Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна - Страница 9

Гел як закляклий дивився на високу масивну табуретку, у темних плямах засохлоi крові, що над нею висів закріплений під стелею масивний ланцюг. Біля табуретки стояв здоровенний «Головний спеціаліст» — чи просто кат, у запраній, майже до білого кольору, формі, і теж з демонстративно позакочуваними рукавами.

Під стіною стояло п'ять озброєних солдат, біля них зупинились Нак і Довгий, вони, аби не нудьгувати, тихенько і зовсім буденно розповідали анекдоти та курили цигарки наповнюючи кімнату сизим димом.

Гела підштовхнули до столу. Кат здивовано, зверху вниз, оглянув в'язня, наче і справді не розумів, що з таким малим і тонким робити, аби випадково не розчавити. Запитливо подивився на помічника, той знизав широченними плечима і відійшов. «Головний спеціаліст» зітхнув і штовхнув Гела до буроi табуретки, брат ледь не впав. А спеціаліст запитливо подивився на вже на Нака, той теж знизав плечима, мовляв: «Маєш, те що маєш».

До кімнати поспіхом по діловому зайшов міністр державноi безпеки, сів на край столу перд Гелом, поклав теку з документами на стіл, біля лампи, поводився буденно, байдуже, як на роботі…

Хоча, хто зна може допит і є його основна робота…

Пан Пантро привітно і ласкаво привітався в в'язнем:

— Приємно тебе тут бачити, хлопчику, — Гел мовчки дивився на міністра з-під лоба, як загіпнотизований, і трохи тремтів, бо у кімнаті було холодно. А Корде Пантро що було сподівався на інакше поводження прибульця, засумнівався у правдивості отриманоi, стосовно гостей, інформаціi, зневажливо посміхнувся, і продовжив: — Та не все так погано, як тобі здається, нам потрібна деяка інформація — ти все, що потрібно, розказуєш, і ми відвозимо тебе та твою маленьку сестричку на космодром, навіть квитки вам купимо на корабель Копроконе-Ракірла, і летіть собі…

Міністр, граючись, повернув яскраву лампу світло ніби вдарило прямісінько в обличчя в'язня. Гел від очікуваноi несподіванки заплющив очі, спробував відвернутись, «спеціаліст» дав йому легенького стусана: «Не відвертайся, коли с тобою така шанована людина говорить».

Тут зайшов пан Варко, пройшов мимо Гела, і сів за стіл навпроти в'язня, в розмову поки не втручався.

Корде Пантро продовжував говорити, спокійно, чітко, аби жодне слово не залишилось поза увагою наляканого в'язня:

— Я бачу, що ти випадково потрапив на нашу планету. Бо такий, як ти, не мав шансів виконати шалений план підпільників. І тепер, коли ти провалив це завдання, можеш сміливо розповісти мені про те, де і з ким ти повинен був зустрітись.

Міністр, у новій формі, у шкіряних черевиках з металевими носами, такий самовдоволений, сидів скраєчку стола, посміхався, погойдував ногою.

Гел дивився на залізні, блискучі носи військових черевиків міністра. Знав для чого вони такі гострі, тверді і блискучі, розумів наскільки боляче, коли таким взуттям б'ють, і вичавив з себе белькотіння:

— Я не розумію, про що ви кажете.

Міністр спересердя плюнув на зачовгану чоботями кам'яну підлогу. Повторив загрозливо розтягуючи слова:

— Не розумієш?

Гел трусонув головою: ясні сині очі, як небо в сонячний день, підтверджували — що ні, він і дійсно нічого не розуміє.

Варко криво посміхнувся.

Міністр витримав паузу, і продовжив:

— Я достеменно знаю — ти шпигун і твоє завдання забрати з нашоi планети матеріали, зібрані підпільною злочинною організацією, щоб передати iх правлінню Коаліціi, і за можливістю відвезти туди свідка. Ви ж навіть катер залишили десь у лісі, збрехавши про якесь там пошкодження. Якщо ви — екологи, звичайні екологи, чому ви не прилетіли рейсовим кораблем? Бо зазвичай екологи нашоi шановноi Коаліціi, не можуть дозволити собі закупляти індивідуальні космічні катери.

— Наш катер старий, колись він був катером прикордонних служб Коаліціi, тепер його віддали нам, та він надто старий і зламався, не дивно, що він зламався при посадці, - почав виправдовуватись Гел, — ми ледь не розбились, це стара машина, ii погано відремонтували. А заховали ми його, щоб не вкрали, тут у вас, кажуть пірати, а нам за той катер ще відповідати перед начальником…

Гел думав тільки про те, що йому чомусь тут дуже холодно, аж зуби стукотіли. Та ще руки, вивернуті за спину, затерпли, і кайдани врізались в шкіру. Він несподівано з відчаєм зрозумів наскільки все по дурному, адже міністра не цікавлять ні ті документи, ні ті опозиціонери. Все, що відбувається зараз — вистава і урок одночасно, міністр вивчає його і хоче зламати та підкорити. Адже якщо спроба підкупити не вдалась, то діi міністра цілком прогнозовані. То невже підпільники, намагаючись врятувати Коаліцію, від початку заманювали на Копроконе калтокійців? Для чого?!.

А міністр — людина серйозна і зла, запальна і нетерпляча, було вже налаштувався швидко упокорити ув'язненого хлопчиська, а виявилось, що хлопчисько від страху ледь не втрачає свідомості, а кому він такий потрібен, навіщо з ним таким слабким панькатись?

— Я буду тебе бити, — роздратовано промовив міністр до переляканого в'язня.

— За що? — спантеличено пробелькотів Гел.

— За підлу брехню, — відповів Корде Пантро.

— Та хіба ж я, — запнувся на півслові Гел, він все ще тримався того плану який і привів його у цей підвал, і говорив заiкаючись, — я не розумію… я не брехав… Та за що ж?.. — з надією подивився на Варко, той не витримав волаючого про порятунок погляду, підвівся, а Гел прошепотів з відчаєм, звертаючись саме до Варко, — це не правильно…

— Не правильно? Не брехав?! Малий паршивець, ти що, знущаєшся з мене?!! — несподівано загорлав міністр безпеки.

Гел, від того крику, перелякано підхопився на ноги, та кат штовхнув його знову на стілець, в'язень закляк.

Варко відійшов від столу у тінь. Розчарування і біль не залишали його, хотів би припинити цей безглуздий допит, адже зрозуміло, що даремно підкорює Корде Пантро цього псевдо-еколога. Бо слабкий переляканий хлопець і справді нічого не розуміє і вже ледь тримається на грані свідомості.

А міністр зневажливо виплюнув:

— Куєлок! Він твій.

Кат вже хотів було згребти в'язня здоровенною, як ківш екскаватора, рукою, та Варко його зупинив:

— Почекай, Куєлок. Корде, дай мені хвилину.

— Даремно втрачаєш свій дорогоцінний час, — роздратовано кинув міністр, та відразу схаменувся, згадав що він лише третій після другого і спокійно доповнив, ніби вибачаючись, — Та вже, якщо так хочеш, то спробуй, я втомився за день, не хочу вже тих кривавих розправ з криками і сльозами. Чи, може, дівчисько сюди притягнути?

— Ми говорили про це, — сердито нагадав Варко.

— Та добре, добре! Хоч з'iж цю ляльку, — міністр стримано засміявся, — не буду я про неi згадувати! — Корде Пантро несподівано схилився прямісінько до обличчя Гела, дихнувши на нього спиртним перегаром, — і без неi впораємось.

Варко по-батьківськи зітхнув, присів поряд з Гелом. Сумно подивився на в'язня, як на нерозумне немовля:

— І що з тобою, таким впертим, робити? Тебе тут заб'ють… шкода… То може ти все таки зізнаєшся, і все розповіси, ми ж не садисти, не варвари.

— Я не знаю що вам розповідати, — з відчаєм відповів Гел.

І Варко відчув роздратування у голосі юного в'язня. Та вирішив — це від втоми.

— Отакоi. Тебе ж, напевне, ніколи не катували? Ти не витримаєш… Ніхто не витримує… Кожний, хто потрапив до рук нашого спеціаліста зізнавався у всьому, якщо не міг говорити — писав, якщо не міг писати — пояснював на мигах, якщо не міг рухатись — знімали мнемограму, — Варко з надією на розуміння дивився в сині сумні очі Гела, та бачив у глибині тих незвичних очей вперту непокору і незбагненну силу. Але не вірив у те що бачив. Не вірив і ледь відчутному у глибині душі відчуттю небезпеки, яке на мить виникло. Бо виникло воно лише на мить… Тому підвівся Варко і прошепотів: — Ти міг би вижити…

І слідом пролунав крик міністра:

— Будеш говорити, тварюко!? - і гучний ляпас оглушив Гела, і він майже не помітив коли рука ката вхопила його за комір сорочки і зірвала зі стільця. Гел спробував пручатись, та «спеціаліст» вдарив вдруге.