Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна - Страница 10

Варко вийшов з кімнати, грюкнувши наостанок дверима. Міністр здавалось довго дивився йому в слід, і несподівано демонстративно розвів руками, наче хотів виразити обурення щодо впертості дурнів, різко вдарив Гела по обличчю. Кат, не втримав, відпустив легке тонке тіло в мить удару. Гел впав спиною на стілець, перевернувши його, тільки босі п'яти промайнули.

«Спеціаліст» Куєлок відразу ж вхопив Гела за кайдани, підняв на ноги, вивертаючи руки. Гел скрикнув від болю. Напевне тоді, у ту мить він зрозумів: його будуть ламати до тих пір поки він не впаде до ніг міністра, поки він зі сльозами на очах не буде молити залишити його живим, поки він не погодиться працювати самовіддано на майбутню Коаліцію, ту Коаліцію яка буде підвладна комусь хто смикає за мотузки такоi маріонетки, як копроконський президент Такароне. А ще Гел зрозумів що мусить відкрити свою першу карту, як у тій грі, якій навчив його президент цієi планети, бо інакше не дізнатися, які карти ховає гравець Такароне, і хто стоiть за плечима цього гравця.

Кат тримав мого брата за кайдани на витягнутій руці. Вивернуті руки Гела горіли вогнем, а міністр ще й різко схопив його за волосся, намотав довгі пасма собі на кулак і підняв голову. Вони дивились одне одному у вічі, і міністр несподівано побачив погляд не безпомічного наляканого хлопчиська, а лютого звіра. Мимоволі відпустив волосся в'язня, а далі відбулось щось незбагненне та неймовірне. Гел по звіриному рикнув і підскочив прямо в руках ката доверху, крутнувся в кільце своiх закованих рук і вивернув iх наперед, чим дуже здивував спеціаліста. Кайдани, на руках в'язня «спеціаліст» так і не відпустив, а даремно… Гел трохи підсів і потягнув величезне тіло ката на себе, в єдиному русі кинув його на міністра. Міністр не встиг опам'ятатись — гора живого м'яса полетіла на нього, а величезні чоботи ката впали на міністерську розумну голову з прискоренням (якщо є мозок, мусить бути струс). Два тіла заклякли на підлозі, непритомні ледь не обійнявшись.

А Гел одним ривком розірвав ланцюг кайданів, ланцюг тріснув, як гнила мотузка. Солдати та помічник ката врешті решт зрозуміли, що ситуація небезпечна й потрібно щось робити. Спрацював інстинкт самозахисту а ще службовий обов'язок. Солдати зняли автомати з запобіжників. А помічник ката схопив важкий дубець.

Гел не чекав, поки в нього почнуть стріляти з усіх автоматів, він у стрибку перелетів через стіл, збиваючи набридлу лампу зі столу, і не приземляючись, збив з ніг першого солдата, одночасно вибив йому зброю з рук. Величезний солдат по інерціi вліпився у стіну і сповз на підлогу. Нак підскочив сзаду та обхопив плечі в'язня, припідняв його над підлогою. Гел вдарив його головою в ніс потилицею, та одночасно п'ятою зламав щелепу помічникові «спеціаліста» що замахувався на нього дубцем, далі вивернувся гнучкою змією з рук ошелешенного Нака. Інші солдати, що цілились в озвірілого в'язня, стріляти не наважувались, боялися поранити Нака.

Варко зазирнув до кімнати допитів і оторопів. Лаючись схопився за пістолет. Гел розкидавши солдат кинувся до дверей. Варко устиг направити на нього зброю. Ще мить і Гел кинувся б на Варко не зважаючи на постріли, та Нак скористався моментом і вдарив в'язня по голові стільцем. Напевне надто сильно. Стілець розлетівся на частини. В руці Нака залишився зламаний фрагмент ніжки. Гел впав до ніг пана Варко. Той тихо наказав солдату:

— Поклич лікаря.

Два солдати, що після всього ще якось рухались, швидко і безжалісно скували в'язня по рукам і ногам. Гел, прийшов до тями і загарчав як звір.

— Посадіть це дике створіння на табурет, кайдани закріпіть на ланцюг, — наказав Варко. Тільки тепер відчув, як швидко б'ється йому серце, досі не вірив власним очам, та вже зрозумів — цей тендітний хлопчисько виявився саме тим, на кого вони очікували. Та тепер Пан Варко не знав, що з таким робити далі. Посадити на ланцюг — це виправдана дія, вбити одразу — теж виправдана дія, та не заради вбивства вони зробили все, аби калтокійці потрапили на Копроконе.

Прийшов до тями міністр, виповз з-під великоi туші ката, сів, головою трусонув. Різнобарвна гама почуттів переповнювала його пошкоджений організм. Варко допоміг йому встати на ноги.

Нак привів лікаря.

Лікар здивовано споглядав неочікуване поле битви. Він, лікар, звик, що тут, у цьому підвалі, б'ють в'язнів, і підліковувати завжди теж, потрібно, в'язнів, а «спеціаліст» іноді страждає хіба що від укусу і ніколи від побоiв.

— Лікарю, я вас тільки попрошу, ні про що не питайте, займіться постраждалими, — випередив всі питання Варко, і поставив стілець навпроти прикутого до ланцюга Гела.

Пасмо волосся Гела забарвилось кров'ю, що текла з розсіченоi ранки на голові, він дивився в підлогу, і його знову лихоманило від холоду.

— Лікарю, у вас спирт є? — несподівано запитав Варко, не відриваючи вивчаючого погляду від калтокійського найманця.

Лікар саме вправляв зламану щелепу помічника спеціаліста, подивився здивовано на пана Варко і роздратовано відіслав медбрата до лазарету за спиртом, про всяк випадок запитав:

— Склянки достатньо?

— Та не мені… йому, — пан Варко вказав на Гела, — а йому і половини вистачить.

Лікар допоміг покласти помічника спеціаліста на ноші, зі стогоном підвівся, тримаючись за хвору спину, підійшов до калтокійця:

— Нічого собі. Це хто його так, пане Варко? Його таки лихоманить, необхідно перевірити чи нема струсу, — Гел підвів очі. Лікарю стало лячно від того погляду, — Звідки ви його витягли.

— Не питайте, лікарю… — пробубонів Варко.

Медбрат приніс дві склянки зі спиртом, одну простягнув Варко. Варко, дядько сміливий і рішучий, сів на стільця, зовсім поруч з в'язнем, сміливо підніс склянку до його рота:

— Пий, зігрієшся. Хоча, що я кажу, ти і так вже розігрівся на моiх хлопцях.

Гел відвернувся. Взагалі-то він пив розбавлений спирт, але те що запропонував випити пан Варко було стопроцентним медичним спиртом.

— Пий! Дурне щеня! Кому кажу! — крикнув Варко, вхопивши калтокійця за волосся і тицяючи склянку йому до рота. Гел зробив ковток, ледь не захлинувся, закашляв, скривився від гіркого смаку, — Та не все! Сп'янієш, мені тут цирку вже достатньо.

Лікар трохи відсторонив Варко, промив ранку на голові в'язня, обробив антисептиком. Гел не зважав на діi лікаря, бо відразу відчув як приємне тепло розлилось по тілу, весела байдужість змінила неспокій і відчуття поразки.

Міністр теж спирту випив, рукавом занюхав, лайнувся, ніби собі гріхи відпустив, і зовсім оклигавши, запитав:

— І що ти з ним возишся? Як з сином, — Варко різко повернув голову в сторону міністра, подивився, ніби вогнем обпік, міністр злякався, оговтався, — вибач, друже, не подумав, такі обставини, голова болить…

Варко промовчав, та помітив зацікавлений погляд в'язня, і зрозумів: мусить сказати. Мусить чимось насправді вразити, прикутого до ланцюга калтокійця, хотів впевнитись, що залишилось ще щось людське у синіх очах, які таiли незбагненну вічність:

— Так. Був у мене син. Був. Такий юний, як ти, шкода, що він не був таким сильним. Та що тобі до того…

Дивно, та прикутий до ланцюга калтокієць вже не посміхався, в його очах був сум.

Поранених солдат забрали до лікарні, прийшли інші, здорові, здивовані, - не розуміли вони, як iх попередники програли бій низькорослому худорлявому юнаку. А Варко наказав автомати тримати напоготові і очей з в'язня не зводити…

Міністр врешті-решт оговтався, та тримався за спиною Варко, остерігаючись… Зуби, міністерські, чомусь хитались, голова дзвеніла, як вранішній дзвін.

— Цю тварюку треба застрелити, — несподывано запропонував міністр, і рішуче вихопив з кобури пістолет, звів гашетку і направив зброю в лице в'язня.

— Чому? — втомлено запитав Варко.

— Бо, як виявилось, ми не можемо його контролювати, — відповів пан Пантро. Гел, посміхнувся криво і вороже. Міністру здалось, що він побачив білі гострі ікла. Галюцинація?..