Світанок - Майер Стефани Морган - Страница 110

Зараз Лі, Сет, Квіл та Ембрі перейшли у підпорядкування Сема, і Джейкоб би охоче приєднався до їхнього вартування, якби міг хоч мить витримати без Ренесми, а Ренесму цілком поглинули дивні Карлайлові приятелі.

Півдюжини разів нам довелося повторити історію, яку ми розповіли клану Деналі. Спершу для Пітера й Шарлотти, яких Аліса з Джаспером відправили до нас, навіть нічого не пояснивши; як і більшість людей, які знали Алісу, вони повірили на слові, незважаючи на брак пояснення. Аліса не сказала їм і слова про те, куди вони самі подалися з Джаспером. І навіть не натякнула, чи побачаться вони ще у майбутньому.

Ні Пітерові, ні Шарлотті ще не доводилося бачити безсмертну дитину. Хоча вони знали правила, їхня реакція не була такою відразливою, як спершу в Деналі. Вони з цікавістю «вислухали» Ренесмині пояснення. І цього виявилося досить. Вони готові були свідчити на нашу користь так само, як і Танина родина.

Карлайл знайшов і прислав до нас своїх приятелів із Єгипту й Ірландії.

Першим прибув ірландський клан. Шуван (в усіх сенсах велична жінка, чиє дебеле тіло просто заворожувало своїми плавними рухами) була головою клану, але і вона, і її суворий чоловік Ліум цілковито довіряли судженням наймолодшого члена клану. Маленька Меґі, з її танцюючими рудими кучериками, не справляла такого величного враження, як двоє старших із клану, проте у неї був дар відрізняти правду від брехні, отож ніхто й ніколи не ставив під сумнів її вердиктів. Меґі заявила, що Едвард каже правду, отож Шуван і Ліум повністю повірили нашій розповіді, навіть перш ніж Ренесма торкнулася їх.

Амун та інші єгипетські вампіри — то була цілковито інша історія. Незважаючи на те, що двох наймолодших членів клану — Бенджаміна та Тію — переконали пояснення Ренесми, Амун відмовився торкатися її та звелів своєму клану залишити наш будинок. Бенджамін (неймовірно радісний вурдалак, на вигляд — зовсім хлопчисько, який водночас здавався неймовірно самовпевненим і напрочуд безтурботним) переконав Амуна зостатися, з погрозою натякнувши йому на можливий розпад клану. Амун зостався, проте й далі навідріз відмовлявся торкатися Ренесми, та ще й не дозволяв цього робити своїй дружині Кебі. Стосунки в цьому клані були дуже дивними, незважаючи на те, що єгиптяни зовні були вельми схожими — чорнокосими, з оливковою шкірою, вони справляли враження кровних родичів. Амун був найстаршим у клані, очевидним лідером. Кебі ходила за ним як тінь, і я й слова від неї не почула. Тія, Бенджамінова дружина, теж була на диво мовчазною, та коли вона промовляла, в усьому, що вона скаже, відчувалася глибока думка й виваженість. І все ж здавалося, що їхній усесвіт крутиться довкола Бенджаміна, наче він був магнітом, який утримував баланс між іншими членами клану. Я запримітила, як уважно дивився на цього маленького хлопчика Єлизар, і зробила висновок, що той має талант, який притягує решту клану.

— Не все так просто, — пояснив мені Едвард, коли ми вночі нарешті лишилися самі. — У Бенджаміна такий винятковий талант, що Амун боїться втратити його понад усе. Точно як ми хотіли приховати від Аро Ренесму, — він зітхнув, — Амун хотів приховати від Аро Бенджаміна. Амун створив Бенджаміна, наперед знаючи, що той матиме особливий дар.

— Що він уміє?

— Таке, чого Єлизару навіть ніколи не траплялося. І я про таке не чував. Таке, проти чого навіть твій щит не захистить, — він усміхнувся до мене своєю кривуватою усмішкою. — Він реально може впливати на сили природи — на землю, вітер, воду й вогонь. Нічого ілюзорного — цілком фізичний вплив на природу. Бенджамін і досі експериментує зі своїм даром, а Амун намагається відточити його дар, як зброю. Але ти ж сама бачила — Бенджамін вельми незалежний. Ним неможливо маніпулювати.

— Він тобі подобається, — зробила я висновок із його тону.

— У нього напрочуд загострене відчуття правди та кривди. Мені подобаються такі люди.

Амун же був зовсім іншим, отож вони з Кебі трималися осторонь, хоча Бенджамін і Тія вже досить тісно заприятелювали і з кланом Деналі, і з ірландськими вампірами. Ми сподівалися, що повернення Карлайла зніме напругу в стосунках з Амуном.

Еммет і Роза присилали нам одиноких вурдалаків — кочівників, які симпатизували Карлайлу, якщо таких вдавалося знайти.

Першим приїхав Ґарет — високий м’язистий вурдалак із живими рубіновими очима й солом’яним волоссям, стягнутим ззаду шкіряним ремінцем. З першого погляду на нього стало очевидним, що він — авантюрист. Я була певна, який би виклик ми йому не кинули, він би охоче прийняв його, аби тільки випробувати самого себе. Він швидко зацікавився сестрами Деналі й почав розпитувати про їхній незвичайний спосіб життя. І я миттю подумала: либонь, «вегетаріанство» стане для нього ще одним випробуванням, якому він, мабуть, незабаром себе піддасть просто для того, щоб перевірити, чи пройде він і цей тест.

Приїхали також Мері та Рендал — вони вже були друзями, хоча й не кочували разом. Вони вислухали історію Ренесми й зосталися з нами за свідків, як і решта. Як і Деналі, вони зважували, як варто вчинити, якщо Волтурі не схочуть нас слухати. Всі троє кочівників, схоже, залюбки залишаться з нами.

І що більше гостей приїжджало, то кислішим ставав Джейкоб. Він намагався триматися від вурдалаків подалі, коли це було можливо, а коли ж неможливо, буркотів до Ренесми, що декому варто було б скласти перелік гостей, якщо дехто хоче, аби він правильно вимовляв імена кровопивць.

Карлайл та Есме повернулися за тиждень, за кілька днів потому — Еммет і Розалія, і коли вони нарешті приїхали додому, всім нам стало легше. Карлайл привіз із собою ще одного друга, хоча слово «друг» у цьому разі було не зовсім правильним. Алістер був англійським вампіром-мізантропом, який вважався найближчим Карлайловим приятелем, хоча не міг витримати обміну візитами частіш ніж раз на століття. Алістер вважав за краще кочувати на самоті, тож Карлайлові, щоб привезти його, довелося нагадати йому про безліч послуг, які Карлайл зробив для нього. Алістер тримався осторонь від решти гостей, і схоже, серед присутніх кланів у нього не було прихильників.

Цей задумливий темночубий вампір повірив Карлайлові на слові стосовно народження Ренесми, відмовившись, як і Амун, торкатися її. Едвард пояснив Карлайлові, Есме та мені, що Алістер боїться зоставатися з нами, бо не знає, чим усе закінчиться. Він інстинктивно не довіряв жодній владі й, відповідно, з підозрою ставився до Волтурі. А все, що відбувалося, тільки підкріплювало його підозри.

— Звісно, тепер вони знатимуть, що я був тут, — почули ми, як він буркотів собі під ніс у себе на горищі — саме там він здебільшого сидів і дувся на всіх. — Зараз уже пізно приховувати це від Аро. А це означатиме, що мені найближчі століття доведеться бігати й переховуватися. Всі, з ким перемовився Карлайл за останні десять років, опиняться в їхньому чорному списку. Не можу повірити, що дозволив утягнути себе в цю кашу. Добре ж ви ставитеся до своїх друзів!..

І якщо він і мав рацію, що всім тепер доведеться бігати й переховуватися від Волтурі, у нього шанси добре заховатися були набагато вищими, ніж у решти. Алістер був мисливцем — хоч, може, і не таким управним, як Деметрі. Просто Алістер інтуїтивно відчував неусвідомлену тягу до того, що шукав. І такої тяги йому буде цілком достатньо, аби точно знати, де варто переховатися, щоб опинитися подалі від Деметрі.

А тоді приїхала пара неочікуваних гостей — неочікуваних, бо ні Карлайл, ні Розалія так і не змогли зв’язатися з амазонським кланом.

— Добридень, Карлайле, — привітала його вища з двох дуже високих і дикуватих жінок. Обидві вони справляли враження, наче їх навмисно розтягнули: довгі руки й ноги, довгі пальці, довгі чорні коси, довгі обличчя з довгими носами. Вдягнені вони були у звірині шкури — безрукавки та тісні штани, зашнуровані по боках шкіряними ремінцями. Але не тільки їхній ексцентричний одяг додавав їм дикості — усе в них, від неспокійних червлених очей до наглих, різких рухів, сприяло такому враженню. Я ще ніколи не зустрічала таких диких вурдалаків.