Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 19

I свiчка ця горiла... i мої

Держав вiн руки... любий мiй, єдиний.

I в очi я дивилася яснi.

I раптом наче вихор налетiв-

Померкло все... i згасли всi свiчки,

I милого, єдиного немає...

Р и ц а р i

Вона безумна.

М е л а н к а

(кидається до нiг Воєводи).

Милостi благаю.

О, змилуйся, благаю всiм святим!

О, поверни мою любов єдину,

О, поверни щасливу ту годину

I свiчку цю весiльну засвiти.

Мовчання. Всi збентеженi.

К е з г а й л о

Невже твоє не зворушила серце

Голубка ця i тиха i сумна?

О, змилуйся!

В о є в о д а

I справдi зворушила

Своїм благанням душу ти мою...

Встань, дiвчино... Вiдмовити несила,

Коли у мене просиш ти вогню.

Гаразд! Твою я свiчку запалю,

Але нехай розсудить вища сила,

Чи їй горiть, чи гаснуть без жалю,

Нехай тебе розсудить Праурима,

Богиня свiтла, що в лiсах Литви

Вогонь пильнує вiчний, невгасимий.

Якщо вона укриє вогник твiй

I свiчку цю од бурi захистить,

(бере в Меланки її свiчку i запалює вiд канделябра на столi)

Клянусь, вiн буде вiльний i живий.

(Дає їй запалену свiчку - вона мовчки бере).

Пиши наказ, пане писарю: "Негайно

З тюрми Iвана Свiчку вiдпустить,

Якщо на доказ нашого наказу

Тобi горящу свiчку принесуть".

Козелiус пише.

Якщо богиня буде милостива

I вогник твiй од бурi захистить,

I донесеш його ти, до в'язницi,

Що в Порубi на Житньому торгу,-

Тодi, клянусь вогнем живим i вiльним,

Живий i вiльний буде твiй Iван.

Коли ж загасне свiчка - значить, так

Судила доля, i тодi умре,

Тодi умре твiй милий, бо не можу

Я вирок Праурими скасувать.

Козелiус подає Воєводi грамоту з печаткою, вiн пiдписує. Потiм бере з пiдлоги пустий лiхтар i подає його дiвчинi разом з наказом. Та мовчки бере.

Тепер iди. Бери оцей лiхтар

I цей наказ - iди, змагайся з вiтром,

Нехай тебе Праурима захистить.

Буря стрясає стiни.

Р и ц а р i

Ну й вигадав! Ну й загадав мороку -

Хай донесе. Попробує нехай

В такую бурю донести.

В о є в о д а

Мовчiть!

Це вирок Праурими.

К е з г а й л о

(виступає вперед).

Це знущання!

Знущання це безбожне. I з кого ж!

З голубки тихої, що, подивись,- прийшла

Намучена, в сльозах, в убраннi шлюбнiм,

А ти її на муку шлеш, на глум,

Щоб перший драб її схопив та скривдив

I свiчечку цю лагiдну одняв!

В о є в о д а

Мовчи, Кезгайле!

К е з г а й л о

Годi вже мовчать!

(Пiдходить ще ближче до Меланки).

Iди вiдсiль. Iди, моя голубко...

Куди своє ти горе принесла?

В звiряче лiгво, де твою журбу

Та бiле пiр'я в шмаття розiрвуть.

М е л а н к а

О, нi! О, нi, мiй рицарю, не бiйся...

Цю свiчку я - побачиш - донесу.

Чи можу я не донести її,

Коли вона життя мого Iвана!

Що кажеш ти? Чи є ж такая сила,

Щоб свiчку цю у мене загасила?

З моїм життям, з моїм життям хiба!

Кезгайло мовчки приладжує її свiчку в лiхтарi, потiм закутує її кирею.

В о є в о д а

Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,

Ця дiвчина смiливiша за тебе.

М е л а н к а

Прощай, мiй пане... дякую тобi.

Виходить. Кезгайло хапає свою кирею i бiжить до дверей.

Во є в о д а

Назад, Кезгайле!..

К е з г а й л о

(виймає меч).

З нею я пiду!

В о є в о д а

Нi кроку далi! Зупинiть його!

Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу.

Чи п'яний ти, чи присягу забув?

Кезгайло вергає меч на землю.

К е з г а й л о

Так, я забув, що драб я, а не рицар...

В о є в о д а

Авжеж п'яний... Замкнiть його на вежi,

Аж поки хмiль рицарський не пройде.

Кезгайла виводять.

Тепер нехай турботи всi мовчать -

Панове, знов до кубкiв i дiвчат!

Р и ц а р i

Хай буря бушує, хай кубки дзвенять -

Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат!

Завiса.

ДIЯ П'ЯТА

Недалеко вiд Магiстратського майдану на Подолi. Вузькi кривi вулицi. Лiворуч на першому планi ганок Воскресенської церкви. Темна й буряна осiння нiч.

І

Кiлька мiщан i ремiсникiв крадькома збираються купками в темрявi.

- Хто тут?

- Свої...

- Це ти, Передерiю?

- Ну й хвища, хай її!

- Ну, що ти чув?

- Це ковалi? - Вони.- Хто бачив Чопа?

- У Прiськи вiн - забрала до себе...

- Живий?

- Живий. Нехай тепер шукають...

- А Свiчка де?

- Гнобителi... Кати!

- Чи був хто в замку?

- В замок не пускають.

I замкнутi всi брами цiлий день.

I Магiстрат замкнуто... Варта скрiзь.

- Мене самого мало не схопили...

-- Балабуху схопили...

- I Шпака.

- Та доки ж нам терпiти цю наругу!

- Товаришi - нещастя... Свiчку вже

Засуджено на горло...

- Де ти чув?

- Коляндра чув.

Невже ж ми це допустим!

- Й Меланка зникла. Мабуть, i її

Проклятiї схопили душогуби.

П е р е д е р i й

Невже ж ми це, товаришi-брати,

Невже ж ми це допустим, щоб його,

Щоб кращого у нас згубили брата?

Коли скарають Свiчку, то яка ж

На нас паде неслава i ганьба!

В с i

Цього не буде! Краще всi тодi

Загинемо, а Свiчки не дамо!

К а п у с т а

I де ж воно це видано таке,

Щоб за весiлля страчувать людей...

Нащо вже був немилосердий рицар

Мартин Гаштольд... запеклая душа,

Людей карав... А щоб весiлля - нi,

З весiлля вiн нiкого не хапав...

Мелася... люба.... свiчечка ясна...

Недовго ж нам свiтила ти, жаданко...

Згасили радiсть нашу i твою...

В с i

Товаришi! На визвiл! Не дамо,

Щоб сором нашi голови укрив!

Пiдходить Чiп - голова йому зав'язана, в руках величезна дубина. За ним Прiся.

Ч i п

Кого лупить? Кажiть - кого товкти?

В с i

Чiп! Чiп прийшов!

Та тихше-бо, дурний.

Ч i п

Ну, то ходiм! Чого ж ви тут ждете?

До зброї всi! Трощiть катiв проклятих!

На визвiл Свiчки! В замок всi гуртом!

П р i с я

(чiпляється за його руку).

Василечку! Мiй любий! Схаменись!

Тебе ж шукають... в тебе ж голова

Поранена...

Ч i п

Це буде їй похмiлля!

Товаришi! За Свiччине весiлля!

В с i

За Свiччине весiлля! Хай його

Навiк запам'ятають душогуби! -

Товаришi! Дозiр! Дозiр iде!

З-за рогу виходить загiн жовнiрiв iз смолоскипами.

П е р е д е р i й

Товаришi, всi тихо по хатах,

Хай кожен цех напоготовi буде

На перший поклик линути на бiй.

В с i

(тихо).

Нiхто не спать!

Чекати гасла!

Ч i п

А гаслом буде "Свiччине весiлля".

Дозiр пiдiйшов.

О с м н и к

Гей, хто тут є! Всi зараз по хатах!

П р i с я

(вiдтягає Чопа).

Василечку, Василечку, тiкай,

Тебе ж побачать.

Ч i п

От лиха година!

Попався дiвцi в лапи.