Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 33
— Брешете, — заперечила жінка, та не дуже рішуче. — Просто хочете переховатися в мене.
— Переховатися також, — не став заперечувати Валбіцин. — Я відразу повірив вам, як тільки побачив ваші очі. — Гадав, що і цей досить невишуканий комплімент сподобається фрау Штрюбінг, та нараз обличчя в неї витягнулося, жінка знову зиркнула на нього підозріливо й мовила:
— Але ж ви не німець!
— Чому так гадаєте?
— Акцент, вас виказав акцент… А я, дурна…
— То й що? — Валбіцин ступив до неї, та фрау Штрюбінг підвела руки, захищаючись, і очі в неї засвітились непідробним гнівом.
— Ти — поляк! — вигукнула люто. — Клятий поляк, який має нахабство залицятися до німкені!
— А якщо й справді поляк? — не зрозумів Валбіцин. — Яке це має значення? Головне, що ви подобаєтесь мені…
— І ти смієш казати таке! Мені, арійці? Тебе ж повісять, якщо залізеш до мене в постіль. А мені не минути концтабору!
Тепер Валбіцин згадав, що в третьому рейху дійсно існував такий закон. Махнув рукою і заперечив:
— Не хвилюйтеся, фрау Гертрудо! Я не якийсь поганин слов’янин, а австріяк. З-під Лінца, чули про таке місто? Звідси і акцент…
Жінка подивилася на Валбіцина недовірливо.
— Чим доведеш?
— Я ж показував солдатську книжку. Хіба поляка взяли б у СС?
— І то правда… Як я про це не подумала?
— Жінки часто верзуть, не подумавши, — мовив Валбіцин поблажливо.
Фрау Гертруда зітхнула й відступила з викладеної червоною цеглою доріжки, що вела від воріт до будинку. Валбіцин зрозумів її і попрямував до ганку, не озираючись, як справжній господар. Лише в передпокої нарешті зітхнув полегшено й запитав жінку:
— Росіяни є в селі?
— Сьогодні пройшла колона машин з солдатами. А тиждень тому билися під лісом. Наші відступили…
— Там, де обгорілий танк?
— Так.
— А в Нойкірхені нікого не лишили?
— Мабуть, ні, бо ми б знали.
Валбіцин скинув брудні черевики, і фрау Гертруда відразу подала йому капці.
— Беріть, Курте, лишились ще від чоловіка.
— А в тебе гарна пам’ять, — посміхнувся Валбіцин, — запам’ятала, як мене звуть. З першого разу.
— Курт Вілюман, — ствердила.
Валбіцин повільно зняв куртку і в’язаний капелюшок. Запитав:
— Чи не лишилися в тебе від чоловіка свіжа сорочка й піджак?
Жінка зміряла його поглядом.
— Усе є, але ж він був огрядніший за тебе.
— Бачиш, схуд на солдатських харчах. Доведеться підгодовувати…
— Авжеж, — одразу погодилась фрау Гертруда. Заклопоталася, побігла до кімнати, лишивши двері відчиненими. Валбіцин задоволено покрутив головою: кімната чиста й затишна, на підлозі килим. Скинув з себе куртку й бруднувату сорочку, одягнув принесену фрау Гертрудою фланелеву, з приємністю відчуваючи, яка вона чиста й м’яка. Вимив руки, повільно обтер їх рушником, уважно глянув на жінку й, трохи повагавшись, запитав:
— У тебе не знайдеться чарки шнапсу? Щоб зняти нервове напруження. Розумієш, поки діставався сюди…
— Зараз я тебе нагодую. Почекай трохи, сідай тут, — вказала на зручне крісло, — відпочивай, а я скоро…
Вона зникла, а Валбіцин підійшов до вікна, визирнув у щілину між фіранками. Вулиця, як і раніше, порожня, тільки літня жінка жене двох корів. Проминула садибу фрау Штрюбінг, навіть не глянула на будинок.
Валбіцин подумав: а якщо він вчинив неправильно, якщо смершисти почнуть прочісувати села?.. Однак навряд. Так, навряд підніматимуть цілі військові частини заради одного втікача. Це заспокоїло його — приміряв піджак і лишився задоволений. Правда, трохи широкий у плечах, та дарма. Дістав з куртки папери, які витягнув з сейфа, роздивився. Так і є, списки агентів, закинутих до червоних. Паролі, явки… Ще якісь… Чудово все ж жити на світі, коли маєш голову на плечах і тверду руку. Заховав папери до внутрішньої кишені піджака, туди ж поклав документи на ім’я Петера Зайделя, комерсанта з Бреслау. Треба прожити у фрау Штрюбінг днів десять чи навіть більше, поки все заспокоїться і забудеться, — тоді можна потихеньку дістатися до американців.
Пістолет Валбіцин засунув до кишені штанів — аби завжди був з ним. Простягнувся в кріслі, з насолодою відчуваючи розслабленість у тілі — все ж скакання полями далося взнаки…
Фрау Гертруда зазирнула в двері, і Валбіцин подивувався метаморфозі, що відбулася з нею. Замість незграбної спідниці й грубезної кофти, жінка одягнула вишневу шовкову сукню, підфарбувала вії — виглядала як на свій вік зовсім пристойно, і Валбіцин вирішив, що перебування у фрау Штрюбінг буде не тільки корисним, а й приємним. Він прослідував за нею до кухні, зумівши оцінити зваби статури, торкнувся ліктя, відчувши холодну ніжність шкіри, нараз бажання охопило його, стиснув лікоть, та жінка вивільнилася. Поплескала його по щоці долонею.
— Потім… — прошепотіла, й Валбіцин збагнув, що справді повівся як зелений юнак.
Перше, що побачив Валбіцин на столі, була карафка з довгим горлечком, відчув приємний запах шнапсу, і слина сповнила рот. Ледь утримався, аби не налити відразу повну склянку, огледів стіл і задоволено потер руки. Фрау Гертруда постаралася: шмат рожевої шинки, кільце ковбаси, миска з паруючою картоплею і кисла капуста. Царська їжа не лише для голодної і втомленої людини.
Валбіцин налив келишок фрау Гертруді, зиркнув на неї і відсунув свій.
— Мені треба оговтатися… — мовив вибачливо й налив собі дві третини склянки. Сказав урочисто. — За вас, чарівна фрау, за майбутнє! За наше майбутнє — уточнив.
Жінка відсьорбнула з келишка й відставила його, підкреслюючи своє ставлення до алкоголю. Але Валбіцин спорожнив склянку до останньої краплини, давши собі страшну клятву не пити хоча б кілька днів, поки остаточно не визначиться його становище. Приємне тепло розлилося по тілу, і Валбіцин зовсім повірив у свою щасливу зірку. Кранке уже відійшов, як кажуть, у потойбічний світ, Крауса допитують контррозвідники, а він сидить у затишній кімнаті, поруч знадливої жінки, п’є горілку й закушує ароматною шинкою. Валбіцин посміхнувся широко й щасливо, підчепив виделкою великий шмат м’яса й зажував, дивлячись на фрау Штрюбінг відданими очима. Запитав:
— І як ви, Гертрудо, обходилися тут? — невизначено обвів рукою навколо. — Ну, з господарством? Маєте корову чи свиню?
— Три корови, — відповіла з гордістю, — ще відгодовую дві свині щорічно.
— Невже сама справляєшся?
— Чого ж сама… — посміхнулась поблажливо. — Були в мене дві дівки-полячки. Взяла на біржі. Ледачкуваті, та в мене особливо не побайдикуєш, знали, якщо байдикуватимуть, швидко на заводі опиняться, а там зовсім не мед…
— Вони тут? — затурбувався Валбіцин.
— Втекли, — скрушно мовила фрау Гертруда. — Три дні, як утекли. І чого їм не вистачало? У своїй Польщі давно б померли з голоду, а тут… Ну, якийсь ляпас, так за діло ж! Без цього ніяк не можна…
Валбіцин згідливо кивнув, уявивши, як лупцювала полячок фрау Штрюбінг. Отже, жінка рішуча й вольова, а на селі без цього ніяк не можна. Он — будинок, повна чаша, і сама працює, і дівок примушувала.
Наївшись, Валбіцин пройшовся по дому, розглядаючи всі закутки. Побачивши недбало кинуті на диван свої куртку й капелюшок — вони якось дисонували з загальним порядком і чистотою, — задумливо постояв над ними й наказав, справді, наказав, бо владні нотки з’явилися в його голосі:
— Спали! Зараз же спали в пічці.
Фрау Гертруда спробувала заперечити:
— Але ж це зовсім нові й коштують недешево!
Звичайно, вона мала рацію. Крім того, у добре пошитій куртці Валбіцин почувався зручніше, ніж у піджаку з чужого плеча, але уявив, як смершисти шукають на всіх перехрестях людину в коричневій куртці й темно-зеленому в’язаному капелюшку, й повторив безапеляційно:
— Зараз же спали!
Видно, єфрейтор Штрюбінг також не звик, аби йому перечили, бо фрау Гертруда одразу позадкувала:
— Невже гадаєш, що мені справді шкода якоїсь куртки? Від Франца лишилося багато одягу, а ти в мене швидко погладшаєш…
Так, подумав Валбіцин, війна все ж має свої позитивні сторони, й нестача чоловіків — одна з них. Запитав:
- Предыдущая
- 33/126
- Следующая