Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 53

- О! - вирвався у нього вигук. - Ви чарiвна, ви справжня ледi, у вас чудовий смак, та...

Тут iз каруселi випала напнута горностаєвою мантiєю Легарiя в схожому на тюрбан атласному капелюшку з блискучим топазом посерединi. Але, що найдивнiше, - вона несе одну невеличку, вишиту намистом сумочку - в такiй могла помiститися носова хустинка й ота крупина. Побачивши таку скромнiсть референтки, мандрiвники аж ахнули, i їм стало соромно за свою зажерливiсть, але вiдразу й заспокоїлись: вiд ручки сумочки тяглася мотузка, до якої були прив'язанi сумки дедалi бiльшi й бiльшi до останньої, що була бiльша за саму власницю.

- Це моя рацiоналiзацiя, - гордо пiдняла тюрбан Легарiя, марно виглядаючи джентльмена, який полегшував би їй ношу.

Останнiм iз каруселi випхався Твiнас - заспаний, з рюкзаком на спинi; в рюкзацi надувне крiсло, портативний телевiзор, набiр люльок, коробочка з кубиками i стара тапка. Приємно було дивитися, як вiн ступає обома здоровими ногами; нова трохи блискучiша й проворнiша - видно, не встоїть на мiсцi пiсля довгого вiдпочинку на полицi. Нова жилетка так тиснула, що довго не подрiмаєш: нiчого, вiн потерпить у нiй, поки поруч буде Ейнора... Вона саме навпроти стоїть i з усмiшкою дивиться на колишнього товстуна.

Твiнас витрiщив свої маковi зернятка i аж роззявив рота.

- Чому ви мовчите? - ще привiтнiше усмiхнулася Ейнора.

- Ви... ви... - басить i не може вибасити Твiнас. - Ви...

- Ну, яка я? - грайливо повертається на високому каблучку Ейнора.

- Наче iз вiтрини... iз журналу мод, - виговорює колишнiй товстун, насилу дихаючи в тiснiй жилетцi.

Ейнора щасливо смiється i схиляє голову на плече Менесу.

Цього Легарiя не може знести - вона легше несла б усi свої сумки!

- Твiнасе, - ласкаво звернулася вона до нього. - В цiй жилетцi ти справжнiй солiдний джентльмен. Тому йди сюди i вiзьми мiй багаж

- Я вже лiзу в корабель, - поставив Твiнас ногу на сходинку.

- Стiй! - наказав йому начальник i повернувся до пiлота Менеса. - Що це означає? Де рейсовий корабель iз Тандадрики?! Ви не виконали мого наказу? Не налагодили радiозв'язок?!

Пiлот по-вiйськовому виструнчився i вiдрапортував:

- Радiозв'язок налагодив. Iз Тандадрики я отримав радiограму: "Замiсть рейсового корабля вас зустрiне маршрутний повiтряний пором наймодернiшої конструкцiї, який у космосi вiзьме на борт "Срiбну шишку" з пасажирами i доставить на Тандадрику. Порому вже дано сигнал вилетiти".

Начальник Кадриль кивнув головою в знак згоди i повагом вимовив:

- Уперед! Наказую приготувати корабель в путь!

- Слухаю! - вiдповiв пiлот i пiшов до корабля.

Усi заметушились, i лише зараз начальник побачив Китичку, який стояв осторонь похнюпившись. Прикро вражений, Кадриль з нiг до голови обдивився песика.

- Мандрiвнику Китичко! - суворо запитав. - Що все це означає?

Китичка наче нiчого й не чув.

- Мандрiвнику Китичко, - ще суворiше повторив начальник, - невже вам не соромно буде показатися в такому виглядi на Тандадрицi?! - I вiн ворухнув вусом до референтки, щоб вона це теж повторила. Та на цей раз референтка промовчала: може, сердилася за оте слово "мавпяча", а може, тому, що начальник не звелiв Твiнасу нести її сумки, а може... хтозна...

- Мандрiвнику Китичко, - геть розсердився начальник, - невже ви не могли замiнити цю пошарпану китицю... цього хаотичного ковтуна на пристойний хвiст? Не могли приклеїти нормального носика? Ви полiнувалися пошукати склад "Все для песикiв"?

- Я його бачив, але пройшов мимо, - вiдiзвався песик.

- Чи ви розумiєте, недозрiле створiння, що таким своїм виглядом ви скомпрометуєте на Тандадрицi всю нашу делегацiю? Що це у вас у лапi? Покажiть!

- Не покажу, - спокiйно вiдказав песик.

- Це, - захлинулася вiд смiху жаба, - це ж паяцова шапка!

- Цього ще бракувало! - вигукнув начальник, але, схаменувшись, статечно додав: - Мандрiвнику Китичко, я у вас зовсiм зневiрився... максимально! I це моя офiцiйна думка!

- Ти побачив би, на кого ти схожий, - повертiла тюрбаном i референтка.

- На себе, - спокiйно вiдказав песик. -- А начальник на сома.

- Що?! Як ти смiєш пiдривати мiй авторитет?! - тупнув начальник чобiтком з м'якою пiдошвою. - Шкода, що я не натрапив на тебе в складi, я тебе примусив би набути пристойного вигляду!

Нiби не вiрячи своїм очам, Китичка весь подався вперед, а його сивi брови пiднялися вгору. Потiм вiн оглядiвся, шукаючи очима Ейнору. Вона стояла осторонь, тримаючи в руках встелену атласом коробочку, яку їй дав пiлот, коли йшов у корабель. У коробочцi лежали каблучка з блакитним, як незабудка, очком i стара пошарпана рукавичка.

- О... - тiльки могла вимовити Ейнора, дивлячись то на очко, то на рукавичку. - О...

- Всi пiдiймаємось у корабель! - дав наказ начальник.

В ОСТАННЮ ПОДОРОЖ

Багажу набралося стiльки, що було мороки-мороки, поки порозкладали все так, щоб залишилося мiсце й пасажирам. Коли нарештi все було владнано, знесиленi мандрiвники повмощувались у крiслах, i подорож - остання подорож - почалася.

Твiнас додумався надувне крiсло покласти на справжнє крiсло; м'яко всiвшись, вiн одразу розстебнув кiлька гудзикiв на жилетцi й голосно вiдсапнувся. Йому так полегшало, що навiть розпашiлi вiд щастя Ейноринi щоки не завдавали йому болю. А коли б ще вдалося подрiмати до самої Тандадрики, то... гм... Твiнас i сам не вiдчув, як у нього закинулась голова i з дзьоба вирвалось хропiння...

I Кадриль дуже зручно влаштувався на своєму посту. Шкода тiльки, що в новiй чудовiй шапцi не було пiд шиєю резинки, i вона, мов од вiтру, щоразу поривалася до стелi. Звичайно, шапку можна було змiнити на ту, яку йому дав пiлот i яка вiдпочивала у "дипломатi", та не здiймалась у нього лапа, щоб скинути з голови таку красу! Незабаром Кадриль знайшов порятунок: на нову шапку надiв стару i тiєю резинкою пiдв'язав собi шию. Тепер у нього на головi сяяли два козирки, блищали два герби, а нашивок... Пiсля всього цього Кадриль задумався над iншим, не менш важливим питанням: а на Тандадрицi вiн залишиться начальником чи нi?.. Такi роздуми навiювала й поведiнка референтки: перед останньою подорожжю вона зовсiм забула про свої обов'язки схвалювати кожне його слово i навiть сама нi разу не сказала "шановний начальнику". А може, ця пiдступна iнтриганка здогадується, що на Тандадрицi всi iграшки будуть рiвноправнi й нiякого начальника бiльше не треба? Але там, де є iграшки, там повиннi бути й iгри, а якi можуть бути iгри без начальникiв?.. Треба тримати в лапах кермо влади хоч би що!.. Тi, що на Тандадрицi, повиннi також зважати на його унiформу, заслуги i... таке iнше. Що б там не було, а вiн законно обраний начальник, i нiякi свавiльники його не скинуть!.. А може, пробратися в кабiну пiлота й офiцiйно у нього довiдатися: на Тандадрицi начальник матиме владу чи нi? Якщо не матиме - навiщо йому та Тандадрика? Нi, вiн ще побореться за свiй завойований авторитет...

Зовсiм iншi думки непокоїли Ейнору. В неї ще палали щоки, плечi ще вiдчували мiцнi Менесовi долонi, шию нiжно лоскотав оксамит, а палець зiгрiвала подарована ним каблучка. Приємний вiдпочинок... Хилило на сон, i коли вона заплющувала очi, в пам'ятi поставало бачене, уривки розмов... Ось до неї пiдходить Менес... бере її чемодани... Вона знову чує, як вiн каже: "Ви чарiвна, ви справжня ледi, у вас чудовий смак, та..." - "Та..." Ейнора зморщила лоба. Чому вiн сказав "та"? I не закiнчив своєї думки?.. Стривай, стривай, а що вiн мав намiр сказати? "Ви чарiвна, та... менi бiльше подобалися такою, якою були..." Так, тiльки це вiн збирався сказати, але промовчав... А сам навiть окулярiв своїх не помiняв: так носить з обома трiснутими скельцями... нiчого не взяв iз щедрих комiрок, зовсiм нiчого... Одне опудало собi залишив. А вона - вона ту одежину, що сама пошила, кинула у складi на пiдлогу й пiшла не озирнувшись... Що вона наробила, що наробила!.. Залишилась одна подарована рукавичка; вона її зараз надiне, зараз надiне... I знову в пам'ятi зринуло дзеркало... I вона сама з двома сукенками в руках... не знає, яку надiвати... i запитливо пiднятий писок у Китички. Вiн щось питав... i занепокоєно чекав вiдповiдi, а вона все думала тiльки про вбрання, про прикраси... Але про що вiн питав?.. Наче про фенiкса... Вiн питав.... так, питав, чи може фенiкс спалитися не для себе, а для iншого... спалитися, щоб iнший був кращим... згорiти на попiл, щоб iз його попелу iнший вiдродився кращим... про це вiн питав!.. I лише зараз, заплющивши очi, вона зрозумiла _суть_ запитання, а зрозумiвши, здригнулася, розплющила очi, повернулася до Китиччиного крiсла й сказала: