Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Листи в Україну. Вибране

Андрухович Юрий Игоревич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 7

Изменить размер шрифта:

ФОТОЕТЮДИ

Етюд серпня

серпень жарінь розпашілого глека

жовто спахнули дахи і портали

книга яку неуважно гортали

раптом сліпучо заквітла мов спека

серпень ріка невимовно солодка

плинуть будівлі старої сецесії

чиста й тонка світляна поволока

вкрила дерев полудневі процесії

ерпень моя невблаганна ідилія

теплого воску олійна держава

вулиця скрипка соната неділя

гостра як жала

тривожна

тужава

Етюд неспокою

трава на камені вона

вночі росте у ранах дому

трава лунка немов луна

рослинне тіло в кам’яному

і ми так часто не спимо

і наслухаємо допоки

нічна трава зітхає мов

нічні озера і затоки

себе вганяючи мов клин

у ці крихкі тріскучі плити

запасти в усмішки щілин

триматись каменя і жити

хоча б між рейок і коліс

між днями виникне і снами

висока й чиста ніби ліс

трава яка прийде за нами

Вуличний етюд

вітер то птах опівнічний змах

що там за вікнами в сонних домах

тьмяні жарівки свічковий сад

тихі водойми таємних кімнат

риби на стінах безгучно шепочуть

з кранів іржаві потоки хлюпочуть

отже прийшла кристалічна тверда

з чорних лісів запізніла вода

промінь метелика в люстро влетів

місячно вигнуті спини котів

чаші чарки на серветі

сервант

погруддя мислителя (може кант)

іноді з піни фіранки лице

визирне

ніби чекав я на це

Етюд з воронами

на цьому світі стільки ірреального

шукаємо тверду земну основу

грудневе пиво біля кафедрального

і сірий день мугиче боса-нову

відлига як сльоза над містом лине

автобуси приходять і відходять

і в наших кухлях писаної глини

колишеться гірка бурштинна подать

ми так цього тепла затято прагнули

як вимерзле сплетіння винограду

ворони ці маленькі чорні ангели

збирають на фронтоні чорну раду

і тане сніг в якому так намішано

пісок і сіль тяжкі земні мірила

а ми в холодні кухлі тепло дишемо

і дивимось як мають чорні крила

НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ

Касарня

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона

адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось

коли споночіє

певно вона мурована

ще й досі в ній пахне людським потом

і сіном зі стаєнь гусарського реґімента

здається має кам’яні сходи

а коли ми шкребемо її безкінечно чорну підлогу

відламками шкла і тупими бритвами

то здається шкребемо спину великого кита

вгрузлого в мілину

у листопадовій пітьмі шостої ранку

лунає сурма побудки

розлучивши кожного з його нічними дівчатами

і під хрипкі погрози капралів

друга чота зіскакує на голови першій

ми ніяк не можемо розтулити очей і руки

все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають

і так починається день

Вокзал

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд

слідуючи за дороговказами поспішаємо

крізь тісні коридори між клунками й валізами

нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням

повисла запорошена тьмяна

флорентійська люстра

стискаємо спітнілі мідяки як пружину

шикуємося в безладні черги

над нами гіпсовий настінний путті десятих років

дме в позолочений ріжок іноді

глянемо в бік знудженої блондинки

що притулившись до колони їсть яблуко

врешті виринаємо

на пропахлому пивом і трояндами пероні

когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося

чи знайшли своє місце

аж поки не відірвемось від землі

і м’яко рушимо

заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть

перші дерева в приміських лісах

Університет

ми послуговуємось мертвими мовами

ходимо безпорадні серед астролябій реторт

черепів

з висоти земляного валу слухаємо

дзвін миколая на брукованому подвір’ї слухаємо

красномовного ритора заляпаного крейдою цицерона

на уроках медицини зазираємо в очі

мерцям

ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки

вранці чемно ступаємо за капеланом

жбурляємо в котів малими філософськими камінцями

опівдні втікають від нас

найдотепніші силогізми і формули адже

поруч за крутими вогкими мурами

саме розвішує щойно випрану

мокру ваговиту

білизну

медова служниця підстарости