкою коротшою побiг,

Аби тебе остерегти, мiй княже,

Вона ж пiшла десь - певно, тим шляхом

I, мабуть, тут повинна десь пройти.

О л ь ш а н с ь к и й

Вона одна?

К о з е л i ус

Одна. Дивись, якраз

Сама летить в твої голубка руки.

О л ь ш а н с ь к и й

Так, так. її вiзьму я... тiльки як?

Не хочу гвалтом я її здобути...

К о з е л i у с

Ти можеш так зробити, щоб вона

Сама тобi любов'ю заплатила.

Адже ж указ пiдписано - ось вiн,

I Свiчку маєш право ти скарати.

Вiзьми катiв - i як вона прийде,

Примусь її, сама щоб вибирала:

Любов - чи смерть.

О л ь ш а н с ь к и й

Диявол!

К о з е л i у с

Твiй слуга.

Лиш не забудь мене в своїх молитвах,

О л ь ш а н с ь к и й

Гаразд - ходiм. Якщо її вiзьму,

Тебе всього я золотом засиплю,

О дiвчино чудова, не кляни,

Що мушу злом тебе я добувати...

Коли ж нема такої в свiтi плати,

Щоб я не дав за тебе сатанi.

Виходять.

III

З лiвого боку входять двоє пiдпилих ченцiв у скуфейках - Симеон та Фока.

Фока

Ну й крутить же - бодай його крутило!

Чи довго ж ти водитимеш мене?

С и м е о н

Ой, у полi метелиця,

Чому монах не жениться?

Нащо менi женитися,

Буду i так живитися...

Ф о к а

Та де ж вона, блудниця та, живе?

С и м е о н

Та я ж казав, отутечки за рогом.

Ф о к а

Та брешеш ти, ми двадцять тих рогiв

Проходили, а жодної немає.

С и м е о н

О маловiрний! Я ж у неї був

I в сiцевих многажди обретахся.

Яка ж смачна! А губи, яко мед!

А пишна та гаряча, як пампушка.

Коли б її ти прелестi узрєл,

То духом би i плотiю воспрянул.

Ф о к а

Та де ж вона, прелесниця сiя?

С и м е о н

Отутечки - тепер вже недалеко.

В завулку, де шинок, за кушнiром.

Не в кушнiра, а проти - у дворi.

Отут i єсть Капернаум сей злачний,

Iде же аз многажди согрєших.

Ф о к а

Ну, то ходiм, бодай тебе крутило,

В Капернаум, до того кушнiра.

С и м е о н

Не в кушнiра, кажу тобi, а проти.

Ф о к а

Чи в кушнiра, чи проти - все їдно,

Аби пустила пiд рядно.

Виходять хитаючись праворуч.

З глибини виходить Меланка зi свiчкою в лiхтарi, яку вона захищає киреєю. Кирея й чудове вбрання заляпанi болотом, подертi, руки подряпанi в кров. Але свiчка горить.

М е л а н к а

Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько.

О, тiльки б сили стало донести...

О, тiльки б тут не впасти на дорозi,

Як падала на тiй слизькiй горi...

Не чую нiг... Лице горить од вiтру,

Тремтять колiна... руки всi в кровi

I змерзли... i не держать лiхтаря...

О боже ж мiй, знов хвища налетiла,

Згасає вогник... гасне вогник мiй...

I захисту... i захисту немає...

(Майже падає на церковнi сходи лiворуч, прикриваюча всiм тiлом лiхтар).

О, не гаси, о, не гаси, благаю,

О вiтре любий, мого лiхтаря!

Ти ж вiльний... цiлий свiт перед тобою,

Лети мерщiй на поле, до Днiпра.

Мене ж не муч, нещасну, - пожалiй

Хоч ти мене, о вiтре, вiтре мiй!

(Плаче. Пiдводиться хитаючись i робить кiлька крокiв).

Здається, тихше... змилосердивсь... зник...

О, тiльки б тут нiхто не зачепив...

О боже... хтось iде.

Тiкає. З лiвого боку виходить новий дозiр iз смолоскипами i осмником на чолi.

Жовнiри заступають їй дорогу.

О с м н и к

Стiй! Хто iде?

Ще з лiхтарем? Куди це ти iдеш?

Не знаєш, що ходить тепер не вiльно?

Берiть її!

М е л а н к а

Нi, нi! Що кажеш ти?

Мене не можна затримать - не можна,

В мене наказ од пана воєводи,

I цей лiхтар - ти бачиш - я його

До Порубу повинна донести -

До Порубу, щоб визволить людину -

Його ж скарають - чуєш ти? - i я

Тут гаяти не можу i хвилини.

Ось цей наказ.

О с м н и к

Немає нам часу.

Ходiм до замку - писар розбере.

М е л а н к а

Ти збожеволiв! Я... до замку знов?

По тiй горi! Нi, нi, смiєшся ти.

Тобi ж кажу, не маю я хвилини,

Його скарають.

О с м н и к

Заберiть її!

Жовнiри беруть Меланку за плечi, вона виривається.

М е л а н к а

О, змилуйся! Якби ти тiльки знав,

Де я була. Яку терпiла муку...

Коли з гори несла оцей лiхтар,

О, подивись... в багнi, в кровi всi руки.

Промокла вся, замерзла... скiльки раз

Зривалася i падала я з кручi,

I в розпачi, щоб вогник не погас,

Чiплялася за терен я колючий...

Пiдводилась... i знову йшла i йшла,

Не чула нiг, не бачила дороги,

Нi диких псiв, що кидались пiд ноги,

Нi бурi, що лице моє сiкла!

Не чула я, не бачила нiчого,

Бо iншої не вiдала мети -

Як вогник цей незгасним донести.

I донесла... Ти ж бачиш, вiн горить.

Не згаснув вiн, мiй огник неоцiнний,

Хай блимає вiн ледве, хай тремтить,

Але живий - i не менi однiй

Засвiтить вiн в нещасну цю годину...

Невже ж у тебе стiльки зла,

Щоби вiднять у мене те єдине,

Що я крiзь терн i бурю пронесла!

О с м н и к

Говориш добре, дiвчино, - проте

Нема часу з тобою розмовляти,

Ходiм до замку.

М е л а н к а

(зриває з шиї намисто з дукатами).

Бачиш цi дукати,

Намисто це чудове, дороге -

Вiзьми його i вiдпусти, благаю,

О, вiдпусти, благаю, ти мене!

О с м н и к

(бере намисто).

Хай буде так! Iди! Рушаймо далi!

М е л а н к а

О, дякую.

(Дозiр проходить).

Тепер мерщiй, мерщiй!

О, тiльки б знов нiхто не зачепив.

З правого боку вертаються Симеон i Фока.

Ф о к а

А щоб тебе з таким Капернаумом!

Замiсть дiвчат дрючком по головi.

С и м е о н

На бiса ж ти полiз до кушнiра?

О йолопе! Не в кушнiра, а проти.

Ф о к а

Чи ти здурiв! Ти ж сам туди полiз.

С и м е о н

Та ну тебе... Стривай. Знайшли! Вона!

(Бiжить до Меланки й хапає її за кирею).

Є дiвчина! Та ще яка красуня.

Ще з лiхтарем. Якраз з Капернаума!

Ну, то веди ж скорiше нас до себе,

В Капернаум солодкої утiхи.

Ф о к а

(обiймає її з другого боку).

А поки що - сладчайше поцiлуй.

М е л а н к а

(вiдштовхує Фоку).

Геть, блудники, ледаща довгополi!

Не сором вам чiплятись до дiвчат?

Штовхає Симеона, той падає, сама тiкає в глибину.