Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 24
Безславний кінець.
Скільки таких випадків було в нього, й скільки разів доводилося вибачатися перед затриманими.
Але краще сто разів вибачитися перед невинними, ніж прогавити одного ворога.
Бобрьонок повторив суворо:
— Прошу йти за мною.
10
Цілий день вони ховалися у лісі поблизу Квасова. Натрапили на густі зарості шипшини, куди сам чорт побоявся б і носа сунути, витолочили місце й відлежувалися після страшної ночі. Мучили спрага й голод, надто спрага, Юрко зовсім уже вирішив піти шукати якесь лісове джерело, та Муха не дозволив.
— Сиди тут! — наказав і на підтвердження своїх слів підважив “шмайсера”. — Бачиш, ліс тут рідкий, люди по ягоди та гриби ходять. Жити набридло!
З сотником не можна було не погодитись, але сонце підбивалося все вище, спека ставала нестерпною, і Юрко заради кухля холодної води готовий був ризикувати й життям,
— Терпи, — повторював сотник, — гадаєш, мені легше? Та зваж, дотепер мали-сьмо квіточки, а ягідочки попереду. Нам зараз ховатися треба, як вовкам, збагнув?
Нарешті сонце закотилося за ліс і трохи полегшало. Юрко облизував сухим язиком смажні вуста, але тепер хоч не припікало згори, і вечірній вітерець ніс прохолоду.
Вони пройшли просто городом через полегле вже картоплиння і дісталися обгородженого тином подвір’я. На дворі нікого не було. Ліворуч стояв хлів, а між ним та хатою темніла криниця.
Юрко, незважаючи на застережливий знак Мухи, посунув просто до неї — на криниці побачив відро з водою, припав до нього, вмочивши обличчя, пив і пив, відірвався і знову ковтав жадібно, поволі відчуваючи, як остуджується його нутро, але не міг вгамувати спрагу. Зовсім забув про сотника — нарешті той безцеремонно одштовхнув його од відра й напився сам: статечно, піднявши важке відро на витягнутих руках і наче й тут милуючись своєю силою.
Муха, м’яко ступаючи, подався до хати. Двері були замкнені, сотник зазирнув до освітленого вікна, проте нічого не побачив за зсунутими фіранками й перейшов до другого. В маленьку щілинку вловив якийсь рух у кімнаті, не можна було дібрати, хто це, чоловік чи жінка, але якась тінь майнула між лампою і вікном, і сотник постукав у шибку обережно, пучками, постукав коротко, прислухався і знову постукав.
У хаті, здається, знялася метушня, нараз світло погасло, І Муха скоріше відчув, ніж побачив, що хтось розглядає його в щілину. Нарешті фіранки трохи розсунулися і чоловічий голос запитав коротко:
— Хто?
— Тут мешкає Петро Семенюк?
— Так.
— Прошу відчинити.
— Хто ви?
— Від Сороки.
Фіранки зсунулися, і через кілька секунд клацнула клямка на дверях. На подвір’я викотився низький, опецькуватий чоловік з великим черевом. Уважно роздивився гостей з автоматами і, не кажучи ані слова, пропустив до хати.
У кімнаті знову засвітилася гасова лампа. Пахло свіжоспеченим хлібом, і від того запаху в Юрка запаморочилася голова, відчув такий напад голоду, що зупинився просто в дверях, і сотник вимушений був підштовхнути його.
Господар зайшов останній, але проминув гостей і став так, щоб розгледіти прибульців— просвердлив буравчиком близько поставлених пронизливих очей, видно, перше враження було позитивне, бо запитав без церемоній:
— І що звелів передати мені пан Сорока?
— Що сьогодні в лісі спекотно, — не гаючись, заявив Муха.
— Дяка богу, погода, здається, встановилася, — відповів Семенюк і одразу заметушився: — Ми чекали на вас ще вчора, влаштовуйтесь, панове… Але хіба вас тільки двоє?
— Так, тільки двоє. — Сотник поклав “шмайсер” в кутку на лаву, і Юрко приладнав свого поруч. — Оточили нас на хуторі, може, чули, хутір Раковий, оточили енкаведисти й поклали всіх, тільки нам з Гімназистом пощастило прорватися.
Юрко відчув, що ця новина не дуже засмутила мірошника, але Семенюк журливо похитав головою і мовив скрушно:
— Яке нещастя, панове, яке страшне нещастя, прошу я вас, та що поробиш? Усі під богом ходимо, й на те божа воля. — Він перехрестився якось дрібно й відразу ж почухав тими ж пучками волохаті груди, що видніли з-під розстебнутої сорочки.
Сотник опустився на важкого дубового стільця біля застеленого квітчастою скатертиною столу.
— Стомилися ми, — мовив сухо, — й голодні. День нічого не їли.
— Авжеж, — заметушився господар, — звичайно, стомилися й голодні, зараз усе буде, зараз вас нагодуємо. — Він зазирнув до сусідньої кімнати й мовив ніжно й мало не улесливо: — Тут, Зіно, до нас дорогі гості, то прошу тебе…
Зіну не треба було кликати, з’явилася одразу, і не в простому домашньому одязі, а в шовковій сукні з хусткою на плечах — була вона років на п’ятнадцять молодша за свого опецькуватого чоловіка, чорнява й струнка, і, здавалося, саме життя пульсувало в ній. Ходила стрімко, дивилася виклично, й повновиде її обличчя аж світилося від цікавості.
Сотник блиснув на неї очима, видно, це сподобалося господині, бо поправила хустку й прослизнула на кухню, озирнувшись у дверях.
— Ходи сюди, Петрику, — не мовила, а проспівала звідти, і Петрик, випнувши черево, слухняно прослідував за нею.
Юрко сів на цератовий диван, вільно простягнувши ноги. Домашній залишок і смачні запахи, що долинали з кухні, знову надали йому душевної рівноваги, немов і не було нічного бою, ні денного пекла в шипшинових заростях. А господиня, скинувши хустку й запнувшись фартухом, звичайним домашнім і не зовсім чистим фартухом, котрий чомусь також дуже личив їй, вже принесла й поставила на стіл тарелю з великими шматками хліба й пляшку самогону, слідом за нею мірошник тягнув сало, свіжі огірки й помідори — кращої їжі, здавалося, ніколи не було й не буде на світі, бо поміж огірків лежали ще обчищені соковиті білі цибулини — Юрко рішуче пересів з цератового дивану на жорсткий стілець, відкусив хліба й захрумтів цибулиною, не міг чекати, поки накрають сала, але сотник виявився стійкішим: налив усім у чарки, поставлені Семенюком, почекав, поки Зіна принесе з кухні тарелі з ковбасою та холодцем, і тільки тоді, мовивши коротке “будьмо”, вихилив чарку й непоспішливо закусив помідором. Але відразу ж, забувши про правила гарного тону, переклав собі мало не півтарелі холодцю і почав мегелити його жадібно, плямкаючи губами й ні на кого не звертаючи уваги.
Коли вони вгамували перший голод, Семенюк налив ще по повній чарці й запропонував:
— За нашу справу, панове, за справу, яка не обходиться без втрат, однак ми боремось і сподіваємось на краще.
Сотник вихилив свою чарку одразу, зрештою, йому було байдуже, за що пити, самогон господар поставив непоганий, і вік смакував Мусі, а Юрко відсунув свою чарку й узявся до ковбаси. Господар спробував був заперечити, мовляв, за справу ж, та Муха підтримав хлопця:
— Не п’є він і не треба вмовляти, бо нам же більше зостанеться. — Він весело зареготав і глипнув очима в бік кухні, в дверях якої з’явилася господиня із сковорідкою підсмаженої картоплі. Коли вона встигла це зробити, було таємницею, проте факт залишався фактом, картопля парувала й пахла підсмаженим салом, вона викликала ентузіазм не тільки в гостей — Семенюк, який, певно, вже повечеряв, але був не від того, щоб повторити все спочатку, наклав собі півтарілки й налив ще під картоплю, та й грішно було б не випити під неї, бо засмажила її господиня із знанням справи й великі шкварки лежали в ній.
Нарешті, наливши по останній чарці, господар почав розмову:
— Я вже казав, що ми чекали на вас учора, точніше, люди, яких закинули звідти, їм нетерпеливиться…
Сотник невдоволено відсунув чарку, скосувавши на господиню, і зауважив:
— То справа, прошу я вас, делікатна, і…
— Киньте, — обірвав його Семенюк, — перед Зіною можна не критися, Зіна в курсі всіх наших справ, через неї триматимете зв’язок зі мною.
— Ну, якщо так… — Обличчя Мухи розпливлося в усмішці: знову взяв чарку й вихилив одним духом. — То ми уважно слухаємо шановного пана.
— Отже, — почав той спочатку, — двох чоловіків закинули до нас, точніше трьох, та один пошкодив ногу й відсиджується десь чи, може, взяли його, — зрештою, лишилися двоє з рацією, вони чекають на вас, бо мають якесь завдання. Мені вони не казали яке, — додав трохи ображено, — але не їхня справа, і я розумію, чим менше ми знаємо, тим краще.
- Предыдущая
- 24/49
- Следующая