Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 51

- Але я не сказала найголовнiшого, - суворо глянула на пiлота Ейнора. - Всi ви пам'ятаєте, як я лежала непритомна на порозi корабля?.. Я знепритомнiла для того, щоб таємно пробратися в кабiну пiлота й подивитися... побачити...

- ...оцю рiч, правда? - Менес одстебнув комбiнезон i витяг iз-за пазухи опудало небаченого птаха.

- Так, але той був набагато... набагато бiльший i страшнiший.

- У страха великi очi, - спокiйно усмiхнувся пiлот. - На планетi, на яку ми щойно сiли, таких опудалiв ви знайдете ще бiльше. Знайдете i такi штучки, якi вам пояснять, чому я маю другу руку, хоч насправдi її у мене i не було. - Повертiвши щось у комбiнезонi, вiн всунув у пустий рукав руку i став перед мандрiвниками, розвiвши обидвi руки.

- То хто ж ви такий, скажiть нарештi?! - просто запитала Ейнора, дивлячись своїми карими очима в його непрозорi скельця окулярiв.

- Я?.. Я i iграшка, i гравець... А для вас, Ейноро, буду казковий принц, про якого ви мрiяли в склянiй шафi в зимовому холодному лiсi.

I вiн поклав їй на плечi обидвi руки. Наче начарована, Ейнора не в силi була поворухнутись, а потiм несмiливо простягла руку й трiшечки пiдняла темнi скельця окулярiв. На неї - мов два клаптики блакитного неба, мов двi незабудки - глянули очi казкового принца.

- Вона вже кокетує! - заверещала референтка.

Вiд дверей пiлотової кабiни, де старанно нiс сторожову службу Твiнас, донеслося ледь чутне тяжке зiтхання: що дiялось пiд лiвим крильцем товстуна, вiн i сам добре не знав, одначе ясно - нiчого веселого. Чекав i нiяк не мiг дочекатися, коли ж нарештi пiлот знiме руки в рукавицях iз Ейнориних плiчок, i нiколи-нiколи вiн ще не вiдчував себе таким товстим, незграбним бевзнем... Вiн, сищик, зi своєю люлькою i нюхом не вiдчув тих таємниць, якi вистежила Ейнора, котра так само терпляче чекала, коли пiлот забере свої руки... а може, того вона зовсiм не чекає? Ах, вiн, Твiнас, нiколи не насмiлився б ось так покласти крила їй на плечi i втулитися просто в її очi, як оцей... казковий принц!

Вiд похмурих роздумiв у Твiнаса опустилася голова, iз дзьоба випала вже непотрiбна люлька, i, обiпершись об дверi пiлотової кабiни, вiн задрiмав. Тому не почув, як пiлот промовив:

- Ось що ми зробимо. Так, як я вже маю обидвi руки, то буду катапультуватись я i роздивлюся, як вiдчинити дверi корабля, щоб можна було всiм зiйти на землю схiдцями. Чекайте сигналу.

Вiн пiшов у "Шишечку"; всi мовчки стежили за його ходою, а Китичка аж у люк залiз, щоб ближче подивитися, як пiлот натискує на синю кнопку, як високо пiдскочить крiсло й викине його через вiдкритий дашок.

Незабаром у тому боцi, де були дверцi, пролунав стукiт - це був знак, що можна вiдчиняти. Начальник Кадриль, про якого досi неначе й забули, знайшов нарештi привiд нагадати про себе.

- Наказую натиснути на ту кнопку, щоб вiдчинилися дверi, - повелiв вiн.

Ейнора натиснула на кнопку, дверцята вiдчинились, i всi зрозумiли, чому пiлот пропонував катапультуватися. Покриття на планетi було таке м'яке, що корабель вгруз у нього майже до половини. Пiлотовi пощастило звiдкись притягти кiлька дощок i одним кiнцем обiперти їх об порiг дверей, вдавивши в цьому мiсцi покриття. Отож мандрiвникам не треба було й спускати схiдцi: по похилих дошках вони зiйшли на хистку поверхню планети. Останнiм покульгав, сонно киваючи дзьобом, бiдолаха Твiнас.

БIЛЯ КАРУСЕЛI

Чому таке хистке покриття планети, скоро було вияснено: планету окутувала пластикова плiвка. На нiй були намальованi ключi, самi лише ключi - вiд ключика од французького замка до ключа од здоровенного старовинного замка, яким замикали ворота замку.

Пiлот почекав, поки всi зiйшли на пластикову плiвку, i звернувся до Кадриля:

- Начальнику, можете наказати мандрiвникам опуститися пiд покриття. Тим, хто що знайде собi пiдходяще, - хай вiзьме з собою на Тандадрику.

- А сумки для тих пiдходящих речей будуть? - заблищали у Легарiї очi.

Пiлот мовчки кивнув головою i повiв мандрiвникiв до продовгуватого промiжку, в якому поволi крутилося сторчове колесо каруселi з маленькими стiльцями: з одного боку колеса вони пiдiймалися, з другого опускалися.

Пiлот почекав, поки всi пiдiйшли ближче до колеса, i звернувся до Кадриля:

- Начальнику Кадриль, у вашiй волi заборонити чи дозволити спуститися мандрiвникам у склади планети.

- Увага! - ляснув по планшетцi начальник. - Всi до одного спускаємось пiд покриття планети.

А пiлотовi наказую залишитися на поверхнi i налагодити радiозв'язок з планетою Тандадрика. Суворо попрошу, щоб, коли ми повернемося, було приготовлено рейсовий корабель!

Пiлот тричi кивнув головою, цим показуючи не лише начальниковi, але i всiм, що мудрiшого наказу нiхто не придумав би, а референтка вiд себе додала:

- Конструктивний i...

- ...i схожий на мавпячий, - закiнчив голос, той само невловимий хриплий голос.

Начальник вiд лютi скам'янiв.

- Хто сказав?! Хто вимовив?! - розлючено подивився вiн довкола. - Хто смiє глузувати з... - Вiн був зiбрався вже сказати "з мого авторитету", та швиденько передумав: - ...моєї референтки?!

- З мене? - здивована, запитала референтка.

- Так. Хто смiє назвати мою референтку мавпячою?!

Збентежена Легарiя мiцно стулила зябра. Мовчали й усi iншi.

Начальник вiдстебнув кобуру револьвера:

- Наказую невiдомому голосовi заткнутися назавжди або... - Вiн вийняв револьвер i помахав ним у повiтрi. - Або...

- ...посвисти, - вiдiзвався хриплий голос немов iз-пiд землi.

Що тут скоїлося! Усi зареготали. У Твiнаса аж пузце затряслось, у Ейнори обидва ряди зубiв забiлiли, навiть у референтки куточки зябрiв засiпалися, навiть скельця в пiлотових окулярах веселiше заблищали, i навiть кiнчик писка у Китички трошечки пiднявся вгору...

Тому, хто оголосив цей наказ, здалося, нiби вiн на їжака сiв. I, щоб спасти свiй авторитет, який так похитнувся, вiн поблажливо посмiхнувся:

- Я також люблю гумор... А тепер марш усi вниз! - I, щоб остаточно вiдновити свiй авторитет, вiн додав: - Оскiльки дорога невiдома й можливi рiзнi пригоди, начальник спуститься першим!

I тримаючи в лапi револьвер, Кадриль сiв у сидiння каруселi i пiрнув униз. Одне за одним сiдали й iншi мандрiвники, поки залишився один Китичка. Вiн хотiв повернутися в корабель, але пiлот Менес загородив йому дорогу й рукою в рукавицi виразно показав на промiжок. Песик байдуже повернувся до каруселi й поринув у невiдомий свiт, який таївся пiд синтетичним покриттям з безлiччю намальованих ключикiв.

Залишившись на самотi, пiлот Менес здiйняв трiснутi окуляри i довго-довго дивився на порожнi стiльцi каруселi, якi все крутилися i крутилися. Очi у нього були блакитнi й сумнi, як у паяца iз спаленої планети.

У СКЛАДАХ

Спустившись униз, мандрiвники вилiзли з каруселi й опинилися у тамбурi, з якого розходилось кiлька довгих коридорiв. Високо над головами розстилалося пластмасове небо чи стеля, усiяна бiлястими ключами й ключиками, а на стiнах було намальовано безлiч дверей-ворiт: вiд покручених, унизаних коштовним камiнням дверець старовинного годинника до дверей гаражiв, вiд садових хвiрток до обкованих залiзом ворiт замку з пiдйомним мостом... Мандрiвники роздивились навсебiч i рушили слiдом за начальником в один iз довгих коридорiв.

Коридор почав ширшати i зробився майже залом, який високi дощанi стiни дiлили на маленькi комiрки з полицями. Однi полицi були заваленi панчохами, другi - рукавицями, третi - поливалками для квiтiв, четвертi - гудзиками, п'ятi - кольоровими олiвцями, i так без кiнця...

- Оце тобi так! - першим схаменувся Кадриль. - Наче в магазинi!

- I невже все даром, за спасибi? - не могла повiрити Ейнора.

- Атож, - солiдно пiдтвердив начальник, - дано офiцiйний дозвiл брати все, що хочеш.

- Але, - з жаднiстю обдивилася Легарiя, - не бачу дефiци...

Не встигши докiнчити, вона поплигала в бiк однiєї полицi, що стояла вiддалiк i була напхана хутровими мантiями: лисячими, бобровими, кролячими, соболиними i так далi.