Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Малий і Карлсон, що живе на даху - Линдгрен Астрид - Страница 48
— Певне, що ні! — люто крикнула вона.
Малий злякався.
— Ні, ні, не перестала, — поправився він.
— Мені прикро таке чути, — сказав Карлсон, — бо пияцтво завдає багато лиха.
У панни Цап забулькало в горлі, і вона опустилася на стілець.
Та нарешті Малий знайшов, що відповісти:
— Вона не перестала, бо ніколи не починала, розумієш? — докірливо сказав він Карлсонові.
— А хіба я казав, що починала? — відповів Карлсон, тоді обернувся до панни Цап: — Тепер ви самі бачите, що не легко відповісти так чи ні… Дайте мені оладок!
Та коли й було щось на світі, чого панна Цап не хотіла робити, то це давати Карлсонові оладок. Люто бурмочучи, вона підбігла до дверей, відчинила їх навстіж і крикнула:
— Геть звідси! Геть!
І Карлсон пішов собі. Пішов гордо й велично.
— Я йду, — сказав він. — Залюбки. Не тільки ви вмієте пекти оладки!
Коли він зник, панна Цап довгу хвилю мовчки сиділа, просто відпочиваючи. Потім занепокоєно позирнула на годинника:
— Чогось довго нема твого дядька Юліуса. А що, як він заблукав? Адже він не знає добре Стокгольма.
Малий також занепокоївся.
— А й справді, що, як він не може втрапити додому?
Тієї миті в передпокої задзвонив телефон.
— Це, мабуть, дядько Юліус хоче сказати нам, що він заблукав, — мовив Малий.
Панна Цап пішла до телефону, а Малий і собі з нею.
Одначе то був не дядько Юліус. Малий зрозумів це, як панна Цап сказала дуже неприязним голосом:
— Ага, це ти, Фрідо? Як ся маєш? Ніс у тебе ще є?
Малий не хотів дослухатися до чужих телефонних розмов, тому пішов до своєї кімнати і сів читати книжку. Але все одно чув бурмотіння з передпокою. І те бурмотіння тривало щонайменше хвилин десять.
Малий зголоднів. Він хотів, щоб панна Цап скінчила бурмотіти і щоб вернувся дядько Юліус, аби можна було сісти до столу. Йому вже кортіло щось попоїсти. І тільки-но панна Цап поклала трубку, Малий вибіг у передпокій сказати їй про це.
— Ну добре, ходімо, — зласкавилась панна Цап і рушила перша до кухні. Але в дверях раптом спинилася. Її огрядна постать заслоняла весь отвір, тож Малий нічого не бачив. Тільки почув її сердитий крик. І як зацікавлено висунув голову з-за сукні, щоб дізнатися, чого вона кричить, то побачив Карлсона.
Той сидів собі коло столу і спокійнісінько їв оладки.
Малий злякався, що панна Цап уб’є Карлсона, бо на таке скидалося. Але вона тільки підбігла до нього й схопила тарілку з оладками.
— Ти… ти… шибенику! — крикнула вона.
Карлсон легенько вдарив її по руці.
— Лишіть мої оладки! — закричав він. — Я чесно купив їх у Ліндбергів за п’ять ере.
Він роззявив рота і запхнув у нього цілу купу оладок.
— Як я вже сказав… не тільки ви вмієте пекти оладки. Треба лиш непомітно пошукати — і десь та знайдеш їх.
Малому аж шкода було панни Цап, так вона розгубилася.
— А де ж… де ж тоді мої оладки? — простогнала вона, озираючись по кухні.
Ось стоїть тарілка з-під оладок, але порожня-порожнісінька. І це знов розлютило панну Цап.
— Клятенний хлопчиську! — крикнула вона. — Ти їх теж поїв!
— Уявіть собі, що ні, — невинно відповів Карлсон. — Завжди все на мене звертають.
Ту мить на сходах почулася хода. Мабуть, аж тепер уже дядько Юліус. Малий зрадів з двох причин: і що сварка скінчиться, і що дядько Юліус не заблукав у міській товкотнечі.
— Добре, що він таки втрапив додому, — сказав Малий.
— Хай дякує, що мав слід, куди йти! — озвався Карлсон. — А то б нізащо не втрапив.
— Який слід? — запитав Малий.
— Той, що я йому лишив, — відповів Карлсон. — Бо я найпослужливіший у світі.
Та дядько Юліус уже подзвонив у двері, панна Цап поспішилася відчиняти, а Малий побіг і собі зустрічати дядька Юліуса.
— Прошу, заходьте, пане Янсоне! — сказала панна Цап.
— Ми думали, що ви десь заблукали, — додав Малий.
Проте дядько Юліус не відповів їм, натомість суворо запитав:
— Чого це в цілому будинку на кожній клямці висять оладки?
Він підозріло глянув на Малого, і той злякано промимрив:
— Може, то Йон Блунд…
Та враз він повернувся й побіг назад до кухні сказати Карлсонові кілька теплих слів.
Карлсона в кухні не було. Тільки стояли дві порожні тарілки з-під оладок і на цераті з того боку, де він сидів, лишилася крапля варення.
Дядькові Юліусові, Малому й панні Цап довелося снідати кров’янкою.
Але вона теж смачна.
Якраз Малий і побіг униз до молочної крамниці по кров’янку. Він не відмовлявся, коли панна Цап загадала йому йти, бо дуже хотів побачити клямки, прикрашені оладками.
Та оладок піде не було. Малий оббігав усі поверхи й оглянув усі клямки, але хоч як придивлявся, а не знайшов жодної оладки і вже почав думати, що дядько Юліус усе вигадав.
І аж як зійшов униз, то побачив Карлсона, що сидів на сходинці і їв оладки.
— Добрі оладки, — сказав той. — Наш Юлій Любиказка тепер обійдеться без сліду, бо вже знає дорогу.
Карлсон захихотів.
— А хатній цап несправедливий. Каже, що я з’їв оладки, хоч я невинний, як ягнятко. А коли так, то я любісінько їх із’їм.
Малий засміявся.
— Ти, Карлсоне, найкращий у світі поїдач оладок, — сказав він.
Потім він щось згадав і відразу споважнів.
Малий згадав ту жахливу розмову, що підслухав сьогодні в парку. Аж тепер він нарешті розкаже про все Карлсонові.
— Я гадаю, що Філле й Рулле спробують тебе спіймати цієї ночі, — стурбовано докінчив Малий. — Ти розумієш, що це означає?
Карлсон облизав масні пальці і вдоволено замуркотів:
— Це означає, що ми матимемо веселий вечір. Гей-гей!
Карлсон — найкращий у світі досліджувач хропіння
Поволі настав вечір. Карлсона не було цілий день: він хотів, щоб хатній цап добре спочив після «дратурування» оладками.
Малий ходив з дядьком Юліусом до залізничного музею. Такі речі дядькові Юліусові подобалися, і Малому також. З музею вони вернулися додому і пообідали з панною Цап. Ніхто їм не заважав, Карлсон ніде не з’являвся. Та коли після обіду Малий пішов до своєї кімнати, то застав там Карлсона.
Щиро казати, Малий не дуже зрадів.
— Ох, який ти необережний! — дорікнув він. — Чого ти оце прийшов?
— Як можна питати такі дурниці? — сказав Карлсон. — Сам добре знаєш, що я прийшов ночувати.
Малий зітхнув. Цілий день він нишком тривожився і розмірковував, як урятувати Карлсона від Філле й Рулле. Ох, йому вже голова тріскала від думок! Може, зателефонувати в поліцію? Ні, бо довелося б пояснювати, чому Філле й Рулле хочуть украсти Карлсона, а цього ж не можна робити. Чи не попросити допомоги в дядька Юліуса? Теж ні, бо він негайно зателефонує в поліцію і знову ж таки доведеться пояснювати, чому Філле й Рулле хочуть украсти Карлсона. Отже, й це не годиться.
А Карлсон ані тривожився, ані міркував, та й тепер йому було байдуже. Він спокійнісінько стояв коло вікна й перевіряв, скільки виросла персикова кісточка. Зате Малий страх як хвилювався.
— Я просто не знаю, що нам робити, — сказав він.
— З Філле й Рулле? — запитав Карлсон. — А я знаю. Я ж бо казав, що є три способи: дратурувати, жартувати й виступати. І я думаю вдатися до всіх трьох.
Малому здавалося, що найкращий був би четвертий спосіб, а саме: щоб Карлсон якраз цієї ночі лишився вдома, в своїй хатці на даху, й лежав під укривалом тихенько, як миша.
Та Карлсон заявив, що чогось безглуздішого за це він зроду не чув.
А все ж Малий не хотів здаватися. Дядько Юліус купив йому торбинку карамельок, і він сподівався, що, може, Карлсон сквапиться на цукерки. Він якнайзвабливіше помахав торбинкою біля самого Карлсонового носа й хитро сказав:
— Я дам тобі цілу торбинку, як ти полетиш додому й ляжеш спати.
Але Карлсон відіпхнув його руку.
— Фе, який ти поганий, — сказав він. — Їж сам свої паршиві карамельки. Нащо вони мені здалися!
- Предыдущая
- 48/58
- Следующая