Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Крах чорних гномів - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 30
Наче у відповідь на Карлові думки, чоловік мовив:
— Містер Гарленд не хотів, аби ви розпитували про нього у портьє. Зараз зайва реклама лише шкодить.
І знову Карл не міг не погодитися з ним. Кивнув у відповідь.
На другому поверсі вони зупинилися біля дверей номера “люкс”. Квадратнолиций відімкнув їх своїм ключем, Кремер переступив поріг і почув, як за спиною клацнув замок.
Простора кімната з килимом на підлозі, м’які крісла, низенький столик з пляшками і сифоном. Щойно хтось курив тут міцну сигару, в Карла аж запершило в горлі.
— Прошу сідати, — запросив його чоловік з квадратним обличчям. Сам залишився біля дверей, наче вартовий. Кремерові видалося це підозрілим. Зупинився посеред кімнати, невдоволено огледівся.
— Де містер Гарленд?
— Не хвилюйтесь, — почув за спиною вкрадливий голос, — сьогодні вище встигнете побачити містера Гарленда.
Карл озирнувся й відступив на крок. Що це — дешева містифікація чи пастка? Той самий лисий незнайомець, на якого він звернув увагу вранці у вестибюлі свого готелю. Той же немигаючий погляд, вузькі риски брів і блискучий череп.
— Містер Гарленд? — запитав Карл машинально. Лисий похитав головою. Кремер сунув руку до кишені піджака.
— Облиште… — розгадав його лисий. — Джон стріляє швидше і краще за всіх чікагських гангстерів!
Кивнув на двері, де стояв чоловік з квадратним обличчям. Справді, у того пістолет уже в руці — чорне дуло не ворушиться, а сам чоловік нахилився трохи вперед і нагадує пружину, що готова розпростатись од найменшого дотику.
— Хто ви такий і що вам потрібно? — запитав Кремер чужим голосом.
Лисий схилився в люб’язному поклоні, вказав на стілець біля столика з пляшками:
— Прошу вас… Віскі, коньяк чи російську горілку?
Погода мінялась кілька разів на тиждень: то падав мокрий сніг, то визирало сонце. Упав навіть дощ, змив з долів тонкий пласт снігу. Потім раптом морози скували голу землю.
Ульман радів би сьогодні і хуртовині, та, як навмисне, визоріло. Слава богу, ніч безмісячна — за два—три десятки кроків нічого-не видно.
Вони їхали краєм шосе, не вмикаючи фар, і заздалегідь з’їжджали на узбіччя, лише вчувши гурчання мотора. Гібіш попереду, Ульман — за кілька метрів, їхали швидко, наскільки дозволяли темрява і профіль дороги.
— З’їжджай, Людвігу! — гукнув Ульман, почувши виття машини позаду. З-за повороту вискочив легковий автомобіль. Обігнавши велосипедистів метрів на шістсот, раптом зупинився.
Грюкнули дверцята.
— Не подобається мені цей “опель”, — озирнувся до Ульмана Гібіш. Він притишив хід і поїхав поруч з Фрідріхом. — Удруге вже нас обганяє…
— Може, мотор несправний?.. — висловив припущення Ульман.
— Дивно… — не здавався Гібіш. — Пропускає нас, потім знов наздоганяє…
— От що, — вирішив Ульман, — нам уже недалеко, зразу за цим “опелем” сховаємо велосипеди в кущах і пробиратимемось стежкою.
“Опель-капітан” стояв на узбіччі. Шофер підняв капот, копирсався в моторі. Проминувши машину, Ульман озирнувся і побачив: шофер дивиться їм услід.
— Швидше, — майже пошепки мовив Гібішу, — здається, це гестапо.
За поворотом вони лишили велосипеди і рушили вузенькою стежкою. З пагорба побачили, як “опель-капітан”, проїхавши з кілометр, розвернувся і на великій швидкості помчав назад. Зупинився на повороті. З машини вилізли люди, замиготіли кишенькові ліхтарики.
Ульман захвилювався.
— Вони стежили за нами, — мовив стиха. Зупинився на мить, озираючись навколо. — Десь ми схибили, і гестапо запідозрило.
— Тепер нам капут, — прошепотів Гібіш. Він важко дихав, і голос його тремтів.
— Певно, капут! — погодився Ульман. — Ти злякався?
— Страшно… — клацнув зубами старий. — Та це не має значення. Давай швидше, поки вони не зчинили тривоги.
Ульман рушив, ховаючись за кущами. Гібіш не відставав, дихав йому в потилицю.
— Ми їм влаштуємо прощальний фейєрверк, — сказав хрипко. — Я вже віджив своє, то хоч умирати буде не шкода.
— Не каркай! — розсердився Ульман. — Може, ще якось минеться…
Він сказав це так, для заспокоєння. Знав: кінець. Гестапо вже не випустить їх.
“А якщо взяли Вєтрова?” — майнула раптом думка. Відчув зрадницьку слабкість у колінах. Якщо в печері нікого нема і вони з Гібішем даремно продираються крізь кущі? Але навряд чи гестапівці випустили б тоді їх із селища. Певно, вони вчепилися в нього чи Гібіша і сподіваються, слідкуючи за ними, натрапити на слід інших товаришів. Отже, скоріше до печери, поки гестапівці не перекрили всі стежки.
Колючий чагарник рвав одяг, боляче шмагав по руках і обличчю. Та вони не звертали уваги на біль, видирались крутим схилом — далі від тих, що обшукували придорожні хащі. Ось вже минули вершину горба, тепер трохи легше: пологий спуск і не такий густий чагарник. Старі постояли кілька хвилин, відхекуючись, і вже збиралися рушити, як нараз Ульман смикнув Гібіша за руку і впав на землю.
— Що ти?.. — почав невдоволено Людвіг, та не договорив і плюхнувся в кущі поруч з Ульманом. Двоє солдатів продиралися крізь чагарникові хащі, важко ступаючи по замерзлому грунту.
— Тут добре, Гансе, — сказав один з них тонким голосом. — Вгорі вітер, протягне до кісток.
— Давай тут, — погодився другий. — Закуримо?
Ульман підвів голову. Спалахнув сірник, на мить вирвавши з темряви обличчя під солдатським кашкетом.
— Шарфюрер наказав патрулювати саме в цьому районі, — знову почав тонкоголосий. — А тут зручно зробити засідку.
— У тебе залишилося щось у флязі? — обірвав його товариш.
— Трохи є…
— Дай.
Ульман чув, як солдат відкручує корок. Здається, почув навіть, як забулькала горілка.
— Залиш мені, — сказав тонкоголосий есесівець.
Другий вдоволено крякнув.
— Посидимо тут, — мовив. — Кращого місця не знайдемо.
Солдати замовкли, лише спалахувала світлячком сигарета. Ульман обережно поворухнувся. Ото влипли в халепу. Зараз там, внизу, вчинять тривогу, почнуть прочісувати чагарники… Треба ж мати таке циганське щастя — наштовхнутися на есесівський патруль за два кроки від мети!
Лежав у незручній позі, підібгавши під себе ногу, і чув, як дихає за спиною Гібіш. Думав. Зараз за півкілометра звідси, в печері, чекають на них четверо молодих дужих хлопців. Вони вже приготували рюкзаки з вибухівкою і чекають, чекають… І не дочекаються. Самі вони не зможуть пройти підземними лабіринтами, і знову щодня ешелон з бензином відправлятиметься на фронт…
Ульман заскрипів зубами. Скільки енергії витрачено, все так добре продумано, підготовлено— і раптом фатальний випадок…
А в печері чекають на них. Але чому на них — їм потрібний лише старий штейгер Гібіш, який знає дорогу до підземного заводу. Навіщо їм Ульман — хіба що тягти ще один рюкзак з вибухівкою?
Ульман уже знав, що робитиме. Обережно, не дихаючи, присунувся до Гібіша, прошепотів старому на вухо:
— Зараз я відтягну їх на себе. А ти проривайся — без тебе хлопці не пройдуть!
— Але ж… — почав заперечливо Гібіш.
— Слухай мене, — обірвав його Ульман, — це наш єдиний шанс. Якщо залишишся живий, розкажеш про все Марті і Горсту… — Гіркий клубок підкотився до горла. Потиснув старому руку й поповз між кущами, обмацуючи перед себе землю, аби не тріснула суха гілка.
Коли підповз до вершини горба, відчув, що не може ворухнути й пальцем. Лише кров била в скроні й палало обличчя. Сорочка прилипла до спини, піт стікав по щоках, подряпана шкіра свербіла.
Ульман ліг горілиць, розкинув руки і кілька секунд вдивлявся в зоряне небо. Певно, він востаннє бачить зорі. Лише тепер помітив, які вони красиві — ці мерехтливі зорі. У нього ніколи не вистачало часу, аби отак лежати горілиць і дивитись на зорі. І зараз нема часу: там, за кущами, двоє з автоматами, а за кілька кроків від них — старий Людвіг.
А в нього нема сил підвестись…
Крекчучи, Ульман усе ж підвівся. Дивно, але відразу до нього повернулися сили: рушив, не криючись, — наступив на гілку, і вона тріснула, наче хтось вистрелив.
- Предыдущая
- 30/67
- Следующая