Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. - Страница 17

Сьогодні вранці, ще поки всі повставали, виходила надвір збирати молоді горіхи. Важливо дістати їх із дерева ще до того, як вони дозріють і впадуть самі, бо з опалих лише декотрі можуть бути такими, як треба. Кождої осені щодня мусиш з’їдати по двадесять молодих горіхів, і найкраще рано, поки ніхто не бачить, як ся збиває їх палицьов з дерева. А потім цілий день від пальців іде терпкий дух, і хочеться їсти ще, тяжко перестати, і щодня серце сполохано сіпається, коли чистиш перший горіх, боїшся того ранку, коли відчуєш, що шкірка вже твердне і скоро не буде так легко відділятися, а самі горіхи гіркнуть і втрачають солодкаву напівпрозорість, таку характерну для них на початку. Тобі так прикро і гірко від того, немов це твої роки, що минають так само швидко і висушують тебе зсередини, а потім і зовні, обростають довкола твоєї душі твердою і сухою шкаралупою, муляють і не дають спокою. Щодня по двадесять молодих волоських горіхів. Вранці і ввечері, щоб ніхто не бачив, як ся збиває їх палицьов.

Нині багато думала про те, як тяжко буває виробити в собі співчуття до людей, недосконалих фізично. Тобто не таке поверховне співчуття про людське око, якого вимагають правила пристойности, а справжнє, подолати в собі відразу до людини, яка хоча б найменшою рисою відрізняється від загалу. Я вже давно поборола в собі ту вразливість, яка колись постійно спалахувала в мені, щойно я прочувала, як хтось різко міняє своє ставлення до мене, дознавшись, що у мене лишень одна грудь. Такою я виросла змалку, лікарі не знайшли ніякої ненормальности в тому, а батько си жартував, що я справжня амазонка. Йому се навіть подобалося. Але жодному чоловікові потому, здається, ні, хоча ніхто з них одверто і не признався. Спершу мене дивували їхні нажахані погляди щоразу, коли вони дізнавалися про мій ґандж і враз не могли відчувати до мене нічого, що мужчини відчувають до жінки. Їхнє пожадання змінювалося страхом. Мабуть, то через те, що ґандж мій такий незвичний. Якби у мене відрізали грудь або якби одна нога була коротша за іншу, то вони б не хотіли мене по-чоловічому, але жалкували б, намагалися зробити щось добре. А те, що така вада досталася мені природно, просто паралізовувало їх, і вони боялися мене, як неосмисленно бояться чогось сильнішого і потужнішого за себе. Чоловіки не здольні знести жіночої сили. Навіть якщо та сила виражається всього-на-всього у відсутності однієї груді. Але потім так само несподівано страх переростав у цікавість, і я вже бачила, як їм подобається саме те, що перед тим одстрашувало, вони хочуть торкнутися відсутньої груді, і їм аж дихання зупиняється, так страшно і цікаво спробувати, як то буде з жінкою, не подібною до інших.

І ще про співчуття. Не знаю, чи можу і я пересилити себе, коли бачу відверте каліцтво. Знаю лишень, що намагаюся переконувати себе, буцімто все то неважливе, що людина в тім невинна, але десь у глибині розсудка розумію, що допомагати чи подавати копійки калічному жебракови мене змушує огида, нехіть, недостойні і бридкі почування. Невже того інстинктовного не можна перемогти розумінням? Ми оцінюємо людину і ставимося до неї, дивлячись на її вигляд. Особливо до жінок. Це, з одного боку, дає жінкам силу, адже вродлива жінка може одним поглядом спонукати закоханого в неї чоловіка на неймовірні речі. Але ще більше то несправедливо, бо відбирає нам, людським істотам, право вважати себе досконалішими і вищими за тварин. Бо ж про яку вищість можна говорити, коли ми слухаємося самих лише інстинктів, сліпих і некерованих, і сам лише випадковий поганий дух із вуст може зруйнувати нашу симпатію до когось заслуженого і поважного, хто не раз довів нам свою відданість. І нехай навіть це ставлення зміниться лише на мить, а потім ми пошкодуємо про це, але та мить дорогого варта.

Молоді яблука і аґрус. Мені смакують тільки зеленими. Важко зупинитися, коли починаєш їсти їх і відчуваєш терпкий і свіжий смак, заховану в ньому десь на самому денці гіркоту, занурюєшся у цей смак, ніби у холодну воду, яка тільки у першу мить обпалює і виштовхує, але варто перетерпіти, і вже за хвилю та сама вода аж обпікає зовні і зсередини, додає сили і пружности шкірі, і хочеться плисти і не зупинятися, не переривати той блаженний енергійний стан. Але так само швидко всьому настає кінець, від яблук із аґрусом нападає оскома, а зимна вода знову дає відчути себе, і ноги хапають корчі, й стає небезпечно, і мусиш знову повертатися до поміркованих і нудних смаків та відчуттів, ніби різко прокидаєшся з приємного сну про зелені луки і казкові палаци, бачиш довкола себе тілько пошарпані старі шпалери, а за вікном осінню мряку і болото, нескінченне галицьке болото.