Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Малий і Карлсон, що живе на даху - Линдгрен Астрид - Страница 49
Він сердито надув губи, взяв стільчика й сів собі в найдальшому кутку.
— Я не граюся, як ти такий поганий, — сказав він. — Я не граюсь, і годі!
Малого охопив розпач. Нема гірше, як Карлсон не грається! Малий швиденько почав перепрошувати Карлсона, всіма способами задобрювати його, але дарма. Карлсон і далі сердився.
— Ну, я вже не знаю, що мені робити, — врешті заявив Малий.
— Зате я знаю, — відповів Карлсон. — Я ще не певний, але, може, я знов гратимуся, як дістану якусь дрібничку… Ну, врешті, я, мабуть, вдовольнився б цукерками.
Малий дав йому торбинку, і Карлсон знову почав гратися. І намірявся гратись цілу ніч.
— Гей-гей! — вигукнув він. — Ти собі не уявляєш, як я гратимуся!
А що Карлсонові конче заманулося ночувати, то Малий не мав іншої ради: мусив і сьогодні спати на канапі.
І він заходився стелити. Але Карлсон сказав, що не варто морочитись. Цієї ночі їм буде не до сну.
— Хоч я сподіваюся, що хатній цап і Юлій Любиказка от-от поснуть, щоб ми швидше взялися до роботи, — сказав Карлсон.
А дядько Юліус і справді рано ліг. Він почувався втомленим після тривожної вчорашньої ночі і цілоденного клопоту. Панні Цап теж треба було поспати після напруженого «дратурування» булочками й оладками. Невдовзі вона зникла в своїй кімнаті — себто в кімнаті Бетан, куди її на цей час примістила мама.
І дядько Юліус, і панна Цап прийшли віддати Малому на добраніч, але Карлсон заховався в шафу. Він сам вважав, що так буде найкраще.
Дядько Юліус позіхнув.
— Думаю, що Йон Блунд не забариться прийти, і під його червоною парасолькою нас усіх обійме сон, — сказав він.
«Авжеж, вас обійме», — подумав Малий, проте вголос сказав інше:
— На добраніч, дядьку Юліусе, хай вам солодко спиться! На добраніч, панно Цап.
— А ти теж лягай, — звеліла панна Цап.
І вони пішли.
Малий перебрався в піжаму. Так буде краще. На той випадок, якби панна Цап чи дядько Юліус прокинулися серед ночі й побачили його.
Малий і Карлсон сіли гуляти в голодну лисицю, чекаючи, поки дядько Юліус і панна Цап поснуть. Але Карлсон страх як шахрував, хотів весь час вигравати, а то, мовляв, він не буде гратися. Малий давав йому вигравати скільки завгодно, та коли нарешті все-таки випало, що Карлсон програв, він швиденько змішав карти в купу й заявив:
— Нам більше нема коли гуляти, треба братися до роботи.
Тим часом дядько Юліус і панна Цап уже поснули, без допомоги Йона Блунда та його парасольки. Карлсон якусь хвилю розважався тим, що бігав від одних дверей до других і порівнював, хто як хропе.
— Відгадай, хто найкращий у світі досліджувач хропіння? — весело сказав він, тоді показав Малому, як дядько Юліус і панна Цап хропуть: «гар-р-р-пі-пі-пі!» — так хропе Юлій Любиказка, а в хатнього цапа виходить: «гар-р-р-аш, гар-р-р-аш!»
Потім Карлсон згадав про щось інше. В нього ще лишилося багато карамельок, хоч він однією пригостив Малого та сам з’їв із десяток, і треба було сховати десь торбинку. Він хотів мати вільні руки, беручись до роботи. Але ж де знайти абсолютно безпечне місце?
— Бо ж прийдуть злодії, розумієш? — пояснив він Малому. — У вас дома нема сейфа?
Малий відповів, що якби був сейф, то найперше він заховав би туди Карлсона, та, на жаль, сейфа нема.
Карлсон на хвильку замислився.
— Я залишу торбинку в Юлія Любиказки, — заявив він. — Бо як злодії прийдуть та почують «гар-р-р-пі-пі-пі», то подумають, що це тигр, і не зважаться зайти.
Він тихенько відчинив двері до спальні, і «гар-р-р-пі-пі-пі» стало гучніше. Карлсон вдоволено захихотів і зник з торбинкою. А Малий лишився його чекати.
За хвилю Карлсон повернувся. Без торбинки. Але з дядьковими Юліусовими зубами в руці.
— Ну, Карлсоне! — здивувався Малий. — Навіщо ти їх узяв?
— А ти гадаєш, що я лишив би свої карамельки в того, хто має зуби? — сказав Карлсон. — От уяви, що Юлій Любиказка прокинеться вночі й побачить торбинку! І як матиме під рукою зуби, то один по одному схрумає всі цукерки. Але, на щастя, тепер у нього немає під рукою зубів.
— Дядько Юліус ніколи б так не зробив, — сказав Малий. — Він не взяв би чужої карамельки.
— Дурний ти та й годі. Він же подумає, що то прилинула якась фея з казкового світу і принесла йому торбинку, — сказав Карлсон.
— Не подумає, бо він сам їх купував, — заперечив Малий.
Та Карлсон не хотів нічого й слухати.
— Мені треба зубів, — сказав він.
Потім він заявив, що йому треба також міцного шнурка. Малий прошмигнув до кухні і знайшов у шафі з господарським начинням мотузку, на якій сушать білизну.
— А нащо тобі мотузка? — запитав він.
— Я зроблю пастку, — відповів Карлсон. — Страшну, жахливу, смертельну пастку на злодіїв.
І він показав, де саме її зробить, — там, де кінчалися вузькі сіни й починався передпокій.
— Саме тут, — сказав Карлсон.
При вході до передпокою стояло обабіч по важкому стільцеві, і тепер Карлсон спорудив там просту, але хитру пастку на злодіїв: напнув упоперек майже над самою підлогою мотузку, міцно прив’язавши її кінцями за дебелі ніжки стільців. Кожен, хто в темряві йтиме з сіней до передпокою, неодмінно перечепиться за мотузку.
Малий пам’ятав, як минулого року Філле й Рулле приходили до них красти. Вони просунули довгу дротину у шпару для листів, відімкнули замок і влізли до хати. Цього разу вони, мабуть, теж сюдою лізтимуть, то хай перечепляться за мотузку, так їм і треба.
Малий тихенько засміявся, тоді згадав щось і ще дужче втішився.
— Я дарма сушив собі голову, — сказав він. — Адже Бімбо як загавкає, то збудить цілий будинок, і Філле з Рулле тільки п’ятами накивають.
Карлсон витріщився на нього, ніби не вірив своїм вухам.
— А як так, — суворо сказав він, — як так, то я дарма зробив пастку на злодіїв. І ти гадаєш, що я на це пристану, га? Ні, собаку треба забрати, і то негайно!
Малий неабияк розсердився.
— Що ти вигадав? Куди ж я, по-твоєму, його діну?
І Карлсон сказав, що Бімбо міг би любісінько переспати в нього нагорі. Лежав би собі на канапі й сопів, скільки влізе, поки він жартуватиме зі злодіями. А як рано-вранці Бімбо вилізе з постелі, то опиниться по коліна в м’ясному фарші, пообіцяв Карлсон, аби тільки Малий був розважний.
Але цього разу Малий не хотів бути розважним. Йому здавалося, що нечесно відсилати собаку з дому. А крім того, справді добре було б, щоб пес загавкав, як надійдуть Філле й Рулле.
— Еге ж, щоб тільки все зіпсувати, — гірко сказав Карлсон. — Ніколи ти не даєш мені повеселитися, весь час заважаєш, і я нітрохи не можу ані подратурувати, ані пожартувати, ані повиступати. Де там! Аби лиш твоє цуценя могло ночами гавкати і зчиняти галас.
— Та розумієш… — почав Малий, проте Карлсон перебив йому:
— Я не граюся. Віднині сам собі жартуй, де можеш, а я просто не граюся.
Бімбо невдоволено загарчав, коли Малий підійшов і витяг його з кошика, де він уже був заснув. Останнє, що Малий побачив, як Карлсон вилетів з собакою у вікно, це великі здивовані очі Бімбо.
— Не бійся, Бімбо! Я скоро прийду й заберу тебе! — гукнув Малий якомога лагідніше.
За кілька хвилин Карлсон повернувся веселий і вдоволений.
— Бімбо тобі кланявся. Відгадай, що він сказав? «Як тут у тебе, Карлсоне, затишно! А чи не міг би я стати твоїм псом?»
— Ха-ха-ха, оцього вже він не сказав!
Малий сміявся, він добре знав, чий пес Бімбо, і Бімбо також знав, чий він пес.
— Ну, та байдуже, тепер усе гаразд, — сказав Карлсон. — Сам знаєш, коли на світі є двоє таких добрих приятелів, як ми з тобою, то один повинен часом пристосовуватись до другого і робити так, як той хоче.
— Звісно, але тим, другим, завжди виявляєшся ти, — сердито відповів Малий.
Що собі цей Карлсон думає! Адже кожен сказав би, що такої ночі, як ця, Карлсонові найкраще лежати вдома на канапі, вкрившись з головою, а Бімбо лишитися тут і лякати Філле й Рулле, так гавкаючи, щоб аж будинок здригався. Але Карлсон вважав якраз навпаки, і йому майже пощастило вмовити й Малого, що так буде найліпше. А Малий радий був повірити, бо в душі в нього все-таки жевріла жадоба пригод, і йому кортіло побачити, як Карлсон жартуватиме цього разу.
- Предыдущая
- 49/58
- Следующая