Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 34
— На всякий випадок, де можна переховатися? Раптом прийдуть росіяни…
— О-о, — розвела руки жінка, — де завгодно. Глянь сам… — Повела Валбіцина до передпокою, відкинула ляду на підлозі, присвітила кишеньковим ліхтариком. Валбіцин побачив досить великий бетонований погріб, де на полицях стояли банки з маринованими овочами, висіли кілька окостів, кільця ковбаси. — Світла тільки нема, — зажурено мовила жінка, — війна все зіпсувала.
Валбіцин подумав: фрау Гертруда не була дуже закохана в єфрейтора Штрюбінга, якщо вважає головною втратою через війну відсутність електроенергії. Проте це влаштовувало його, і Валбіцин запитав:
— Чи не знайдеться в тебе якогось килимка? Аби кинути на ляду, щоб не було видно.
— У цьому домі знайдеться все, — відповіла фрау Гертруда з гордістю, навіть пихато, і Валбіцин остаточно зрозумів, що в домі фрау Штрюбінг може почуватися в цілковитій безпеці.
16. Мишко Галайда стояв за кілька кроків від “віліса” й дивився, як Бобрьонок з Мохнюком влаштовуються в машині. Нараз не витримав, ступив до них і мовив благально:
— Візьміть мене з собою, товаришу майоре. Я вам згоджусь, от побачите. Знаю тут мало не кожну стежку.
Бобрьонок перезирнувся із старшим лейтенантом, знизав плечима й кивнув на заднє сидіння.
— Давай, тільки без самодіяльності…
Мишкові не треба було повторювати: перевалився через борт, примостився на сидінні, шепчучи вдячно й зовсім по-дитячому:
— Спасибі, дядечки, я вам точно згоджуся…
“Віліс” рвонув з місця поза полем, яке перетнув Валбіцин. Майор поклав собі на коліна автомат, це переконало Мишка в серйозності й небезпечності їхньої місії, йому схотілося одразу стати в пригоді Бобрьонкові, принаймні хоч якось прилучитися до операції, довести, що він не зайвий у машині. Мовив:
— Праворуч — шосе на Сведбург, а просто, за Штокдорфом, бруківка до Ратінгена.
— Далі вона виходить на автостраду? — уточнив Бобрьонок.
— Так, Бреслау — Берлін, — підтвердив Мишко з радістю, наче відкривав величезну таємницю.
Бобрьонок подумав трохи й сказав Мохнюкові:
— Навряд чи Валбіцин подасться до автостради. Мусить догадуватися, що там повно наших військ і навколишні села блоковані.
Старший лейтенант кивнув згоджуючись. Він і справді водив машину віртуозно, не гірше за Віктора, “віліс”, здіймаючи шлейф пилюги, мчав поміж ланів, і гума рипіла на поворотах.
Бобрьонок розгорнув на колінах карту.
— Валбіцин мусить пробиватися на захід, — мовив роздумливо. — Якщо не через автостраду, то десь тут, в районі Кварцау. Або через Оттерберг. Покажеш поворот на Кварцау, — обернувся до Мишка.
— Тут недалеко, — зрадів той, буцім сам мав безпосереднє відношення до прокладання дороги. — За тим горбком праворуч.
За горбком справді вони вискочили на бруківку, навколишні лани проглядалися тут на кілька кілометрів: смарагдові, вкриті озиминою, розорані, чорні — вражаюча панорама дбайливо обробленої землі. Наче не було війни й не пройшли з боями на Берлін російські танки. Бобрьонок уважно роздивлявся навкруж — чи не з’явиться десь поодинокий вершник, та лани немов вимерли — тільки на одному полі майор побачив коня з бороною і чоловічу постать, що плуганилася слідом.
Кварцау з’явився раптово — за поворотом бруківка наче вперлася в одноповерхові будинки. Перед ними стояв військовий “додж”, і лейтенант з автоматом вимогливо підвів руку, наказуючи “вілісу” зупинитися.
Мохнюк загальмував упритул до “доджа”. Лейтенант обвів їх пильним і суворим поглядом, але, мабуть, був у курсі їхніх справ, бо запитав:
— Майор Бобрьонок?
— Так.
— Лейтенант Ткаченко. Ми перекрили всі підступи до Кварцау, і мій взвод зараз прочісує місцевість від містечка до Оттерберга. Розпитуємо населення. Все згідно з інструкцією.
— Коли прибули сюди?
— О дев’ятій двадцять три.
Бобрьонок прикинув: минуло близько півгодини між тим, як блокували Кварцау й навколишні хутори, і часом, коли Валбіцин скочив на жеребця. За півгодини, навіть заганяючи коня, навряд чи б дістався сюди, а тепер не прорватися крізь пости лейтенанта Ткаченка. Поклав Мохнюкові руку на погон.
— Вертатимемось, старлей, — наказав. — Дуй до Оттерберга. Чує моє серце, цей тип шукатиме щілину саме там.
“Віліс” круто розвернувся і помчав назад уже знайомою бруківкою. Вони проминули бічну польову дорогу, коли Мишко, тицьнувши в неї пальцем, вигукнув:
— Стоп! Завертайте туди.
Мохшок загальмував, а Бобрьонок, звірившись з картою, заперечив:
— Дорога до Оттерберга кілометра через півтора.
— Але ж і ця туди — і коротша. Через хутір Штайнах.
— А проїдемо?
— До Штайнаха два кілометри польової дороги, далі знову бруківка.
Бобрьонок побачив добре накатану польову дорогу й дав знак їхати. Вони звернули до Штайнаха, об’їхали хутір і справді вискочили на бруківку, що вела до Оттерберга. Недавно тут пройшли бої, дорогу розбили й роз’їздили, поля обабіч неї зрили ходами сполучень, біля самої бруківки стояв розбитий дзот, а далі на схилі чорніли обгорілі танки — німецькі, а за ними кілька Т-34 — бій тут був запеклий. Бобрьонок чув про нього: залишки есесівської дивізії вкопалися в землю під Оттербергом і боронилися до останнього.
Отже, до Оттерберга всього три кілометри, можливо, Валбіцину вдалося дістатися туди, і розшукати його в містечку, хоч і невеличкому, буде не так уже й просто.
Але ж чоловік — не голка, то більше — вершник…
В улоговині, з якої виходили в атаку “тридцятьчетвірки”, поважний чоловік переорював кіньми витолочене танковими гусеницями поле.
— Стоп, — нараз розпорядився Бобрьонок. Коли “віліс”’ зупинився, наказав Мишкові: — Спробуй розпитати того бауера, чи не помітив вершника. Нас перелякається, та й взагалі може не сказати, а ти в цивільному…
Хлопцеві не треба було повторювати: побіг навпростець, вгрузаючи по кісточки у вологий важкий грунт.
Бауер зупинився і зняв капелюха. Очевидно, цей явний вияв пошани й навіть догідливості стосувався насамперед тих, що сиділи в машині, якої не міг не помітити бауер, та Мишкові це сподобалося ще й тому, що вчора сам мусив кланятися й знімати капелюх не тільки перед таким поважним чоловіком, а й перед першим-ліпшим шмаркачем, як той нахаба з гітлерюгенду. Він мимоволі притишив крок, та, згадавши про нетерплячих офіцерів у “вілісі”, одразу забув свою удавану статечність і запитав швидко:
— Ви давно тут на полі?
— Зранку. — Бауер навіть вклонився Мишкові. Хлопця порадувало це ще більше, й запитав владно:
— Десь тут неподалік мусив проїжджати вершник на вороному жеребці. Куди він поскакав?
Уловив напруженість у погляді бауера й зрозумів, що той справді бачив вершника, але не може одразу вирішити, як учинити, — все ж найкраща позиція: нічого не бачив, нічого не знаю, і йдіть ви всі кудись далі…
І Мишко випередив бауера, не дав йому можливості вимовити “ні”, бо тоді вже той вперто б дотримувався сказаного.
— Це — злочинець, — мовив перше, що прийшло в голову й, на його думку, мусило вразити доброчесного німця. — Втік з тюрми і вкрав коня.
— О-о! — вигукнув бауер. — Я відразу запідозрив щось негарне. Він проскакав он там і звернув біля тих дерев ліворуч. Гадаю, до Нойкірхена. І гнав, як навіжений.
— Чоловік у коричневій куртці й в’язаному капелюшку? — про всяк випадок уточнив Мишко.
— Не розібрав, звідси далеко, та й ще проти сонця.
— Але точно повернув до Нойкірхена?
— Бачите три дерева? Там, де дорога повертає до Оттерберга… Так він подався ліворуч — це до Нойкірхена.
Бобрьонок, почувши таке повідомлення, захвилювався. Майор зупинив “віліс” коло трьох дерев, і вони з Мохнюком уважно обстежили поле ліворуч од дороги. Одразу знайшли сліди копит і покликали Мишка. Бобрьонок показав слід і запитав:
— Вороного?
— Слід великий, бо й жеребець нівроку, і виразний. — Мишко згадав: Карл водив вороного до кузні зовсім недавно, і тут слід нової, ще не стертої підкови. Кивнув і мовив: — Наш жеребець. Бачите, величезне копито, та й який німець скакатиме навпростець полем?
- Предыдущая
- 34/126
- Следующая