Світанок - Майер Стефани Морган - Страница 109

— І що за схема? — запитала Кармен, спостерігаючи за Єлизаром разом із Едвардом.

— Аро нечасто бере участь у таких каральних заходах, — мовив Едвард. — Але в минулому, коли Аро прагнув знайти вампіра з певним даром, зазвичай дуже швидко відшукувалися докази, що той чи той клан учинив непростимий злочин. Патріархи вирішували особисто подивитися на те, як гвардія здійснює правосуддя. А коли більшість членів клану вже були знищені, Аро раптом милував когось, хто подумки, як він заявляв, найщиріше каявся. І завжди виявлялося, що цей вурдалак має дар, яким так захоплювався Аро. І завжди цій особі пропонували місце в гвардії. Зазвичай переконати такого вампіра було неважко — йому лестило, що його так пошанували. І винятків не було.

— Мабуть, це п’янить, коли тебе обирають, — зауважила Катя.

— Ха! — рикнув Єлизар, і далі гасаючи кімнатою.

— Є одна людина в гвардії, — пояснив Едвард люту реакцію Єлизара, — на ім’я Челсі. Вона може впливати на емоційні зв’язки між людьми. Вона може ослаблювати або зміцнювати зв’язки. Вона може змусити когось почувати прив’язаність до Волтурі, бажання приєднатися, охоту догодити…

Єлизар став як укопаний.

— Ми всі усвідомлювали, чому Челсі така корисна. Наприклад, у бою, коли нам щастило розділити клани, які вступили в спілку, і тоді перемогти їх було значно легше. І якщо вдається відділити невинних членів клану від винних, то справедливість може здійснитися без непотрібної жорстокості — винних можна покарати без втручання, а невинних помилувати. В іншому разі було б неможливо утримати клан від спільної боротьби. Отож Челсі розривала зв’язки, які їх поєднували. Мені це здавалося виявом доброти, милосердя Аро. Я підозрював, що саме Челсі тримає наш клан таким тісним і дружним, але ж це було добре! Бо так ми могли більше. І так нам було легше співіснувати.

Від цього пояснення мої туманні спогади прояснилися. Раніше я ніяк не могла втямити, чому гвардія кориться своїм хазяям так радо, заледве не з відданістю коханців.

— Наскільки дужий її дар? — Таня запитала напруженим голосом. Вона швидко обвела поглядом усіх членів своєї родини.

Єлизар знизав плечима.

— Мені ж із Кармен вдалося піти від них… — і похитав головою: — Але будь-який зв’язок, слабший, ніж зв’язки між подружжям, загрожений. Принаймні у звичайному клані. Здебільшого такі зв’язки слабші, ніж у нашій родині. Завдяки тому, що ми утримуємося від людської крові, ми цивілізованіші — і це дозволяє нам будувати стосунки на любові. Не думаю, що їй вдасться зруйнувати нашу відданість, Таню.

Таня кивнула, начебто заспокоєна, а Єлизар продовжив свої міркування:

— Я гадаю, що єдиною причиною, з якої Аро вирішив приїхати особисто, та ще й привезти стількох із собою, може бути те, що він замислив не покарання, а надбання. Він має бути присутній, аби контролювати ситуацію. Але йому особисто потрібна вся гвардія для захисту від такого великого й обдарованого клану. З іншого боку, в такому разі решта патріархів залишилися б у Волтеррі незахищеними. А це занадто ризиковано: хтось може спробувати скористатися. Отож вони приїдуть усі. А як іще він має бути певен, що збереже той дар, яким так захоплюється? — міркував Єлизар.

Едвардів голос був тихим, як подих:

— Минулої осені в його думках я побачив, що він понад усе хотів би мати в своєму клані Алісу.

Я роззявила рота, згадуючи кошмари, які марилися мені давним-давно: Едвард і Аліса в чорних мантіях, у них червлені, як кров, очі, їхні обличчя холодні й чужі; вони стояли поряд, як тіні, а Аро тримав їх за руки… Невже Аліса нещодавно угледіла в майбутньому те саме? Невже вона побачила, як Челсі намагається заглушити її любов до нас, прив’язати її до Аро, Гая та Марка?

— Ось чому Аліса поїхала? — запитала я, і голос мій здригнувся на її імені.

Едвард притулив долоні мені до обличчя.

— Гадаю, так. Щоб Аро не дісталося те, чого йому кортить найбільше. Щоб не дати свій дар йому до рук.

Я вчула, як Катя й Таня перемовляються стурбованими голосами, і згадала, що вони нічого не знають про Алісу.

— І тебе він теж хоче, — прошепотіла я.

Едвард стенув плечима, і якусь мить його обличчя було дуже спокійним.

— Не так уже. Я не можу запропонувати чогось, чого він і так не має. І крім того, все залежатиме від того, чи знайде він спосіб підкорити мене. Він знає мене й усвідомлює, наскільки нелегко це буде, — він сардонічно звів брову.

На Едвардову безтурботність Єлизар тільки нахмурився.

— Між іншим, він знає і твої слабкості також, — зауважив він і виразно поглянув на мене.

— Зараз цього не варто обговорювати, — швидко кинув Едвард.

Єлизар проігнорував натяк і провадив:

— Аро захоче і твою дружину також. Безперечно, його заінтригував дар, який здатен був опиратися його впливу навіть у людському тілі.

Едвардові було неприємно обговорювати цю тему. Мені також. Якщо б Аро захотів чогось від мене — та будь-чого! — йому досить було поставити Едварда під загрозу — і я б миттю скорилася. І навпаки.

Невже смерть — менше зло? Невже насправді нам варто лякатися неволі?

Едвард змінив тему:

— Гадаю, Волтурі просто чекали на щось таке — на зручну нагоду. Вони не переймалися заздалегідь, яке вигадати виправдання для своїх дій, вони просто склали план — і чекали, коли годяще виправдання з’явиться саме собою. Ось чому Аліса змогла побачити, як розвиватимуться події, ще перш ніж Ірина з’явилась у Волтурі. Рішення було ухвалене давно, просто слід було дочекатися вірогідного обґрунтування.

— Якщо Волтурі використовують ту довіру, яку покладають на них безсмертні… — пробурмотіла Кармен.

— Хіба це важить? — зауважив Єлизар. — Хто нам повірить? Та навіть якби і вдалося всіх переконати, що Волтурі зловживають своєю владою, що зміниться? Ніхто не вистоїть проти них.

— Хоча серед нас є дещиця божевільних, які ладні спробувати, — зронила Катя.

Едвард похитав головою:

— Катю, ви тут тільки за свідків. Якою б не була мета Аро, не думаю, що він заради неї готовий заплямувати репутацію Волтурі. Якщо ми зможемо на його звинувачення навести обґрунтовані докази, йому доведеться відпустити нас із миром.

— Звісно, — муркнула Таня.

Але ніхто не почувався переконаним. Кілька довгих хвилин усі мовчали.

А далі я вчула, як шини з’їхали з шосе й повернули на ґрунтівку, яка вела до будинку Калленів.

— О чорт, це ж Чарлі, — тихо вилаялась я. — Може, Деналі пересидять нагорі, поки…

— Ні, — сказав Едвард чужим голосом. Очі його були якимись далекими — він втупився у вхідні двері. — Це не твій батько, — він перевів погляд на мене. — Це Аліса знайшла і прислала до нас Пітера та Шарлотту. Отож час підготуватися до нового раунду.

РОЗДІЛ 32. ГОСТІ

Величезний будинок був так натоптаний гостями, що ніхто не міг уже почуватися в ньому комфортно. Трималися тільки тому, що нікому з гостей не було потреби спати. Тільки обіди були ризикованими. Гості намагалися дотримуватися наших правил. Форкс і Ла-Пуш, включно з околицями, були забороненою зоною; полювати дозволялося тільки поза межами штату. Едвард, гостинний господар, позичав свою машину, кому заманеться, не змигнувши оком. Я в цій ситуації почувалася доволі неприємно й утішалася хіба думкою, що вони так і так би полювали деінде в світі.

Джейкоб непокоївся навіть більше за мене. Вовкулаки створені природою для того, щоб рятувати людські життя, а тут, буквально за крок від кордонів зграї, тривали масові вбивства. Але за цих обставин, коли життя Ренесми опинилося під гострою загрозою, він тримав язик за зубами й пропалював поглядом дірки в підлозі, щоб не дивитися на вурдалаків.

Мене здивувало, з якою легкістю наші гості-вампіри сприйняли Джейкоба, — погані передчуття Едварда не справдилися. Здавалося, вони просто не помічають присутності Джейкоба: він був неначе не зовсім живою істотою, проте й, безперечно, не їжею. До нього ставилися так, як часом люди, які не люблять тварин, поводяться з домашніми улюбленцями своїх друзів.