Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Semper tiro

Франко Иван Яковлевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Semper tiro - Франко Иван Яковлевич - Страница 1

Изменить размер шрифта:

І.Я.Франко

SEMPER TIRO

Життя коротке, та безмежна штука

І незглибиме творче ремесло;

Що зразу, бачиться, тобі було

Лиш оп'яніння, забавка, ошука,

Те в необнятий розмір уросло,

Всю душу, мрії всі твої ввіссало,

Всі сили забира і ще говорить: "Мало!"

І перед плодом власної уяви

Стоїш, мов перед божеством яким,

І сушиш кров свою йому для слави,

І своїх нервів сок, свій мозок перед ним

Кладеш замість кадила й страви,

І чуєш сам себе рабом його й підданим,

Та в серці шепче щось: "Ні, буду твоїм паном".

Не вір сим пошептам! Зрадлива та богиня,

Та Муза! Вабить, надить і манить,

Щоб виссать "я" твоє, зробить з тебе начиння

Своїх забагань, дух твій спорожнить.

Не вір мелодії, що з струн її дзвенить:

"Ти будеш майстром, будеш паном тонів,

І серць володарем, і владником мільйонів".

О, не дури себе ти, молодая ліро!

Коли в душі пісень тісниться рій,

Служи богині непохитно, щиро,

Та панувать над нею і не мрій.

Хай спів твій буде запахуще миро

В пиру життя, та сам ти скромно стій

І знай одно - poёta semper tiro [1].

СОНЕТ

Благословенна ти поміж жонами,

Одрадо душ і сонце благовісне,

Почата в захваті, окроплена сльозами,

О раю мій, моя ти муко, Пісне!

Царице, ти найнижчого з-між люду

Підносиш до вершин свойого трону

І до глибин терпіння, сліз і бруду

Ведеш і тих, що двигають корону.

Твій подих всі серця людські рівняє,

Твій поцілуй всі душі благородить

І сльози на алмаз переміняє.

І дотик твій із терня рожі родить,

І по серцях, мов чар солодкий, ходить,

І будить, молодить, і оп'яняє.

МОЄМУ ЧИТАЧЕВІ

Мій друже, що в нічну годину тиху

Отсі рядки очима пробігаєш

І в них народному заради лиху

Чи власним болям полекші шукаєш, -

Коли тобі хоч при одному слові

Живіше в грудях серце затріпоче,

В душі озветься щось, немов луна в діброві,

В очах огонь сльозу згасить захоче, -

Благословлю тебе, щоб аж до скону твого

Доніс ти серце чисте й щиру душу

І щоб ти не зазнав сирітства духового,

В якому я свій вік коротать мушу.

17.IX 1905

КОНКІСТАДОРИ

По бурхливім океані

Серед пінявих валів

Наша флота суне, б'ється

До незвісних берегів.

Плещуть весла, гнуться щогли…

Ось і пристань затишна!

Завертай! І бік при боці!

І стерно біля стерна!

Кидай якорі! На берег

По помостах виходи!

Нічичирк! Ще ледве дніє…

Пусто скрізь… Ставай в ряди!

Сонний город ще дрімає…

Схопимо його у сні…

Перший крик - наш окрик бою

І побіднії пісні.

Та заки рушать, пускайте

Скрізь огонь по кораблях,

Щоб всі знали, що нема нам

Вороття на старий шлях.

Бухнув дим! Хлюпоче море…

Щось мов стогне у судні…

Паруси залопотіли,

Наче крила огняні.

Гнуться реї, сиплять іскри,

Мов розпалені річки…

Снасть скрипить… Високі щогли

Запалали, мов свічки.

Що за нами, хай навіки

Вкриє попіл життьовий!

Або смерть, або побіда! -

Се наш оклик бойовий!

До відважних світ належить,

К чорту боязнь навісну!

Кров і труд ось тут здвигне нам

Нову, кращу вітчину!

Кохавина, д[ня] 26 липня 1904

НОВІ СПІВОМОВКИ

ЦЕХМІСТЕР КУПЕР'ЯН

Облягали ляхи місто

Десь в часі Руїни,

Штурмували брами й мури,

Підкладали міни.

Боронилося козацтво,

Й міщани не спали,

День і ніч гриміли з мурів

Пушки й самопали.

Але Купер'ян-цехмістер

Був за всіх завзятий,

Цеховому товариству

Нишком став казати:

"Годі, братця, нам на мурах,

Як сичі, сидіти,

Покажім, що й ми, міщанство,

Не страшкові діти!

Вдармо ніччю на їх табір

З крутого байраку!

Згиньмо або тих ляшеньків

Зотрім на табаку!"

Як згадали, так зробили,

Щастила їм доля,

І розбили вражу силу,

Як пух, серед поля.

Радість! Слава! Крик і гомін!

Збігаються в місті

Шевці, кравці, всякі справці -

Не сто і не двісті.

І вітають Купер'яна

З його вояками,

Як героя, всю дорогу

Всипали квітками.

А на площі чорна рада:

Взяли всі гадати,

Яку б тому Купер'яну

Нагороду дати?

Одні кажуть: "Чим він досі

Був у нас? Цехмістром!

Тепер його за заслугу

Виберім бурмістром!"

Другі кажуть: "Що, бурмістром?

Ми на се не згожі!

Най він буде комендантом

В огневій сторожі".

Треті кажуть: "Ні, панове,

Іншу раду маймо,

Купер'яну від нумеру

По дукату даймо!"

"Ні, ні, ні! - реве громада

Одностайним хором. -

За геройство гроші брати?

Ну, се був би сором!"

Знов незгода, знов гармидер,

Сяк і так міркують;

Що хто скаже, кличуть: "Славно!"

А інші кепкують.

Аж ось вискочив на лаву

Пузатий бурмістер

Та й закликав: "Най жиє нам

Купер'ян-цехмістер!

Дав нам бог такого мужа

Ворогів розбити,

Та не дав нам знать, яку б то

Честь йому зробити.

Гроші дати - сором брати,

Та й ми ж бідні люди;

На уряд його поставить -

Іншим заздро буде.

Поки він живий між нами,

То все нам завада -

То ж, панове цехмістрове,

Ось моя вам рада:

Зараз тут його убиймо,

На паль посадімо,

По смерті ж його оплачмо

І святим зробімо.

І насиплемо над тілом

Могилу високу,

Будем поминки справляти

Два рази до року".

"Славно! Славно! От так рада!" -

Всі враз загукали,

А цехмістра Купер'яна

Навіть не питали.

вернуться

1 - Поет завжди учень (лат).