Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Листи в Україну. Вибране

Андрухович Юрий Игоревич

Выбрать книгу по жанру

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 6

Изменить размер шрифта:

«Ще о шостій ранку пітьма…»

Ще о шостій ранку пітьма.

Непочатий сніг, наче луг.

І небес на небі нема,

тільки вітряні гнізда хуг.

Тільки вкутані у мішки

тьмяні ружі з-над холодів

знаменують земні стежки

на німих розпуттях садів.

Перша зміна о восьмій — час

освітити вікна і шлях.

Починається світло з нас,

ніби вічна вода в полях.

Ніби сіємо в чорну рань

перші крихти тепла зі жмень,

аж заблисне досвітня грань,

і від того довшає день.

І тому в осередді стуж,

під безоднями хмар і крон,

оживають глибини руж

і рушає рослинна кров…

ТРИ БАЛАДИ

1. Лемберзька катастрофа 1826 р.

Дня 14 липня 1826 року прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників.

І. Крип’якевич. «Історичні проходи по Львові»

З отого дня суремного, як завалився ратуш,

усе навіки зважено і вписано в архів:

«Понесено у людності не так велику втрату:

погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників».

Маленька апокаліпса на ринковому пляці:

з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,

мов гер таємний радник над аркушем реляції:

один трупач,

тфох шофнірів,

кількох ропітникіф.

Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.

Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.

На поминках буяла чернь і мандрівні каліки,

і гупав куксами о брук увесь калічий рід

(і кожен чесно їв і пив, і плакав, як умів:

погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).

Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,

де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,

як на майданах і в шинках реве житейське море.

Там інше світло — і воно біліє над кістьми.

Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто —

їх не любили на землі й забули серед хмар.

Ішов попереду трубач.

Він дув натхненно й чисто —

так, ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.

Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,

вони злягли на дно часів — плече коло плеча,

лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,

таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.

2. Дидактична вистава в театрі Богуславського

Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, — при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…

І. Крип’якевич. «Історичні проходи по Львові»

Панове публіка, для трепету і млості,

для гостроти і свіжості в серцях

репрезентуєм підземельні кості.

Панове, всі ми ходим по мерцях,

як по мостах. Вони лежать під нами,

тверді, мов підмурівки у домах —

ростуть униз невидними вогнями.

Пройміться світлом ницих костомах!

Розкішно вам у ложі, мов на лоні,

на галереях — тупіт і аншлаг,

ви так бурхливо плещете в долоні,

немовби винні в смерті бідолах.

Панове, цить!

(Стікає воском люстра.)

Мерці мерцями, їм не в голові.

А ми — мов лишаї на тілі людства —

голодні, геніальні і живі.

Тож порятуйте нас! І лорнетуйте

худу й безкровну шкіру галатей.

Подайте хліба, рани побинтуйте —

панове, всі ми схожі на людей,

зігравши королів і принців крові,

у вицвілих плащах, мов у мішках,

підем у тьму — в мансарди вечорові

і спати полягаєм на дошках.

3. Нашіптування з віків

В 1885 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону каварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь.

І. Крип’якевич. «Історичні проходи по Львові»

Мій цісарю, хвала тобі — яка щаслива нація,

що ти ступив на наш пісок вечірньої пори.

Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація,

остроги в тебе сріберні. Ти дивишся з гори.

І дим ракетниць очі їсть — яке палке зворушення!

У церемоніймайстра з напруги карк упрів.

Ми всі готові хоч на смерть, мов посполите рушення,

і сльози капають з очей гицлів та шандарів.

(Наш загумінок став як сад. Петардами і бомбами

обстріляно небесне дно для більшої краси.

Оркестри віддано ревли тромбонами і тромбами,

повії прали неґліже і пудрили носи.)

Ілюмінація! Оркестр! Волаємо і граємо:

цісaрська доля — наче сфінкс, і що вона пошле? —

чуму, пожежу чи війну, небіжчика в Сараєві,

тож веселися, цісарю, ти ще дитя мале!

Ще маєш білого коня і капелюха з перами,

твердиня влади, мов горіх, імперія без меж,

таємно вішаєш когось, обдурюєш паперами,

і де ще той двадцятий вік, в якому ти помреш?

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 6