Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Шабля і стріла - Покальчук Юрко - Страница 24


24
Изменить размер шрифта:

Від псів його незабаром впаду.

Співця запросили в юрту, і він розповів свою історію. З раннього

дитинства, маючи той чистий і сильний голос, яким він зараз полонив весь

аул, він, Асан, мандрував разом із знаменитим на весь степ жірау Жанібек-

батиром. Жанібек був славний воїн, уславлений в багатьох військових

походах і боях, але не меншої, а може, й більшої слави зазнав він як

мандрівний співець жірау.

Завжди був біля нього хтось із учнів, який незабаром став також

відомим жірау, навчаючись у Жанібека.

Жанібек вже був старшого віку, й Асан, сирота, якого узяв до себе в

науку Жанібек, так і лишився при ньому, хоч вже виріс і сам став досить

відомим жірау, сам складав пісні, і навіть тут чули не лише про Жанібека, але й про нього, юного Асана-жірау.

Султан Касим, відомий здавна своєю жорстокістю і немилосерд-ністю, ненавидів Жанібека і його гостре, влучне слово.

Після поразки війська султана Касима, який очолював як воєначальник

усе ханське військо, Жанібек виступив проти султана з піснею, в якій казав, що все те, що радили султанові, він відкинув, внаслідок чого загинуло

стільки воїнів і військо зазнало поразки.

Султан наказав схопити Жанібека, але той у відповідь вихопив меча.

Розлючений султан схопив лук і, пустивши стрілу, забив Жанібека на місці.

У війську почалися незадоволення, більшість засудила дії султана

Касима, чимало батирів і джигітів відверто обурювались вчинком султана.

Але той виставив свою особисту дружину і сказав, що коли хтось підійме

проти нього голос, а не те що зброю, буде так само знищений на місці. Бо

тільки в єдності, в покорі кожній дії султана, та ще воєначальника, може

триматися у війську порядок.

— Жанібек-жірау був для мене і батьком, і братом, і товари

шем — усім, що я, безрідний сирота, надбав на цьому світі. Його

смерть знищила моє життя, і я вирішив відомстити султанові Каси-

му. Довго чатував я біля його юрти, довго вишукував можливості, але нічого не вдавалося мені, його пильно стерегла охорона, і я

зрозумів, особливо після вбивства Жанібека, — мені самому не дібра

тися до нього. Я поховав Жанібека в степу, насипав курган над

його могилою, плакав там, як дитина, цілу ніч, несилий відійти

звідти. А тоді зрозумів, що єдина і найголовніша моя зброя — це

пісня, це те, що заповів мені Жанібек. І нею можна теж, як зброєю, перемогти ворога. І я склав пісню там, на могилі Жанібека, удосві

та, поклявшись ніколи не осоромити його пам'яті, завжди бути

вірним йому, Жанібеку, якого люди прозвали Добрим.

Я лишився у війську і почав співати свої пісні. Одна за одною складав я

їх. Я співав про правду і силу людини, про радість і щастя, яке віднімають

багаті у бідних, про зло, яке ніколи не буде непокараним, про добро, яке

завжди знайде віддяку. І про султана Касима, як знак біди і горя, жорстокості і сваволі, як знак смерті, що закарбована на його чолі.

Касимові донесли, і він наказав схопити мене. Але мене попередили, і я

зміг утекти, ледве схопившись на першого-ліпшого коня.

Асан-жірау не говорив, він співав це, і тиша панувала довкола, бо голос

був високий і чистий, пісня — пронизливо-болюча, і здавалося, що співає

юнак останню свою пісню, немов смерть розпростерла вже свої крила над

ним.—За мною погоня, отож я не можу лишатися у вас, бо й на вас

упаде біда через мене. Султан Касим прагне моєї крові, бо думає, що, вбивши співця, можна вбити пісню. Але вічно житимуть пісні

Жанібека і мої, може, теж, — запам'ятайте їх, люди!

В цей час забіг у юрту хлопчик і сказав, що до аулу скаче загін

вершників.

— Ось вони. Це за мною, — підвівся на ноги Асан. — Я піду.

— Слухай, хлопче, біжи в гори, там вершники тебе не діста

нуть. Понад озером приховайся в комишах, а тоді — в гори. Потім

ми тебе викличемо, коли вони заберуться геть.

Асан знизав плечима, поправив ніж на поясі і лук зі стрілами, якого так і

не зняв з-за плеча. Домбру свою закинув за спину, ви-йшов з юрти і

поспішив до комишів над озером.

Айдар мовчав, вражений. Не встиг нічого спитати ні про батька, ні про

те, що і як там у війську, бо ж султан Касим був воєначальником, коли він

потрапив у полон у Ташкенті, і це джигіти Касим-султана зараз полювали за

Асаном-жірау, ті, з ким разом він воював, був поряд у боях не один вже раз.

Він було зрадів, коли Асан-жірау сказав, хто він, бо була нагода спитати, де перебуває військо, що там і як-з його рідними... А зараз все ламалося на

очах, життя знову ставило перед ним загадку, швидше навіть — тенета, з

яких він мав виплутатися, розібрати, що і до

чого...

Він знав про жорстокість Касим-султана, знав, що не любив його і

Багенбай-батир, його батько, знав багато чого, але то все було поміж своїми, то було, але мало інший вигляд, коли дивитися на це зсередини. А зараз? Як

же зрозуміти усе зараз?

Такий чудовий, такий симпатичний Асан, такий співак і поет — і така до

нього несправедливість! А Жанібек-батир?

Айдарові ставало моторошно і дико чути, як загинув Жанібек-жірау, як

по-дурному. Як безглуздо, як несправедливо!

Асан біг до озера в очерети, коли загін із кільканадцяти чоловік

підскакав уже до аулу і широкоплечий, могутній на вигляд і похмурий воїн, очевидно начальник загону, вигукнув:

— Де він, цей зрадник, затятий ворог нашого султана? Швидко

кажіть, а то зараз зметемо ваш аул з лиця землі!

Та хтось із воїнів-прибульців, видно, таки помітив, як Асан побіг до

озера.

— Він там, — гукнув воїн, — видно, побіг до озера, їдьмо туди!

Вершники розвернули коней і помчали до озера. Що таке піший

проти кінних, та ще кількох. Серце Айдарове защеміло, і він мимохіть

схопився за зброю, коли вчув на плечі своєму важку руку оросута.

— Тихо будь! Нічого тут не вдієш, лише сам голову покладеш.

Безглуздя. Чекай! Може, він ще якось сховається! Чекай і отямся!

Але серце рвалося допомогти Асанові, підтримати його, захистити, хоч

розум і заперечував. Це справді було зараз безглуздо, намарно.

Увесь аул висипав зараз із юрт, і погляди селян були спрямо-вані до

озера, куди помчали вершники, вже прочісуючи прибережний очерет, проганяючи коней крізь високі комиші і зарості лозняку, і врешті дісталися, видно було з аулу, схилу гори, що нахилилася пологим узбіччям до озера.

— Ось він, дивіться! — вигукнув хтось, і всі завмерли, враз по

мітивши постать Асана, що видряпувався схилом гори вище й вище.

Вершники зупинились, але тільки частина продовжувала за миті, знову

гонитву, а інша помчала довкола гори.

— Вони хочуть оточити його зусібіч. З того боку гори теж мож

на на неї вибратися. Це вже далі гори вищі і схили такі круті, що не

видерешся, а тут з того боку просто провалля. Якщо він не встигни

перебігти по хребту вище, аж на ту високу гору, то все — йому

кінець! — це сказав старійшина, сивий, з ріденькою борідкою, що

нещодавно так шанобливо і поважно приймав гостя жірау, а зара:і, здавалось, на очах постарів і змалів, згорбився, тільки очі світили, як у беркута, — насторожено, зі стриманою силою і напругою.

Воїни Касим-султана вибиралися вище й вище навздогін Аса нові, який

вже помітив переслідування і поспішав, розуміючи, напевне, що йому слід

якнайшвидше видертися на гору, де він ще може мати сподівання на

рятунок.

Однак на якомусь схилі він раптом зупинився, вихопив з-за спини лук і

послав у переслідувачів стрілу, потім ще одну. Ті прилягли за камінням, але

тільки-но Асан рушив далі, як і вони схопились навздогін.

— Не стріляють, — сказав Данило, — отже, хочуть взяти жи