Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Останній заколот - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 29
Однак Олег Данилович не висловив, що станеться тоді, певне, й тоді доведеться якось викручуватися, він взагалі нічого не сказав шоферові, працював швидко, зібрано, і десь через півгодини вантажівка завелася.
Шофер, забувши подякувати, помчав на Бровари, а Олег Данилович присів на табурет, обтер замащені руки й вирішив трохи відпочити, та у бокс зазирнув Шубравський і покликав Яновського.
Завгар влаштувався на лавці біля бочки з водою, закурив, випустив дим ніздрями й мовив:
— Є така думка, Даниловичу: довірити тобі гараж. Бо я одержав призначення на “Ленінську кузню”.
— Мене завгаром? — щиро здивувався Яновський. — Ви хочете сказати: на ваше місце?
— Точно, — задоволено всміхнувся Шубравський. — Бо кращої кандидатури нема. Я сам рекомендував тебе голові виконкому.
— Товаришеві Яну? — запитав Яновський, відчувши, що безглуздіше запитання важко вигадати. Та одразу збагнув, що вирвалося воно у нього невипадково: голова губвиконкому мав знати, що в гаражі, нехай простим слюсарем, працює колишній царський полковник. — І як він поставився до цього?
— Дуже просто: згодився.
— І не розпитував про мене?
— Чому ж, попитав, і я дав тобі, Даниловичу, найкращу характеристику.
— Однак і ти не все знаєш про мене…
— Кінчай, Даниловичу, у пас у гаражі до тебе запитань нема. Тобі довіряти можна, надійний ти чоловік, і я це сказав товаришеві Яну. Поручився за тебе.
Яновський відчув, що очі в нього мимоволі зволожилися. Одвернувся, аби Шубравський не помітив, й мовив підкреслено сухо:
— Дякую, тільки я не згоден.
— Як так? — здивувався Шубравський. — Ти єдиний, хто наведе в гаражі порядок.
— Мені в механіках краще.
— Кинь, що завгар, що механік — однаково. Ну, обов’язків у завгара трохи більше — кого й куди з шоферів послати, ну, звіти писати, та що звіти, мужик ти грамотний, бачу, грамотніший за мене, а мене ось у червоні директори висувають, так що й ти справишся…
Олег Данилович тоді припинив розмову, але під час обідньої перерви, коли в конторі нікого не було, подзвонив у губчека Горожанину.
— На дроті Яновський, — доповів.
— Слухаю вас, Олегу Даниловичу.
— Запам’ятали, як мене звуть? — здивувався Яновський.
— На пам’ять не скаржусь. Щось трапилося?
— Мене, товаришу Горожанин, вирішили висунути у завгари. То я хотів…
— Висувають, отже заслужили, — сухо обірвав його Горожанин, і Олегові Даниловичу чомусь здалося, що той уже знає про це.
— Проте з моїм минулим?..
— У нас служать не тільки царські полковники, а й генерали. І непогано служать.
— І ви вважаєте?..
— Вирішувати належить вам. — Горожанин поклав трубку.
Перед кінцем робочого дня Яновського викликали у виконком. Прийняв його неусміхнений і навіть суворий працівник відділу кадрів, який назвався Яковом Гнатовичем Сперкачем. Він розмовляв з Яновським лише кілька хвилин, але дивився так. немов зазирав у душу. Наприкінці, коли Олег Данилович почав розмову про своє минуле, застережливо підвів руку й пояснив: їм усе відомо, й рішення про призначення Яновського погоджене у найвищих інстанціях.
Олег Данилович перетнув Олександрівську й зайшов До парку. Посидів на лавці: вертатися додому під крильце рідної тещі не хотілося, але треба було переодягнутися й помитися. Зітхнув і почав підніматися крутою парковою алеєю, що йшла паралельно Олександрівській. Було спекотно — прошкував повільно, обмірковуючи ситуацію, що склалася. У глибині душі розумів, що призначення завгаром усе ж полоскотано йому самолюбство, хоч, зрештою, аніскілечки не образився б, коли б замість Шубравського призначили когось іншого. Чесно кажучи, не сподівався на таку пропозицію, хоча, звичайно, і знань, і досвіду, і енергії йому б вистачило не тільки для гаража Виходить, у совдепівських керівників є кебета: розуміються на людях і хочуть якомога краще використати їх. Але ж і йому слід тепер працювати ще енергійніше, аби у виконкомі зрозуміли, що не помилились. Проте що означає — енергійніше? Щоб автомобілі менше псувалися й більше їздили. Л досягти цього щодень буде важче — техніка зношується, запчастин нема, кваліфікованих механіків також…
Подумавши про це, Олег Данилович згадав: здається, десь на Подолі живе Гаврило Кулагін, механік роти броньовиків їхньої армії. Чудовий спеціаліст, мабуть, робить запальнички, щоб проіснувати, і слід його знайти. Але як знайти? Либонь, адресного бюро ще нема, отже, треба звернутися до того ж неусміхненого працівника з відділу кадрів. Певно, Кулагіна можна знайти також через Семенка. Прапорщик Семенко теж служив у їхній армії і товаришував з Кулагіним. Семенкові розтрощило правицю, тепер він торгує пивом та цигарками у ларку біля Євбазу, колись Олег Данилович випадково надибав його, і Семенко запрошував до свого кубла — чим-чим, а пивом поласувати в нього завжди можна…
Олег Данилович так заглибився в свої думки, що не помітив: уже досить тривалий час поруч іде якийсь чоловік. Нарешті скосив очі й побачив: молодик років двадцяти п’яти — двадцяти семи, червонощокий, у білій сорочці, заправленій у бездоганно випрасувані сірі вовняні штани.
Молодик випередив Яновського на крок, обернувся до нього й запитав:
— Пан Яновський, якщо не помиляюсь?
— Не помиляєтесь, — відповів Олег Данилович стримано: не мав бажання починати розмову з незнайомцем. Проте який же незнайомець, коли знає його прізвище? І Олег Данилович додав привітніше: — Чим можу служити?
— Хотів би затримати вас на кілька хвилин, — молодик вказав на лавицю обіч алеї. — Коли, звичайно, маєте час…
Олег Данилович кивнув, згоджуючись, і вони всілися, точніше, молодик не сів, а примостився боком до Яновського.
— Дозвольте відрекомендуватися, — мовив якось боязко, паче студент прийшов здавати екзамен суворому професорові. — Олексій Васильович Яковлєв.
“Яковлєв? — подумав Яновський, але не пригадав. — Яковлєв? — подумки повторив ще раз і нарешті зрозумів: — Олекса… Олекса Яковлєв, той самий юнак, що був закоханий у Наталю і про якого з таким ентузіазмом розповідала Серафима Володимирівна”.
Кров прилила до обличчя, проте Олег Данилович не виказав хвилювання, спокійно підвів очі на Яковлєва й мовив:
— Наталя мені казала про вас.
— Тим краще, тим краще, — заметушився той. — І що ж вам сказала Наталя?
— Що ви були її нареченим. — Олег Данилович зробив паузу. — І ще вона сказала, що кохала вас.
— Оті.. От!.. — вигукнув Яковлєв. — І раптом у наше життя вриваєтеся ви, насмілюсь сказати, задурили голову недосвідченій дівчині… Аякже, полковник, молодий, та вже полковник, і всякі там красиві слова, подарунки… Ви нечесним шляхом відібрали в мене наречену, розбили наше кохання!
Олег Данилович зібрав усю силу волі, щоб не вибухнути.
— А що вам сказала Наталя? — запитав сухо.
— Я знаю: вона вийшла за вас заміж і сказала — люблячи… Але чи може бути справжнім кохання зовсім наївної дівчини до вас? Адже ви аж на десять років старший! Ви обманули Наталю, вам вдалося якось причарувати її, але мине час, і вона зрозуміє, що помилилася, помилилася жорстоко, настане трагедія, хіба вам не шкода Наталі?
Олег Данилович уловив нездоровий блиск у очах Яковлєва й нараз подумав: може, несповна розуму? Чи й справді так закоханий, що втратив голову? Може, якась частка істини є в його словах, але згадав, як розповідала йому Наталя про зустрічі з Олексою, розповіла все, не криючись, — підвів руку, зупиняючи Яковлєва, й запитав:
— А ви пробували сказати все це самій Наталі?
Обличчя в Яковлєва одразу потвердішало й зробилося лютим. Він відсунувся від Олега Даниловича — тепер сидів упевнено, раптом різко повернувся, немов хотів схопити Яновського за груди чи вдарити, та скам’янів, навіть зблід, потім підвів вказівного пальця правиці й Дещо театрально тицьнув ним в Олега Даниловича.
— Так, — вигукнув, — я намагався переконати Наталю, розкрити їй очі на ваші справжні наміри, та вона засліплена! Засліплена вами, вашими заслугами, регаліями, ви, досвідчений ловелас, зуміли втертися їй у довір’я.
- Предыдущая
- 29/90
- Следующая