Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 52

Кадриль також поскакав далеко: вiн побачив, як блищать унiформнi погони, еполети, нашивки i ще щось подiбне.

Твiнас з задоволенням провiв би Ейнору, та, пригадавши, як вона дивилась на пiлота своїми зачарованими очима, вирiшив не плутатись у неї пiд ногами - тим паче, що побачив збоку полички, повнi люльок.

- Китичко, - нагнулася до песика Ейнора, - ходiмо удвох, може, знайдемо щось вартiсне.

- Та менi нiчого не треба, - затряс головою Китичка, - менi всього вдосталь... навiть забагато.

- То ходiмо так собi подивитися, - запропонувала Ейнора. - Тепер, коли я можу бачити, я дивилася б i дивилася б на що завгодно.

I вони удвох попростували до вiддалених комiрок. Китичка йшов i нi на що не звертав уваги, опустивши голову додолу, а Ейноринi очi, навпаки, бiгали з однiєї полицi на другу.

- Туфельки! - дивувалася вона. - Рукавички!.. Нiколи не повiрила б, що можуть бути такi дивнi рукавички!.. Глянь, Китичко, ось цi, з вирiзом, видно, для того, щоб джентльмени цiлували руку... Сорочечки!.. I яким тiльки мереживом не обшитi!.. Китичко, адже нiчого поганого не трапилося б, коли б я свою пошарпану сорочечку помiняла на нову?

- Обов'язково помiняй, - пiдтримав її песик.

- Я i для тебе що-небудь знайду, - пообiцяла йому Ейнора.

- Менi нiчого не треба, - повторив песик, вiдiйшовши вбiк, щоб не заважати Ейнорi переодягатися i щоб вона сама ще видивилася щось пiдходяще. Проходячи повз вiдчиненi дверцята, вiн побачив за ними полицi, на яких лежали самi ранцi, i мiж ними навiть був один з червоним мухомором зверху. Та Китичка швиденько вiдвернув убiк голову i не зупиняючись пройшов далi.

У мандрiвникiв вiд маси речей, маленьких i великих, просто голови наморочились, рябiло в очах, плуталися ноги мiж безлiччю полиць. Дивно i якось страшно було подумати, що можна брати що тiльки хочеш, що тобi заманеться - i навiть без дякую!.. Тому залу не було кiнця, проходи мiж комiрками звивалися i розгалужувалися на всi боки, але не було небезпеки заблукати: скрiзь висiли дороговкази, якi позначали дорогу назад. I скрiзь обабiч бiлiли дверцята з намальованим ключем чи ключиком i надписом, наприклад: "Усе лялькам", "Усе зайчикам" або "Усе для нареченої"... Мандрiвники, не встоявши перед спокусою, вiдчиняли то однi, то другi дверцята i щоразу натрапляли на що-небудь потрiбне. Ось Твiнас знайшов ящичок з повною колекцiєю люльок, потiм дуже зручний цiпок, щоб спиратись на нього, натрапив навiть на колекцiю кубикiв - на жаль, кубика з розгаданим срiбним трикутником мiж ними не було. Несучи ящичок з люльками i спираючись на цiпок, вiн уже збирався повертатися назад, коли побачив дверцята, а на них надпис: "Усе для пiнгвiнiв".

- Хай тобi сто лих! - розхвилювавшись, прогудiв товстун i натиснув на ручку дверцят.

Його малесенькi очицi забiгали по полицях - так багато тут було необхiдних, говорячи словами Легарiї, життєво необхiдних штучок. Ось на однiй полицi лежить цiла купа запасних нiг! Твiнас несмiливо пошукав там i знайшов таку, яка майже не вiдрiзнялася вiд його здорової ноги; тремтячими вiд хвилювання крильцями стягнув танку, яка ледве трималась, i приставив нову ногу. Кляп! - мiцно присосався її липкий кiнець - i Твiнас вiдчув, що вiн упевнено стоїть на двох мiцних ногах!

- Жодних люльок! - залепетав товстун, сп'янiвши вiд щастя i махаючи поношеною тапкою.

Вiн ще подививсь i знайшов жилетку: спереду бiлий пух, на спинi темно-синя i вся блищить; коли вiн, сопучи, натяг на себе жилетку й застебнув її, вiдчув, як жилетка облягла його, немов гумова. Пiдiйшовши до дзеркала, - мiж iншим, у кожнiй комiрцi висiло по дзеркалу, - Твiнас побачив, що вiн став тоншим i наче пiдрiс... Вiн ще подивився на всi боки i побачив маленький телевiзор з ручкою, щоб можна було його носити, а ще надувне гумове крiсло. Твiнас, недовго думаючи, надув крiсло, поставив перед телевiзором i, зручно сiвши, почав уважно дивитися жахливий детективний фiльм... Здавалося, нiби йому нiчого не бракує - нi вигод, нi щастя, та очицi у Твiнаса були невеселi. А на найцiкавiшому мiсцi фiльму, коли сищика почали душити два злочинцi, Твiнас загудiв баском:

- Та хай...

I задрiмав, хоч жилетка йому добре тиснула... Отож, ясна рiч, Твiнас не чув, як по сусiдству все перерив на полицях Кадриль. Вiн уже встиг облiтати десятки комiрок i знайти там дуже потрiбнi речi, не взяти якi було б просто нерозумно! Ну як ти знехтуєш iще однiєю планшеткою з блискучими, неначе золотими, обшивками? А як ти не вiзьмеш унiформної шапки з перламутровим козирком, кокардою i помпоном iз золотих ниток?! Його стара унiформна шапка - лише блiда тiнь нової шапки!.. А ще унизаний монетами пояс iз справжнiм маузером? А чобiтки з м'якими пiдошвами i кавалерiйськими острогами? А чемоданчик "дипломат" - начальник без нього не начальник!.. Нарештi вiн, як i Твiнас, натрапив на дверцята з написом: "Усе для зайцiв", а за дверцятами - полицi iз запасними частинами. Кадриль приладив собi перед дзеркалом нове вухо, додав ще новi, найдовшi, якi пощастило знайти, вуса. Тiльки притулив - i вони вмить приросли до щiк, не нахвалишся! Потiм Кадриль знайшов клей i залiпив таємну кишеньку - адже в пiджаку-унiформi є справжнi внутрiшнi кишеньки, а ця лише тебе компрометує, ось як!.. Було, було на що подивитись у дзеркалi, i коли дивився, то ще й наспiвував:

Я сам начальник, над усiма начальник,

Над усiма сам я начальник,

Я сам над усiма сам начальник!

Начальник, начальник сам, сам, сам!

Та найщасливiшою за всiх була, звичайно, Легарiя: стiльки дефiцитного добра! Це не жалюгiднi вiдходи iз смiттєвоза, якими вона була напхала свою торбу... I вона як залiзла в одну комiрку, то не могла вибратися звiдти, поки не перерила все до кiнця: стiльки нових речей i всi потрiбнi, все треба б узяти, всi страх як життєво необхiднi - ось хоч би набiр капелюшкiв, а ще тканi й плетенi шарфики, срiбнi й латуннi брошки, а про сумочки, валiзки, саквояжi, торбинки годi й казати!..

Є добро, є куди це добро поскладати, лише немає... немає... Легарiя тоскно зiтхнула: нема попутника, джентльмена, який iшов би поряд i нiс її сумку. Ах, коли б була i така комiрка, в якiй попiд стiнами стояв цiлий ряд джентльменiв, а ти вибрала б собi найдостойнiшого з-помiж них... "Нiчого, заспокоїла себе, - ще попереду Тандадрика, i джентльменiв там буде вдосталь!.."

Китичка, залишивши Ейнору переодягатись, довго блукав плутаними переходами мiж дверима, зрiдка пiдводячи очi на надписи: "Усi картинки", "Усе для iгор", "Усе для собачок", "Усе для мандрiв", "Усе для банкетiв"... Зрештою зацiкавився одними дверцятами - "Усе для карнавалу" - зацiкавився тому, що йому спало на думку: "Якщо є "Усе для карнавалу", то, може, десь має бути i "Усе для сутi"? Справдi, якщо тут усе є, то чому не може бути i сутi!.. Та скiльки вiн не бiгав i не придивлявся, нiчого схожого не знайшов i вирiшив повернутися до Ейнори й запитати у неї про одну суттєву рiч...

Китичка знайшов Ейнору за навстiж розчиненими дверима "Усе для молодят". В однiй руцi вона тримала модний спортивний костюм, у другiй сукню для нареченої, довгу й бiлу як снiг.

- Ейноро, - звiв на неї очi Китичка, - скажи менi одну рiч...

Та лялька запитала сама:

- Порадь, Китичко, ти менi: яку сукню краще надiти? Весiльну? Мандрiвну? Чи, може, спортивнi джинси, як ти гадаєш?

- Що б ти не надiла, тобi все личитиме, - вiдповiв песик. - Усе тобi личитиме... Ейноро... - I тихо вийшов iз комiрки.

Усмiхаючись своєму зображенню в дзеркалi, Ейнора надiла i скинула, надiла i знову скинула, i ще раз, i ще...

НАЗАД ДО "СРIБНОЇ ШИШКИ"

Довго-довго крутився круг каруселi, поки нарештi одне за одним посiдали на стiльчики i пiднялися вгору шукачi Тандадрики, якi довгенько були затрималися у комiрках. Першим опинився бiля каруселi Китичка - трохи походивши, вiн скрутився калачиком на картинцi з старовинним ключем. Поряд вiн поклав якусь рiч - чи то одежину, чи, може, ганчiрку, не зрозумiєш. Через деякий час iз стiльця, який ще не пiднявся, миттю вискакує начальник Кадриль i стає немов укопаний: видно, вiн згадав, що стрибати личить тiльки гарячкам. Вiн одягає новий унiформний пiджак з адмiральськими погонами та безлiччю нашивок; пiджачок пiдперезаний бiлим поясом з кобурою, з якої стирчить рукоятка маузера; на другому стегнi висить нова планшетка. В однiй лапi вiн стискує валiзку "дипломат", повнiсiнько напхану рiзними штучками, страх необхiдними для керування, що їх вiн набрав у комiрцi з надписом: "Усе для начальникiв". Iз обох бокiв нової шапки стирчало по вуху, а особливо величнi вуса - таким може позаздрити сам тюлень!.. Незабаром карусель пiдняла нагору й Ейнору; вона теж несла з собою два чемодани, якi по-джентльменськи поспiшив узяти вiд неї Менес. Ейнора була в срiблястому оксамитовому жакетi i в вишневих вельветових штанях; її пухнасте лляне волосся ледве прикривала модна пiлотка, на шиї мiнилася низка перлiв. Зворушена увагою Менеса, розпашiла, вона звела на пiлота сяючi й запитливi очi.