Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Semper tiro

Франко Иван Яковлевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Semper tiro - Франко Иван Яковлевич - Страница 2

Изменить размер шрифта:

СУЧАСНА ПРИКАЗКА

Ви чули ту пригоду?

В часі розливу рік

Попав у бистру воду

Нещасний чоловік.

В глибокім вирі б'ється

І тоне вже туй-туй,

До кума, що на мості,

Кричить: "Рятуй! Рятуй!"

А кум, що на поруччя

Поважно лікті спер,

Глядить критично: "Втоне

Чи вирне ще тепер?"

Вкінці махнув рукою

І мовив лиш одно:

"Не тратьте, куме, сили,

Спускайтеся на дно".

Гай-гай! Таких кумів нам

Не два, не три, не п'ять

В житті щодня, щохвилі

Приходиться стрічать.

Ти в горі, нужді б'єшся,

Мов риба у саку,

Працюєш, тачку тягнеш,

Мов панщину важку;

Тут сумнів мучить душу,

Що місце, то боляк, -

А він лиш критикує:

"Се зле!" і "Се не так!"

За поміч і пораду

Він має лиш одно:

"Не тратьте, куме, сили,

Спускайтеся на дно!"

І наш народ так б'ється

В матні вже много літ,

І хвилі напосілись

Його розмити слід.

А на безпечнім мості

Фальшивії брати

Стоять і ждуть - чи, може,

Щоб поміч принести?

Стоять і ждуть на хвилю,

Що брата проковтне,

Числять: тепер ще вирне,

Тепер вже, чей, пірне.

На крик його й благання

В них слово лиш одно:

"Не тратьте, куме, сили,

Спускайтеся на дно!"

Та що се? Він не тоне,

Хапаєсь берегів,

Не слухає поради

Облесних ворогів

І під ногами чує

Вже твердший, твердший грунт,

А ті на мості в репет:

"Се бунт! Се бунт! Се бунт!"

Під ними міст хитаєсь,

І хвиля прясла рве,

І з мосту крик лунає:

"Рятуйте, хто живе!

Рятуйте більшу власність!

Рятуйте панський лан!

Рятуйте трон і вівтар!

Давай обложний стан!"

А що, як Немезіда

Собі одного дня

Позволить жарт зробити

І ролі поміня?

На своїм грунті стане

Русь міцно на ногах,

А супротивна хвиля

Піде по ворогах?

І ті, що нас із виру

Спасали мило так,

Самі скуштують трохи,

Який-то в мокрім смак?

А Русь на їх благання

Їм відповість одно:

"Не тратьте, братця, сили,

Спускайтеся на дно!.."

НА СТАРІ ТЕМИ

БЛАЖЕННИЙ МУЖ, ЩО ЙДЕ НА СУД НЕПРАВИХ...

Блаженъ мужъ, иже не идетъ на советъ нечестивыхъ.

Блаженний муж, що йде на суд неправих

І там за правду голос свій підносить,

Що безтурботно в сонмищах лукавих

Заціплії сумління їм термосить.

Блаженний муж, що в хвилях занепаду,

Коли заглухне й найчуткіша совість,

Хоч диким криком збуджує громаду,

І правду й щирість відкрива, як новість.

Блаженний муж, що серед гвалту й гуку

Стоїть, як дуб посеред бур і грому,

На згоду з підлістю не простягає руку,

Волить зламатися, ніж поклониться злому.

Блаженний муж, кого за теє лають,

Кленуть, і гонять, і поб'ють камінням;

Вони ж самі його тріумф підготовляють,

Самі своїм осудяться сумлінням.

Блаженні всі, котрі не знали годі,

Коли о правду й справедливість ходить:

Хоч пам'ять їх загине у народі,

То кров їх кров людства ублагородить.

БУЛО СЕ ТРИ ДНІ ПЕРЕД МОЇМ ШЛЮБОМ...

Гласъ вопіющаго во пустыни.

Було се три дні перед моїм шлюбом,

У чистім полі я пшеницю жав.

Був південь. Я спочити сів під дубом,

В душі ж мов світляний алмаз дрожав.

І враз почув я голос невимовний,

Той голос, що його лиш серце зна,

Для вуха тихий, але сили повний,

Що душу розворушує до дна.

"Ще поки ти почався в лоні мами,

Я знав тебе; заким явивсь ти в світ,

Я призначив тебе перед царями

Й народами нести мій заповіт".

І мовив я: "О пане, глянь на мене!

Простак убогий, молоде хлоп'я!

Хто стане слово слухати невчене?

Кого наверну, розворушу я?"

І мовив голос: "Від отсеї хвилі

Ти мій. Про все, чим досі був, забудь!

Усе покинь, вір тільки моїй силі,

Мої слова нехай тебе ведуть.

А що сумнився ти в моєму слові,

Так знай: нікого не навернеш ти;

Мов стріли б'ються о щити стальові,

Так твій глагол о серць людських щити.

На вітер будеш мій глагол метати,

Проповідати будеш ти глухим;

Де станеш ти, ніхто не схоче стати,

Що похвалиш, всім видасться лихим".

І мовив я: "О господи, я грішний!

Чи щоб спокутувать всіх вин вагу,

Ти на сей труд важкий і безуспішний

В сій хвилі кличеш свойого слугу?"

І мовив голос: "Не тобі се знати!

Не за провини я признав тебе,

Не безуспішно будеш працювати,

А серце в тобі я скріплю слабе.

Твоїми говоритиму устами

До всіх народів і до всіх віків,

Твоїми я тернистими стежками

Вестиму своїх вибраних борців.

Тобою я навчу їх відрікаться

Життя і світу для високих дум,

Сучасних нужд, погорди не лякаться,

У світлу ціль зостріливши весь ум.

Ось уст твоїх я пальцем доторкнуся

І вложу в них своїх глаголів жар.

І наострю твій слух, щоб, як озвуся,

Ти чув мій голос, наче грім із хмар".

Я ниць упав. "О, чую, пане, чую!"

І серп я кинув, і пшеничний стіг,

І батьків дім, невісту молодую.

І відтоді не бачив більше їх.