Князі Острозькі - Хаврук Ярослав Ярославович - Страница 8

Також, як уже про те йшлося, при дворі Костянтина Івановича, імовірно, був створений «Волинський короткий літопис», який поєднав елементи давньоруської книжності з елементами ренесансної культури.

Ця ренесансовість, поєднана з давньоруськими традиціями, дістала продовження в діяльності сина Костянтина Івановича, Василя-Костянтина.

Некоронований король України-Русі

Державні справи, військові клопоти не дали можливості Костянтину Івановичу одружитися в молоді роки. Лише після московського полону, у 1509 р., у віці майже п’ятдесяти років, він одружився з княжною Тетяною Семенівною Гольшанською.

Гольшанські вели свій рід від литовських князів Гедиміновичів. Однак представники цієї династії, володіючи землями на території сучасної Білорусії та Волинського Полісся, прийняли православ’я й руську культуру. Одну з представниць роду Гольшанських, Юліанію, навіть канонізувала православна церква. Сталося це, очевидно, як і з князем Федором Острозьким, за часів Петра Могили. А ще одна представниця цього роду, Анастасія Юріївна, замовила переписувати уже згадуване Пересопницьке Євангеліє, яке стало для українців національною реліквією.

Тетяна Гольшанська подарувала своєму чоловікові лише одну дитину – хлопчика Іллю. У 1522 р. вона померла. Костянтин Іванович, якому тоді виповнилося більше шістдесяти років, невдовзі після її смерті знову одружується. У той час, коли смертність була надзвичайно високою, залишати після себе спадкоємцем лише одну дитину вважалося справою ризикованою. Рід міг легко перерватися. І справді, Ілля помер у відносно молодому віці – у двадцять дев’ять років, одружившись незадовго перед своєю смертю. Після себе він залишив дочку Єлизавету (Гальшку), яка народилася уже після його кончини.

Другою дружиною Костянтина Івановича стала княжна Олександра Семенівна Слуцька. Слід зазначити, що Слуцькі були наступниками князів Олельковичів, які правили в Київському князівстві перед його ліквідацією. Саме за правління Олельковичів у Києві в другій половині ХV ст. спостерігалося культурне піднесення, так званий Олельківський ренесанс. Саме з ним пов’язують появу в українській культурі нових текстів філософського характеру, перекладених з арабської мови. Не виключено, що культурні традиції роду Олельковичів хоча б частково були перейняті Олександрою Слуцькою. Можливо, вона посприяла тому, щоб київською старовиною зацікавився її нащадок. Принаймні у Василя-Костянтина спостерігається інтерес до київських релігійно-культурних традицій, а його панегіристи спеціально підкреслювали, що князі Острозькі ведуть свій початок від Володимира Святого, що колись давно княжив у Києві.

Імовірно, в лютому 1526 р. Олександра подарувала своєму чоловікові сина, якого нарекли Василем. Щоправда, дата народження майбутнього «некоронованого правителя Русі» залишається дискусійною, як і місце його народження. Багато хто вважає, що він народився в Турові. Хоча більш імовірним місцем народження Василя видається Дубно. Ім’я князя є традиційним для роду Острозьких. Воно зустрічається з-поміж його предків, зокрема відомим був згадуваний князь Василь Красний.

Костянтин Іванович не встиг натішитися своїм сином Василем. Коли тому було близько чотирьох років, старий князь помер. Сталося це в 1530 році. Його поховали в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Тоді існувало уявлення, ніби земля, на якій стоїть цей знаменитий монастир, є святою, тож і люди, поховані тут, удостояться небесного блаженства.

Відразу ж після кончини Костянтина Івановича виникли непорозуміння між Іллею та матір’ю малолітнього княжича Василя щодо успадкування маєтностей Острозького князівства. Покійний князь залишив після себе величезні володіння, які розкинулися на території Волині, Білорусії і навіть Литви. Розгорілася війна між спадкоємцями, що супроводжувалася навіть військовими сутичками. Зрештою більшість володінь Острозьких опинилася в руках Іллі. Матері Василя залишили Турів і деякі маєтки на території сучасної Білорусії. Саме в Турові минули дитинство й рання юність нашого героя. Звідси його особливий пієтет до цього міста. Будучи дорослим, він неодноразово бував тут, шукав у цій місцині для себе «душевного спокою».

У Турові княжич Василь змушений був чекати на свою частку батьківського спадку до виповнення повноліття. Згідно із заповітом Костянтина Івановича, до того часу, поки йому не виповниться п’ятнадцять літ, його успадкованими володіннями мав розпоряджатися брат Ілля.

Як відомо, основний час формування людини припадає на дитячі та юнацькі роки. У княжича Василя вони минали під опікою матері. Це багато що пояснює в його поведінці. Очевидно, з малих літ його не дуже привчали до воєнних виправ. Мати, очевидно, намагалася оберегти свого первістка як спадкоємця князівського роду. Звідси «невійськовість» князя. На відміну від свого батька, він не прославився воєнними походами. Вважав за краще послати на війну своїх слуг, а не їхати самому.

Материнське виховання, напевно, посприяло виробленню обережності у княжича. Пізніші історики навіть звинувачували його в нерішучості. І дійсно, він часто віддавав перевагу поганому миру, ніж добрій війні, готовий був іти на компроміс з противником, а не воювати з ним.

Ще одна риса, яка відрізняла його від батька, це нехіть до столичного, придворного життя. Можливо, тут певну роль відіграв брат Ілля, який намагався стати своїм на королівському дворі у Кракові, навіть пошлюбив придворну даму королеви Бони Беату Костелецьку (багато хто вважав її позашлюбною дочкою короля Сигізмунда І). З Іллею, а потім його дружиною у князя Василя були напружені стосунки, адже брати змагалися за спадок дому Острозьких. У війні за батьківський спадок минули і дитинство, і юність, і значна частина життя нашого героя. Боротьба за маєтки, у певному розумінні, стала сенсом його життя. Однак у кінцевому рахунку він таки зосередив у своїх руках величезні багатства і перетворився на одного з найбільших магнатів не лише Речі Посполитої, але й тогочасної Європи. Чи не в цьому був сенс життя князя? Або принаймні один із головних сенсів?

Діяльність князя важко охарактеризувати як енергійну. Певно, це теж обумовлювалося особливостями його народження. Адже по лінії батька він був дуже пізньою дитиною. Нагадуємо: народився княжич Василь, коли його батько мав уже шістдесят п’ять чи шістдесят шість років. Нерідко такі пізні діти мають проблеми зі здоров’ям, а отже, і не дуже енергійні. Схоже, таким був і наш герой.

Василя Острозького можна вважати таким собі князем-домосідом, який не прагнув завоювань, особливо не втручався у «велику політику», але методично, переважно мирним шляхом збирав свій домен. У його діяннях, здавалося, нічого не було героїчного. Але саме така «негероїчна поведінка», як не парадоксально, виявилася конструктивною для України-Русі в плані економічному, соціальному, зрештою, культурному.

До виповнення повноліття князя Василя, у 1539 р., за досить дивних обставин помер його брат Ілля, що фактично розпоряджався володіннями Острозького князівства. Ще 2—3 лютого цього ж року він одружився із згадуваною Беатою Костелецькою. Весілля зіграли в Кракові при королівському дворі. Тоді ж був організований лицарський турнір, на якому князь Ілля змагався з королевичем Сигізмундом Августом. І хоча останній не відзначався талантом вояка-наїзника, він вибив із сідла Іллю. Той упав і забився, що, згідно з поширеною версією, стало причиною його хвороби. Правда, існувала й інша версія – ніби молода дружина спеціально звела свого мужа в могилу.

Ілля танув на очах. Уже влітку він був прикутий до ліжка. Беата, певно, змусила чоловіка написати заповіт. Згідно з ним, одна третина володінь, які належали Іллі, переходила до Беати. Інша ж частина мала перейти тій дитині, яка народиться в Беати. Правда, заповіт не був засвідчений належним чином і тому виникали питання щодо його правомочності. Не виключено, що він був сфальсифікований Беатою. Це ж було в її інтересах! Ілля помер 19 серпня, так і не дочекавшись свого первістка. А рівно через три місяці народилася Гальшка (Єлизавета), яка, завдячуючи згаданому заповітові, стала однією з найбагатших наречених у Польщі та Великому князівстві Литовському. Змагання за її руку призвело до кривавих сутичок і стало матеріалом для численних легенд і художньо-літературних творів.