Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 62

– І до чого це призвело в підсумку? Відповідай-но, люб'язний!

– Тоді от що я скажу, Ваша Імператорська Величність…

Голос Розумовського набув несподіваної твердості, тож імператриця з неприхованим здивуванням глянула на графа.

– От що я скажу, государине: якщо бажаєш відібрати в мене гетьманство, відбирай заразом й Академію наук! Усе відбирай – тому що все твоє! Мені ж дозволь відійти на спочинок у маєтку своєму. От…

Ліва брова Катерини Олексіївни поповзла було вгору, та в наступну мить вона опанувала себе й прошипіла крізь зуби:

– Ти мені це облиш, Кириле Григоровичу…

– Та навіщо мені Академія ця здалася?! Навкруги ж заздрісники, наклепницьким вигадкам яких ти віриш більше, ніж моєму слову. От і тут, відчуваю, незабаром розпочнеться. А для мене впасти в немилість в очах монарших…

Різким рухом віяла імператриця немовби обрубала цю жалісливу промову:

– Як я вирішила, так і буде! Не ти, Кириле Григоровичу, імператор російський, але я імператриця! А гетьманом малоросійським тобі відтепер не бувати. Тож буде так, як я сказала: на погане керування Академією наук ніхто не скаржиться, провини на тобі тут ніякої немає – тож керуй і надалі, доки я не позбавлю тебе цієї честі. Що ж до твого маєтку, то не хвилюйся: скривджений не будеш, і замість гетьманства свого спадкоємного одержиш в особисте володіння нові землі та ще й кругленьку суму на додачу. Ну, і ще військовий чин солідний – скажімо, станеш генерал-фельдмаршалом.

– Але як же!

– Та отак, люб'язний мій Кириле Григоровичу! Нема чого Малоросії виділятися своїми порядками з-поміж інших земель імперії.

– А не передумаєте, Ваша Імператорська Величність?

– Не передумаю: вигідно мені це! Чиста я тепер перед усіма – навіть перед людським поголосом.

Зненацька государиня ступнула назустріч Розумовському, звузивши прекрасні очі, криво посміхнулася й зашепотіла ледь чутно:

– Будеш ти у мене, Кирилко, не постраждалим, а навпаки – збагатілим! Я тебе за розвал Гетьманщини твоєї селищами й містами нагородила: отже, купила з усіма тельбухами – от що люди скажуть!.. З іншого боку виходить, що ти малоросійське гетьманство своє на російський фельдмаршальський чин проміняв. А чин військовий той багато до чого зобов'язує: ти, Кирилко, усе зробиш, аби тільки від служби військової ухилитися… І пискнути в мене не посмієш!.. Он воно як, дорогий мій графе!!! Що скажеш тепер, тигре беззубий?!

Розумовський мовчав, тож імператриця презирливо мугикнула:

– Нема чого тобі сказати! Тому забирайся геть, у мене ще безліч інших справ…

Тверезо розсудивши, що сперечатися з государинею даремно (а в глибині душі все ще сподіваючись, що раптом вона візьме та й передумає), Розумовський вийшов. Ледь двері кабінету зачинилися за ним, як Катерина Олексіївна двічі плеснула в долоні й покликала:

– Агов, Степане Івановичу, можеш виходити!

У тім же кутку кабінету, де стояв столик із запискою Теплова, відчинилися потаємні дверцята, що зазвичай геть зливалися зі стіною. Звідти вийшов начальник Таємної експедиції· До нього й було звернене суворе запитання государині:

– Ну, то що ти про все це думаєш, Степане Івановичу?

– А те й думаю, матінко, що хоч який хитрий Кирило Григорович… та анітрохи не хитріший вас!

– Це комплімент такий? – поцікавилася Катерина Олексіївна.

Шешковський мовчки вклонився.

– То як, справді зустрічався Кирило Григорович із бунтівником цим Мировичем?

– Зустрічався. Мої людиськи їх вистежили.

– А ти за своїх людисьок ручаєшся?

– Ручаюся головою, Ваша Імператорська Величність! На допиті Мирович анітрохи не збрехав: вони дійсно бачилися в кабачку на Христофоровському острові.

– Хм-м-м… А вимога цих глухівських розумак щодо спадкоємного гетьманства на чолі з родом Розумовських?

– І це зроблено було з подачі Кирила Григоровича. Він же, наскільки можу судити, діяв заради Андрія Кириловича – синка свого улюбленого. Йому ж розраховував і гетьманську владу передати згодом.

– А що тепер – може, все-таки під арешт його? Хоча б для більшого постраху…

– Навіщо ж під арешт? Кирило Григорович – фігура значуща, при вашім сходженні на престол він вас усіляко підтримав. Знову ж таки, всьому сімейству Розумовських покійна імператриця Єлизавета Петрівна протегувала. Тож брати його під арешт небезпечно: багато хто, дуже багато хто не зрозуміє цього!

– Що ж ти пропонуєш?

– Зачекати й подивитися, чим тепер Кирило Григорович займеться, – розважливо мовив начальник Таємної експедиції. – Думаю, на якийсь час він затаїться, можливо, за кордон служити попроситься. Не здивуюсь, якщо в Польщу… а втім, не обов'язково туди.

– Цікаві у тебе думки виникають, Степане Івановичу! Дуже цікаві!..

У спрямованому на Шешковського погляді Катерини Олексіївни читалося явне здивування.

– Я не знаю напевно, тільки припускаю. Але якщо міркувати тверезо, то граф Розумовський зараз дуже злий. Авантюра зі шліссельбурзьким бранцем ганебно зірвалася, гетьманства його позбавили, Генеральні збори в Глухові, звісно ж, буде розпущено найближчим часом. Мимоволі він має зіграти по-крупному! І ставку доведеться робити на якогось дуже сильного зовнішнього союзника – запеклого супротивника Російської імперії: це Польща або Швеція. Польща до нас ближча… Загалом, государине-матінко, думка моя така, що Кирило Григорович ще покаже себе, причому в найближчий час.

– А не боїшся, що він…

– Боятися графа Розумовського не треба: принаймні, я вже знаю, як проти нього грати, щоб обіграти!

– Ти певен?

– Певен, Ваша Імператорська Величність! Судить самі: я ж вчасно проінструктував тюремників Іоанна Антоновича, щоб були як ніколи пильними, а на випадок чого шліссельбурзького бранця взяли б та й умертвили?! Чи не так, государине?

– Ця геніальна ідея належить Паніну, але ти її вчасно реалізував.

– Крім того, я виявив у гарнізоні Шліссельбурзької фортеці певну кількість найбільш неблагонадійних людей і повелів зосередити їх у команді, що охороняла спадкоємця Брауншвейзької династії. Серед них був і цей шахрай Василь Мирович, що насамкінець і вчинив так, як вчинив… точно за планом, наміченим нами для усунення Іоанна Антоновича! Чи не так?

– Так, ти виявився правим і в цьому.

– Чи не я наказав за Кирилом Григоровичем стеження встановити?

– Ти, Степане Івановичу. Твоя заслуга.

– А хто витягнув з-під сукна записку Теплова?

– Знову ж ти. І дуже вчасно.

– Ну от! На сьогодні справи йдуть благополучно: зрадника у Шліссельбурзі знайдено, спадкоємець Брауншвейзької династії помер – причому, зауважте, без найменшої тіні підозри на адресу Вашої Імператорської Величності! Іоанн Антонович вашому правлінню загрожувати більше не може – що й було потрібно! Завдяки знайденій в архівах записці Григорія Миколайовича Теплова питання з ліквідацією гетьманства вирішено, можна сказати, остаточно. Що ж, государине, тепер і за глухівських розумак можна узятися, щоб…

Раптом з коридору пролунав шум. Шешковський кинувся назад до потаємних дверей, однак імператриця зупинила його. За хвилину їй доповіли, що з'явився з доповіддю вістовий, який возив у Петропавлівську фортецю найвищий указ про помилування бунтівника Василя Яковича Мировича. А ще за хвилину вбитий горем гонець упав до ніг Катерини Олексіївни із сумним криком:

– Помилуйте, Ваша Імператорська Величність!

– Що сталося? У чому справа, чому про милість волаєш? – удавано здивувалася государиня, одразу ж здогадавшись про причину розпачу солдата.

– Спізнився я, не встиг найвищий указ вчасно привезти! Коли прибув на місце, бунтівникові вже встигли голову відтяти…

– Спізнився, кажеш?

– Помилуйте, Ваша Імператорська Величність!

– Отже, стяли голову Мировичу?

– Стяли! Геть стяли… – вістовий затремтів.

– Я недарма запитую, – поспішила роз'яснити імператриця. – Ти знаєш, що протягом двох десятків років царювання Єлизавети Петрівни нікого не карали на смерть, тому виконавця сьогоднішнього вироку довелося вибирати серед злочинців. Того, котрий з усього маху відрубав голову відгодованому нестриженому баранові, я й повеліла призначити катом1… Отже, він не схибив, кажеш?