Покальчук Юрко

Повість «Озерний вітер» заводить читача у химерний світ дохристиянської міфології України. Озерний княжич Волин, що живе у світі русалок і змієлюдів, перелесників і вовкулаків та інших лісових демонів, торкнувшись людського кохання проходить складний шлях утверджень і втрат.

«Заборонені ігри» – це книга про велике, справжнє, палке кохання юнака і вдвічі старшої жінки. Вони були шалено, божевільно закохані. Але люди їх не зрозуміли. Автор подає головних героїв хоча й безумовно позитивними, але живими, не зідеалізованими. Василько Вовк – тринадцятилітній хлопець-циган, красивий, сильний, з пронизливим поглядом, який, здається, виходить не з очей, а десь із глибини. Люба Попадюк – сформована жінка, Василькова вчителька, одружена з нелюбом і вже має восьмирічну дочку. Василь походить із древнього роду Вовків – племені, проклятого дияволом. Ситуація така: у кожному поколінні є хтось, хто несе хрест прокляття. З тринадцяти років ночами він стає вовком, а вдень є людиною. Якщо до повноліття (а це п’ятнадцять років) його не покохає жінка, не народить йому дитину і не покине заради нього родину, дім і все на світі – він помре. Ця тяжка ноша лягла на плечі Василька. Щоночі він тікав до лісу, скидав одяг – а далі не пам’ятав, що було – і лише зранку прокидався біля своєї одежі. Але Люба покохала його, його янгольську душу і тваринну чоловічі силу. Віддалася йому повністю, душею і тілом, бо не могла інакше.

«Шабля і стріла» — нова книга Юрка Покальчука, в якій автор торкається різних пластів історії — від прадавньої міфології своєї рідної Волині («Озерний вітер») до карколомних пригод отамана опришків Данила в Україні («Шабля і стріла») і пізніше в просторах Азії, де його суперник кипчак Айдар стає потім побратимом, з яким вони разом вирушають на Січ. Далі письменник сягає в двадцяте століття — республіканська війна в Іспанії — рота імені Шевченка в Інтербригаді («І зараз, і завжди...»), боєць якої Андрій Школа проносить віру у свій народ і Україну через все життя, не зігнувшись ні на війнах, ні в сталінських таборах. В усіх творах, як завжди у Юрка Покальчука, буяють пристрасті кохання, густа еротика, але над усім наскрізно проходить одне — віра у високі моральні принципи як найвищу цінність, в людську шляхетність і особисту гідність, в незламну любов і справжню дружбу, у силу і непереможність високого духу — те, що, на думку письмен- ника, в усі часи і віки творило з людини Людину.