Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Semper tiro

Франко Иван Яковлевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Semper tiro - Франко Иван Яковлевич - Страница 3

Изменить размер шрифта:

КРИК СЕРЕД ПІВНОЧІ В ЯКІМСЬ ГЛУХІМ ОКОЛІ...

Крик серед півночі в якімсь глухім околі.

Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому?

Чи хто поранений конає в чистім полі?

Чи плачуть сироти, ограблені і голі,

Без батька-матері, без хліба і без дому?

Невідомий співак походу степового…

Замісто струн нап'яв він тетиви спижеві,

Давно забуту рать з сну будить вікового

І до походу знай накликує нового

"За землю Руськую, за рани Ігореві".

Давно забута рать в забутій спить могилі,

І Ігор спить, і з ним все плем'я соколине;

Лиш крик поета ще лунає в давній силі,

Байдужість сірая куняє на могилі,

А кров із руських ран все рине, рине, рине.

АНТОШКОВІ П. (АЗЪ ПОКОЙ) [2]

Діалект чи самостійна мова?

Найпустіше в світі се питання.

Міліонам треба сього слова,

І гріхом усяке тут хитання.

Міліонам треба світла, волі,

Треба вміти, як їх добиваться,

Поки стогнуть кволі, мерзнуть голі -

Нам в Параски ласки дожидаться?

Як твій брат із голоду вмирає,

А його ти накормити вступиш,

То чи ждеш, аж срібну ложку купиш,

Чи береш букову, що він має?

Як твоя у річці тоне мати

І кричить: "Рятуй мене, Антошку!" -

Будеш ти на гарний човен ждати

Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку?

Зви се діалектом, зви жаргоном

Тую дошку, ту букову ложку,

А вона лунає відгомоном

В міліонах серць живих, Антошку!

Хай та мова вбога в славнім роді,

Хай московська, польська, чеська краща -

Поки служить Матері в пригоді,

То вона культурі не пропаща.

Хоч в сусіда там пиха багацька

У порфирі сяє та атласі -

На чуже багатство ми не ласі,

Ласа лиш твоя душа жебрацька.

Бідні ми, як коні на припоні,

Збагатись нас труд на рідній ниві:

В діалекті чи хоч би в жаргоні

Будемо багаті і щасливі.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духу і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

ГОВОРИТЬ ДУРЕНЬ В СЕРЦІ СВОЇМ...

Говорить дурень в серці своїм:

"Єсть бог і есть він богом моїм!

Його я в серці своїм чую,

В ньому я днюю, з ним ночую.

Він береже мене, мов мати,

Що я роблю, він мусить знати,

Що я роблю і що говорю;

Він в моїх радощах і в горю,

Він в моїх думах, в моїх мріях

І в моїх жалощах, надіях.

На нього я поклав надію

І все, що дію, з ним я дію;

Що мовлю, в ньому корениться,

Всіх моїх мислей він криниця;

І кождий відрух серця мого

Почався в нім і йде до нього.

Мене він любить, як дитину,

Пильнує, тішить без упину,

І всі діла мої нотує,

І шлях мій до мети простує.

Він світ создав, і сонце, й зорі,

Завісив землю у просторі,

Накрив її небес покровом -

Одним лише всевладним словом

Своїм "Да будет" всемогучим,

Немов дощу потоком рвучим.

Він скрізь на морі і на суші

Создав у зародочках душі,

Життя розсіяв незліченне -

А все для себе і для мене.

О, він ступнево йшов, вправлявся,

Шість день до цілі наближався,

Поки создав найвищу пробу -

Мене - він на свою подобу.

Він дав мені весь світ у владу;

З його любві я не відпаду,

А навіть як згрішу, раб грішний,

То він карать мене не спішний:

Хоч як грізнеє пересердя,

Ще більше в нього милосердя.

Щоб згладилась моя провина,

Він дав за мене свого сина;

І щоб мої могутні крила

Не зупиняла, не гнітила

Важка матерії інертність,

Він дав душі моїй безсмертність,

Дав запоруку безпохибну,

Що як умру, то не загибну,

Що смерть моя - не скін фатальний,

А вхід до раю тріумфальний.

Єсть бог, я чую се, я знаю,

Його у власнім серці маю,

Його у твориві я бачу,

В своїй його знаходжу вдачу:

Він в моїй совісті говорить

І мною нищить, мною творить,

Що я скажу, він "ні" не скаже,

І що я зв'яжу, він те зв'яже.

Я часть його; де часть, там цілість.

Я твір його, і творця вмілість

Його творіння виявляє:

Його дух з мене промовляє,

Його мисль в моїм слові чути:

Я єсьм, тому й він мусить бути.

Я в нім жию, і з ним я вічний,

Як син, як складник органічний,

Як тон із гармонійним строєм", -

Говорить дурень в серці своїм.

вернуться

2 - Дивись його статтю в "Галичанині", 1902, ч. 222, п[ід] з[аголовком] "Тщетная работа сепаратистов".